Не проґавити свій шанс

Сьогодні матчем у Полтаві між «Ворсклою» та «Шахтарем» розпочинається другий етап змагань в українській футбольній Прем’єр-лізі сезону 2017/18.

Як мінімум для однієї команди він буде особливим. Чи не вперше з часів сезону 1996/97 полтавська «Ворскла» так близько підійшла до здобуття бронзових нагород. Ні, невеликі проміжки часу, тур-два-три, коли наша команда перебувала на другому, третьому і навіть першому місці були. Але це було у більшості радше збігом обставин і примхами календаря, ніж реальною силою «Ворскли».

Цього ж року маємо дещо іншу картину. Команда Василя Сачка, незважаючи на всі проблеми, тривалий час перебуває на третьому місці й до другого етапу входить одним з головних претендентів на «бронзу». Заборгованості по зарплаті, кадрові проблеми, масове падіння інтересу до футболу в місті аж ніяк не сприяють високим результатам, але в даний момент такі поки є. І наразі головним питанням є те, чи вдасться їх відстояти в протистоянні з п’ятіркою найсильніших команд України.

І тут хотілося б зупинитися на одному моменті. Крім купи інших факторів, які визначать підсумковий результат, для нашої команди одним з визначальних буде розуміння чи нерозуміння того, що і керівництво, і тренери, і футболісти можуть вписати свої імена в історію полтавського футболу й уперше за 21 рік підкорити бронзову вершину. Інтерв’ю окремих гравців, які можуть сказати щось типу «сегодня очки сопернику были больше нужны, чем нам», показують, що таке розуміння прийшло ще не до всіх. І чим швидше воно прийде, тим краще. Чим швидше кожен з футболістів вирішить для себе, що для нього важливіше – зарплата чи місце в історії, тим більше шансів у «Ворскли» в протистоянні з «Зорею», «Вересом» та «Маріуполем». Бо іншої нагоди стати новим Ковтуном, Кисловим, Чуйченком чи Шарієм у гравців нинішнього складу уже може й не бути.

Є свої задачі й в уболівальників, яким треба потрозу виправляти ганебну ситуацію з відвідуваністю полтавського стадіону. Тому приходьте сьогодні о 19-00 на домашню арену «Ворскли» й підтримайте свою команду. Адже бронзовий успіх сезону 1996/97 навряд би був можливий без інтересу зі сторони глядача.

Олександр Данник