100 відомих “Ворсклян”. Зоран Павлович. “Посланець Бога”

Досьє
Зоран Павловіч (Словенія)
Дата народження: 27 липня 1976 року
Зріст: 190см.
Вага: 76 кг.
Амплуа: півзахисник(плеймейкер)
Кар’єра:
«Рудар» (Словенsя), «Дsнамо» (Загреб, Хорватsя),  «Аустрsя» (Вена, Австрsя), «Ворскла» (Україна),  «Опава»(Чехия).
В даний момент: “Марібор” (Словенія)

Хтось спитає: «А хто це?», хтось скаже:» та скільки він там зіграв», проте особисто для мене Зоран Павловіч став тим, хто за декілька років до Павлова почав продвигати «Ворсклу» вперед по турнірній таблиці, після багатьох років простою. Звісно, не він один робив це, але ще ніколи до того (на моїх очах) у «Ворсклі» не було футболіста такого класу. Він умів подати, віддати, забити, зробити шедевр з нічого. За ті неповні два сезони, котрі Павловіч провів у «Ворсклі», багато що змінилося на краще.

Було спекотне літо 2002 року. В Кореї та Японії відбувся чемпіонат світу, багато нових збірних продемонстрували класний футбол і настрій в Полтаві також був футбольний. Проте «Ворскла» не радувала. Програші були один за одним, і Андрій Баль сидів на електричному стільці, здавалося, що після 0:8 від «Динамо» стілець під’єднали до електрики, але тренеру дали ще один шанс.

У зимову перерву нахлинув потік футболістів до “Ворскли”: Зоран Павловіч, Валтер Андрошич, Томаш Брушко, Гаррісон Омоко, Назар Байрамов, Расім Керімов, Русмін Дедіч, Мозес Молонго, Пітер Меркадо.

Усі вони грали свого часу за збірні своєї країни (дехто лише за молодіжні). Найбільшою ж зіркою був Зоран Павловіч, що грав у складі збірної Словенії на чемпіонаті світу – 2002.

По усім місцевим телеканалам йшли новини про нову зірку, всі рекламували його, ну і звісно хотілося піти та подивитися на майстра.

Завдячувати появі Зорана в Полтаві потрібно було брату Андрія Баля, котрий і зумів викупити контракт Павловіча в австрійського «Зальцбурга». Подейкують, що тоді «Ворскла» виклала мільйон доларів США.

Народився Павловіч у місті Тузла, тоді ще Союзної Федеративної Республіки Югославія, а нині Боснія й Герцоговина. Містечко у 174 тисячі з прапором, схожим на український. Свою клубну кар’єру Зоран розпочав в «Рударі» з Волоньє. Тут він проходив навчання і у футбольній школі. Вперше на професійному рівні зіграв у 1993 році, звісно ж у футболці свого рідного «Рудару». За 7 років у клубі він зіграв 128 поєдинків та забив 10 голів. А у 1998 році був запрошений й до національної збірної Словенії. Першу гру у якій провів 19 серпня 1998 року проти Угорщини (2:1). Це стало наслідком того, що «Рудар» став володарем кубка Словенії.

У 1999 році Павловіч змінив прописку і перебрався в сусідню Хорватію в Загреб, та почав виходити на поле у складі «Динамо». Аванси, що давали Зорану він справдив лише частково. За 3 роки, проведені у чемпіонаті Хорватії, Зоран награв аж 32 матчі, забивши при цьому лише тричі. Проте це не завадило йому у 2000 році виграти разом з “Динамо” Кубок, а у 2001-му й чемпіонат Хорватії.

В цей час Зоран був у найближчому резерві збірної Словенії, та завжди мав шанс вийти на поле. Сречко Катанец, екс-тренер збірної Словенії казав про Павловіча: «Я завжди знав, що Зорана можна підняти з лави запасних і він пожвавить гру. Його «свіжі» та швидкі ноги могли направити в потрібне русло навіть найневдаліший матч».

Тоді ж Зоран зіграв і у Лізі Чемпіонів, щоправда лише два матчі, в яких «Динамо» без шансів поступилося «Мілану» у 3-му кваліфікаційному раунді. Після цього Зоран мав багато запрошень від різних європейських команд, мав змогу перебратися навіть до тоді зіркового англійського «Лідсу», але контракт зірвався, і Зоран переїхав до «Аустрії». Проте тогочасна «Аустрія» зірок не хапала, і Павловіч команді в цьому не допоміг. Відігравши у сезоні 2001/02 20 матчів за свій новий клуб Зорана віддали в оренду в «Зальцбург», в якому провів всього 5 поєдинків.

Зоряним часом для футболіста став Чемпіонат Світу, в якому він зіграв лише 17 хвилин, проте назавжди вписав в історію своє ім’я. Після цього Зоран більш за збірну не грав. Зупинився він на цифрі 21.

Агент шукав нові можливості, які привели Павловіча до Полтави. Тут у вищій лізі страждала «Ворскла» на чолі з Андрієм Балем. Першу свою гру на новому місці Павловіч провів 23 березня 2003 року у Києві, проти «Оболоні». Гра видалася тоді славною, Зоран був справжнім лідером, але вирвати перемогу не вдалося, полтавці програли 0:1.

Проте вже у наступній грі проти «Карпат» Зоран віддав гольову передачу, а «Ворскла» перемогла 3:0. Гра йшла за грою, і «Ворскла» була не переможною на своєму полі, та й у гостях тріпала нерви лідерам, зокрема змогла відібрати очки в «Шахтаря». Провівши п’ять ігор Зоран потрапив на обкладинку програмки до матчу проти «Динамо». І виступив він у той грі справжнім лідером, вивівши команду вперед вже на 13 хвилині, зірвав футболку та побіг до центральних трибун. І це була любов… саме тоді вболівальники полюбили словенця. Але судді вбили «Ворсклу», зарахувавши гол з офсайду в виконанні Рінкона.

Після гри я підійшов до Зорана, та спочатку жестом, а потім по англійські попросив автограф. На що Зоран усміхнувся та відповів на російській: «Я розумію». І чомусь тоді в мене вперше за останні роки виникла гордість, що я вболіваю саме за наш клуб :).

Всього в 12-му чемпіонаті України Павловіч провів 12 матчів, забив чотири голи та віддав з п’ять гольових передач.

Ніщо не передвіщало біди, проте вона прийшла. 13-й чемпіонат розпочався з втраченої перемоги у матчі з «МетаДоном», коли полтавці вигравали 2:0, та закінчили 2:2. У першій домашній грі «Ворскла» грала з «Таврією», та матч закінчився 0:0. На 62-й хвилині Зорана змінив Ігор Петкович, а сам словенець сумним пішов з поля. На питання: «Що сталося, Зоран?» Павловіч відповів: «Дружина народила, треба летіти додому» ніхто не знав, що Зоран вже не повернеться сюди.

За тиждень у газеті прочитав, що Зоран затримується, а вже у наступному номері було повідомлення, що словенець перейшов до «Слована». Але ніяким «Слованом» і не пахло, у дружини сталися ускладнення після народження доньки й Зоран провів майже пів року біля коханої.

Коли все стало на свій лад, то запрошень було не багато, вибирати було ні з чого, тому далі грати довелося за «Опаву» з Чехії. Проте 4 матчі наприкінці сезону 2004 року так і залишилися його найвищим досягненнями у Чехії.

Наступним клубом стала словенська «Олімпія» з Любляни. Зоран наче відчув свою молодість, почав знову грати й забивати, відігравши 14 поєдинків та забив п’ять м’ячів.

Зорану захотілося спробувати себе у Німеччіні, і першоліговий «Рот-Вайсс» з Ерфруту запропонував гравцю контракт. За півроку Павловіч лише тричі вийшов на поле, Ерфрут який на початку сезону заявляв про можливість виходу до Бундесліги перебував у середині турнірки. Треба було щось змінювати.

Зміна знайшлася у Словенії. Улюблений «Рудар» чекав свого вихованця, даючи гарантії місця у основі та пов’язки капітана. Сезон 2005-2006 відіграв майже без замін: 26 ігор, традиційні 5 м’ячів.

І знову клуб відпустив свого улюбленця. Цього разу у «Нафту» з міста Лендава. Підсумкове 7 місце (з десяти команд) не було рівнем Павловіча і він перейшов у «Інтерблок». Команда була перспективна, і несподівано вийграла Кубок Словенії, але вже без Зорана, Котрий перейшов до найвідомішого словенського клубу «Марібор».

Сезон 2008 став поверненням Павловіча у великий футбол. Після майже 10 років скитання, він знайшов свою команду. 30 матчів з 36-ти, 4 м’ячі, 10 гольових передач, 10 жовтих та одна червона картки свідчили що Зоран повернувся. Разом з ним й «Марібор», котрий виграв чемпіонат та суперкубок Словенії, та мав змогу стартувати у Лізі Чемпіонів.

У цьому сезоні «Марібор» не зміг пройти до групового раунду Ліги, програвши у 3-му раунді швейцарському «Цюріху» 2:3 та 0:3, але Зоран все ж скривдив «банкірів», забивши гол. Всього ж він відіграв 4 матчі Ліги, забив гол, віддав пас та не забив пенальті. А ось у лізі Європи Зоран вже не грав, бо отримав травму гомілкостопа. Наразі Зоран проходить сеанс реабілітації.

п.с. Можливо деякі данні не співпадають з реальністю, бо інтернет дає протерічні дані, користуватися приходилося тими, які підтверджувалися  на різних сайтах.