100 великих \”Ворсклян\”. Олег Моргун. \”Людина яка подарувала нам вищу лігу\”

Виникла ідея написати цикл статей про відомих \”Ворсклян\”. Звісно до цього на сайті вже були матеріали про Кобзаря, Хомина, Рєзніка та багатьох інших, тому можна вважати це продовженням. Чому Моргун? Ну хоча б тому, що його впевнена гра на останьому рубежі принесла \”Ворсклі\” перемогу у 1й лізі  й вивела команду у \”Вишку\” (хоча слід відмітити, що робив він це на пару з Юрієм Панфіловим). А також у скрутний момент, коли в \”Ворсклі\” часто змінювалися тренери, Олег Моргун виконував обов\’язки головного тренера.

Хто з пацанів не мріє стати футболістом? Ось і Олег-першокласник \”дістав\” свого батька футболом. Той взяв сина за руку і привів на стадіон, до відомого полтавського тренера Станіслава Івановича Басюка.

Втім, виявилося, привів зарано. Та вже за рік мрія Олежки здійснилася. Як і всі, він хотів бути нападаючим, \”обводити\” захисників і забивати голи-красені. В групі куди він потрапив, хлопці були на рік-два старше за нього.

– Ей, малий, ти на зріст височений, ставай у ворота, – сказали йому.

Очевидно, і тренер – сам колишній воротар – розгадав у новачка певні задаткиголкіпера. Із часом, у процесі навчання і тренувань, з\’явився інтерес: як-не-як, остання надія команди. до того ж, олегу сподобалося керувати обороною, розставляти захисників так, щоб у суперник було меньше шансів пробити.

– З досвідом прийшло розуміння того, що воротар має бути й психологом, добре знати характер своїх захисників. На когось треба прикрикнути, комусь просто сказати \”пильнуй\”, – говорить Олег Моргун.

– І коли врахувати, що починаючи з ДЮСШ, я простояв у воротах 18 років, повірте, такий досвід набув…

Перші кроки у професійному спорті він зробив у сімферопольській \”Таврії\” шістнадцятирічним юнаком і захищав ворота цієї команди майже 4 роки. Згодом грав у Москві за ЦСКА, за одеський СКА, трохи постояв у воротах донецького \”Шахтаря\”. А з 1987 по 1991 рік був основним воротарем полтавської \”Ворскли\”.

Тієї самої \”Ворскли\”. яка у 1997 році несподівано для всіх стала бронзовим призером чемпіонату України серед команд вищої ліги.

– Тоді перед командою Віктора Олександровича Пожичевського стояло завдання зробити все можливе, грати так, щоб потрапити до числа найкращих футбольних колективів України. В команді панували згуртованість, я навіть сказав би, такий собі патріотизм – усім хотілося принести радість нашим полтавським уболівальникам.

Після 1991 року Олег перебирається до Болгарії, де грав за великотирновський \”Етир\”, а разом з \”Лєвскі\” у 1994 му вийграв убок та чемпіонат країни. Після чого  ”Маня” або ”Мотиль”, як звали його в команді, знову повернувя до Полтави й допоміг вивести команду до вишки, відстоявши 24 матчи та пропустивши лише 19 мячів. 

В самому ж бронзовому сезоні кіпер відстояв лише одну зустріч, проте відстояв її на нуль. У наступний сезон, 1997-98 років, він відіграв 4 гри та пропустив 5 мячів. І вже в наступному сезоні повісив кіперські рукавиці на гвіздок, відігравши лише один кубковий матч та пропустивши в ньому тричі.

В подальшому Олег Моргун двічі був в.о. тренера в період з 19 серпня 2003 року по 28 серпня 2003 року й з 30 жовтня 2003 року по 25 грудня 2003 року.

Використано матеріали газети \”Полтавський Вісник\”