100 великих \”Ворсклян\”. Віталій Старухін. \”Бабуся\”

Його немає з нами вже більше 9 років, проте й до сьогодні вболівальники \”Шахтаря\”, \”Ворскли\” та \”Динамо\” з  Мінська пам\’ятають \”бабусю\”. В Донецьку з його ім\’ям пов\’язана ціла епоха. Разом з \”Шахтарем\” ставав срібним призером Чемпіонату СРСР, та володарям кубка, а також з 105-мі м\’ячами є одним з лауреатів кубку Федотова.

Проте мало хто знає, що до Донецька Віталій Старухін потрапив з Полтави.

Народився майбутній футболіст 6 червня 1940 року у Мінську, за тіх часів Білоруської РСР. Краще за самого Віталія ніхто й не скаже як потрапив до великого футболу: \”У Мінську (там я народився та виріс) у той час усі поголовно займалися футболом. Та й мешкав я у районі, де навколо були галявини та пустирі. Як кажуть, сам Бог вилів мені грати у футбол. Почав я у команді \”Білорусь\”, котру пізніше почали іменувати \”Динамо\”.\”

Почав заняття у футбольній школі у 11 років. Перші три роки майбутній форвард починав у рамці воріт. Проте доля посміхнулася Віталію: \”Грали ми на першість області, а тут, як назло, захворіли усі форварди. Голкіперів було багато, й мене, як найбільш рухливого, \”направили\” до нападу. Ну я пішов та забив тричі. З того матчу моя доля була вирішена.\”

Проте потрапити до основи мінського \”Динамо\” Віталію так і не вдалося, бо ставку робили на більш відомих, досвідчених гравців, переважна більшість з яких була росіянами. Шукати щастя Старухін відправився до Одеси, де провів два не надто вдалих роки, мало виходячи на футбольне поле.

помітив хлопця тренер полтавського \”Будівельника\” Юрій Войнов. В Полтаві Старухін знайшов себе, забивши в першому ж сезоні 15 м\’ячів. Швидко ставши лідером команди Віталій став кумиром полтавчан. На футбол багато хто ходив дивитися на майстерність володіння м\’ячем молодого білоруса. В тому ж році \”Бабусю\” запросили до збірної УРСР. У 1971 році Старухін потрапив на олівець донецького \”Шахтаря\”. Досі в Полтаві вважають що Старухіна викрали. Одні стверджують що біля його кімнати увесь час чергували четверо молодиків, дивлячись що б не втік, але не вгледіли і Старухін втік, спустившися на зв\’язаних простинях, а сам гравець розповів: \”Справа у тому, що в той час у Войнова разом зі мною грав Васін, котрого запросили до Донецька і він запропонував звернути на мене увагу. Саме так я й потрапив в \”Шахтар\”.

Стверджують що перші роки Старухін грав за дубль, скриваючись під чужими прізвищами, але сам Старухін каже, що кар\’єра у головній команді Донбасу починалася саме так: \”У той час на зборах знаходилися близько 60 чоловік. Серед них було чимало відомих, проте Олег Базилевич зробив ставку на молодих, бо ті рвалися у бій. З кожним днем через \”природний відбір\” нас становилося все меньше, й мені вдалося залишитися у команді.\”

Перший свій м\’яч за \”Шахтар\” Старухін провів у першому ж матчі в грі з \”Спартаком\”. Старухін забив гол своєму гарному другу Прохорову та приніс перемогу 2-1. Найкращим же голом вважав \”Бабуся\” м\’яч у ворота московського ЦСКА, коли з-за меж штрафного Старухін головою (!!!) пробив у верхній кут воріт Астаповського.

Про тренерів команди Старухін відзивався так: \”Найбільший підйом ми отримали при базилевічі. Він довірив нам, молодим, місце у основі і ми не підвели, вийшовши до вишки. Сальков та Носов отримали вже готову команду. Вважаю що з 1973 по 1981 команда могла грати без тренера, бо те, що дав нам базилевич, ми використовували довгі 10 років, склад майже не змінювався.\”

1979 рік став кращим для \”Шахтаря\” у чемпіонатах СРСР. завоювавши срібло, та маючи у свойому складі кращого бомбардира. Старухін забив 26 м\’ячів. Ось як про цей рік згадує він сам: \”Якщо б ми вийграли чемпіонат Союза, то створили б диво. \”Спартак\” опереджав нас на один бал, та спокійно вийграв у останньому турі у Ростові, від нас, нажаль, вже нічого не залежало. Багато хто приводить приклад \”Зорі\”, проте мало хто знає, що після перемоги у Лігнську провели фінансові перевірки та першого секретаря відразу зняли. Стверджують, що саме за гроші \”Зоря\” вийграла тоді.\”

Не дивлячись на успіхи форварда, заграти у збірній країни йому не вдалося. \”Коли у керма знаходився Бєсков, мені поставили умову: або я переходжу у \”Спартак\”, або забути про збірну. При Лобановському історія повторилася, цього разу потрібно було йти до \”Динамо\”.\”

З футболу Віталій пішов у 31 рік. Сприяли цьому й верхні чини: \”Ми  грали у Москві зі \”Спартаком\” Після першого тайму ми програвали і мене замінили. Мені хтось росказав анекдот і я посміхнувся, саме у цей момент мене засняли камери. Це не сподобалося другому секретарю обкома Статінову і мене більше у складі \”Шахтаря\” не випускали.\”

продовжити кар\’єру \”Бабуся\” мав змогу у Харкові чи рідному Мінську, але окрім \”Шахтаря\” команди в його серці не було. Вирішив зосередитися на сімейному житті, пора було братися й за виховання дорослих дітей – Лариси та Віталія. 

Після закінчення кар\’єри Старухін працював у ДЮСШОР Донецька, та виховав такіх гравців як Кривєнцов, Шутков, Савченко, Коваль. Проте в Донецьку з розвалом Радянського союзу розвалилася й футбольна школа. Попрацювавши у Ровеньках футбольним тренером вирішив відпочивати від футболу. Почав займатися дачею у селищі Пантелеймоновка. А паралельно інспектвав матчі на першість області.

У 1999 році коли Старухіну виповнилося 50, було зіграно товариський матч зірок \”Шахтаря\” 50-70-х, а сам Старухін забив чотири м\’ячі. 

9 серпня 2000 року \”Бабуся\” чекав на матч Ліги Чемпіонів \”Шахтар\” – \”Славія\”, але за пів години до гри його серце зупинолося. 

 

Скільки років пройшло, а Старухін й досі для багатьох є прикладом людини що сама створила себе, для мільйонів він назавжди залишиться у пам\’яті проворним хлопцем, що творив на футбольному полі справжні дива…