Дмитро Різник: «У боротьбі за «бронзу» для «Ворскли» нічого не втрачено»

У кінці кожного року Сайт уболівальників ФК «Ворскла» проводить опитування на звання кращого гравця команди. У 2020-му році відвідувачі нашого сайту назвали кращим Дмитра Різника. Зайнявши «пост номер один» у середині минулого сезону в непростий для «Ворскли» час, воротар своєю надійною грою швидко завоював симпатії полтавських вболівальників. Ми зустрілися з Дмитром перед матчем з донецьким «Оліміпком» й трохи поговорили про футбол та його кар’єру.

Пророчий подарунок від Долганського

– Дмитре, про те, як потрапив у футбол, ти вже розповідав в одному з своїх минулих інтерв’ю. А чи було принципово займатися саме в ДЮСШ «Ворскли»?

– В дитинстві, звичайно, головною командою була «Ворскла», тому хотілося тренуватися саме там. Коли мене перевели в дитячо-юнацьку школу ворсклян, то вдалося там «зачепитися» і так вийшло, що залишився.

– Якби не футбол, то чим би займався?

– Якщо чесно, не думав про це.

– У ворота відразу став?

– Ні. У школі грав правого захисника. А потім у нас воротар отримав травму й довелося його замінити. Я відбив пару ударів – сподобалося. Так і залишився в воротах.

– На нашому стадіоні під час матчів м’ячі гравцям подають якраз хлопці, які займаються в ДЮСШ. Своєму нинішньому тренеру Сергію Долганському м’ячі доводилося подавати?

– Так. Я був ще малий. «Ворскла» тоді грала вдома з «Динамо». Ми перемагали 1:0, а Сергій Миколайович підійшов до мене за ворота й сказав: «Малий, не подавай швидко м’яч». До мене підбігали гравці «Динамо» й судді, а я тримав м’яч до кінця. За це після гри Сергій Миколайович подарував мені свої воротарські рукавички. Це спогад на все життя.

– Чи були принциповими для вас матчі на юніорському рівні проти інших полтавських команд, а також Кременчука та Комсомольська?

– Ми часто перетиналися в товариських матчах та на різних міні-турнірах. Так, ці матчі були принциповими. Кожен з гравців нашої ДЮСШ хотів довести, що ми є кращими в області. Завжди налаштовувалися так, що маємо бути сильніші, тому що граємо під емблемою «Ворскли».

– А який найяскравіший спогад з тих часів залишився?

– Це перемога в турнірі «Шкіряний м’яч», який проводився серед шкіл. Я отримав приз кращому воротарю, хоча тоді по воротарській лінії не дуже займався. Це найбільш теплі спогади з дитинства.

– Тобі вдалося пройти всі щаблі футбольної ієрархії й пробитися до основного складу «Ворскли». Чому більшості молодих гравців так і не вдається перерости «дубль»?

– Часто бувають випадки, коли молодий футболіст «вистрілює» в одній грі й йому відразу приділяють багато уваги, пропонують новий контракт. Це розслаблює.

Коли футболіст грає, наприклад, за вісімсот доларів і має контракт лише на півроку, то розуміє, що потрібно продовжувати працювати ще краще. А коли підписує новий контракт, наприклад, на шість тисяч доларів тривалістю три роки, то відразу заспокоюється. Я вважаю, що зараз молодь балують грішми й це заважає йти далі.

– Чи є у тебе особистий агент?

– Так. З’явився тоді, коли я на Євро з збірною U-19 поїхав.

– Не вважаєш, що агенти є найбільшим злом для молодих футболістів? Саме вони «продавлюють» великі, часто невиправдані зарплати, про які ти говорив.

– У сучасному футболі, особливо молодому гравцеві, без агента важко кудись пробитися. Поки ми тренуємося й працюємо, агент займається умовами й контрактами. Зараз, вважаю, це нормально. Сучасний підхід.

– Ти розповідав, що на юнацькому рівні такого фахівця, як тренер по воротарям немає. У більш дорослому віці працював з Олегом Моргуном й Олегом Остапенком, а зараз – з Сергієм Долганським. Хто з них зробив найбільший внесок в формування твого воротарського стилю?

– Кожен з цих тренерів передав мені свій найкращий досвід і вміння. Тому я задоволений, що працював і працюю з такими класними фахівцями.

– У виборі 31-го ігрового номера є якийсь прихований сенс?

– Ні. Мені зателефонував адміністратор й сказав, що наносять номери на форму. Запитав, який номер хочу. Я поцікавився, які залишилися. Був 71-й, 12-й… Тоді я сказав, що хай буде 31-й.

Розуміли, що Максимов знає як досягати результату

– Дебют в головній команді видався не найприємнішим: «Ворскла» програла на виїзді з рахунком 0:4 луганській «Зорі». Про те, що вийдеш в старті, знав ще до матчу?

– Так, мені про це сказали до гри. Хвилювання було. Але вважаю, що це нормально. Тренери заспокоювали й говорили: «Давай, це твій шанс! Покажи хорошу гру».

– Після матчу з «Зорею» «Ворскла» продовжила падіння в турнірній таблиці й Віталія Косовського замінив Юрій Максимов. На представленні нового наставника було відчуття, що це людина, яка може змінити все?

– Юрій Вільйович після того, як зайшов, відразу сказав, що буде від нас вимагати. Побачивши наші невеселі обличчя, почав жартувати й розрядив обстановку. Ми розуміли, що за плечима Максимова вже є хороший тренерський досвід, він пограв на високому рівні за кордоном, тому знає як досягати результату. У першу чергу тренер підняв наш моральний дух. Після цього ми потроху почали вилазити з ігрової «ями».

– Знав, що рішення випустити Павла Ісенка на серію післяматчевих пенальті в Маріуполі Юрій Максимов прийняв ще до матчу? По трансляції здалося, що це стало для тебе несподіванкою.

– Не знав. Слава Богу, що тренер тонко відчув ситуацію, за що ми йому дуже вдячні. Тренерська «чуйка» спрацювала на сто відсотків.

– Перед фіналом Кубку України аналізували з Сергієм Долганським як пробивають пенальті гравці «Динамо»?

– Так, переглядали відео. Але якихось закономірностей, які б допомогли відбити удари, не було. У тій серії зіграти краще було дуже важко.

– Чи може воротар спровокувати нападника пробити пенальті в потрібний кут?

– Так. Але пенальті – це все одно лотерея. Думаю, що коли не забивається одинадцятиметровий, то це більше не заслуга воротаря, а невдача польового гравця.

– Олександр Шовковський розповідав, що Валерій Лобановський майже ніколи не чіпав воротарів. Юрій Максимов щось говорив перед серією пенальті в фіналі кубка?

– Говорив: «Вся Полтава зараз дивиться гру. Давай, не підведи!».

Новий сезон – нові виклики

– Після вдалого минулого сезону з’явилося багато чуток про те, що тебе хочуть придбати деякі клуби. Серед них називалися «Легія», «Монако», ось тепер «Шахтар». На тебе особисто представники інших клубів виходили, щоб розпочати переговори?

– Ні. Цю інформацію я дізнавався лише з преси.

– Якби прямо зараз у тебе на столі лежали три рівноцінні в  фінансовому плані пропозиції: від українських грандів («Динамо» або «Шахтар»), з чемпіонату Росії, наприклад, від «Зеніту», та з чемпіонату Бельгії. Який варіант обрав би для продовження кар’єри?

– Бельгію. Думаю, що з неї простіше потрапити в сильний європейський чемпіонат, ніж з України. Гравців бельгійського чемпіонату постійно переглядають селекціонери клубів чемпіонату Німеччини, Іспанії, Італії. Приклад того ж Малиновського дуже показовий.

– Варіант виступів в Росії теоретично розглядаєш?

– Ні.

– Через політичні мотиви?

– Так. А ще вважаю, що російський чемпіонат не сильніший за український. Може, стадіони там зараз і кращі. Але в нинішньому єврокубковому сезоні наші команди виступили як мінімум не гірше.

– З початку нового сезону тренер перебудував схему гри в захисті. Тепер «Ворскла» грає з трьома центральними захисниками. Для тебе є принципова різниця, по якій схемі розташовуються партнери на полі?

– Немає. Головне, щоб захисники розуміли, як потрібно діяти в тій чи іншій ігровій ситуації, не губилися й вчасно перекривали свої зони.

– Дійшовши до фіналу Кубку України в минулому сезоні, в сезоні наступному «Ворскла» припинила боротьбу за трофей вже в 1/8 фіналу. У матчі проти «Агробізнесу» за рахунку 0:1 на останніх хвилинах ти прийшов на подачу кутового до штрафного майданчика суперників. Це було прохання тренерів? На моїй пам’яті Сергій Долганський ніколи в подібних випадках не з’являвся попереду…

– Я сам розумів, що втрачати вже нічого, матчу-відповіді не буде й потрібно будь-що забивати. Тому пішов вперед без вагань. Ну, пропустили б другий. 0:1, 0:2 – особливої різниці не було. А так був шанс врятувати матч.

– Навесні «Ворскла» допустила необов’язкові втрати очок у кількох домашніх матчах. За нинішнього турнірного положення можна нав’язати боротьбу за бронзові нагороди «Зорі» й «Десні»?

– Звичайно. Вважаю, що для нас нічого не втрачено. Ми знаходимося поруч в турнірній таблиці, тому вся боротьба ще попереду.

– Хто в нинішній «Ворсклі» є абсолютним авторитетом на полі?

– Це більш досвідчені хлопці – Володя Чеснаков, Ігор Пердута, Сергій Яворський. Команда будується навколо досвідчених гравців. Вони підтягують до себе молодь.

– Чи є зараз проблема взаєморозуміння між українськими гравцями й легіонерами?

– Раніше була, коли легіонери тільки приїжджали. Зараз вони вже набагато краще розуміють російську мову і що ми їм кажемо. Проблем немає.

Воротарська «кухня»

– Що найважче в професії воротаря?

– Тренування – само собою. Але найважче підтримувати психологічну стійкість під час гри. Психологія має бути на першому місці.

– Гра кого з воротарів найбільше імпонує?

– За останній час серед моїх фаворитів – Марк-Андре тер Штеген, Едерсон та Аліссон Беккер. Це топові воротарі. У них потрібно вчитися. Я дивлюся, що і як вони роблять, як рухаються. Потім аналізую.

– В Україні більшість воротарів грає в рукавичках Рустама Худжамова. Це якась українська воротарська солідарність?

– Ні. Зараз у них хороша якість, тому я не бачу сенсу переплачувати за той самий Adidas, особливо якщо немає контракту. У компанії Brave хороші рукавички, зручні. Вважаю, що нічим не гірші за Adidas чи Nike.

– Слідкуєш за тим, як оцінюють твою гру й гру «Ворскли» журналісти?

– Одним оком можу подивитися. Стараюся дуже не заглиблюватися. Я й без цього знаю, коли допускаю помилки, аналізую їх і роблю все можливе, щоб в майбутньому вони не повторювалися. Зробили з тренером розбір й відразу налаштовуємося на наступну гру. Часу читати все немає.

Гравці й вболівальники мають бути однією великою сім’єю

– Доречі, як проводиш вільний час?

– З дівчиною й друзями гуляю. Можу на приставці пограти. Часто збираємося з хлопцями позмагатися в FIFA.

– Під час прогулянок уболівальники часто просять автограф чи про спільне фото?

– Бувають випадки. Але так, щоб кожен день, то – ні.

– А соцмережами користуєшся?

– Лише Instagram. Не дуже активно. В основному для переписок з друзями.

– Як вважаєш, по мірі росту популярності й статусу професійному футболісту потрібно розвивати свій особистий бренд через соцмережі?

– Тут хто як хоче. Є такі люди, які не можуть жити без Instagram: постійно відстежують коментарі, кількість «лайків». Для мене зараз це не дуже важливо.

– За якими видами спорту ще стежиш, крім футболу?

– Баскетбол дивлюся, хокей. Кіберспорт зараз швидко розвивається.

– Кращий стадіон, на якому доводилося грати?

– Відразу згадується Польща, в якій проводився молодіжний Чемпіонат Світу. Там в кожному місті, навіть якщо команда виступає в першій чи другій лізі, є хороший стадіон.

– Чи важлива для тебе підтримка фанатів?

– Звичайно. Ми не для себе граємо, а щоб приходили люди. Хай навіть не завжди виходить перемагати – ми граємо для них. Вважаю, що це дуже важливий фактор. Клуб складається з гравців і вболівальників. Ми маємо бути разом, однією великою сім’єю.

– Чому в Полтаві люди погано ходять на футбол? Наше місто – нефутбольне, чи все-таки можна якось розворушити потенційних уболівальників?

– Зараз на стадіоні залишилися переважно вболівальники, які з «Ворсклою» ще з старих часів. Сучасній молоді не дуже цікавий футбол. Ходять переважно хлопці, які самі займаються цим видом спорту в дитячо-юнацьких школах.

Також одна з основних причин – це відсутність накриття на нашому стадіоні. Навряд чи хтось захоче в дощ долати десять кілометрів зі свого дому до стадіону, щоб потім ще дві години мокнути. Так думає більшість людей: навіщо мокнути, якщо можна подивитися гру по телевізору. А якби було накриття, то вболівальники брали б з собою плед, пили чай і переглядали спокійно матч.

Звісно, вплинула на загальний інтерес до нашого чемпіонату й війна на Донбасі.

– І наостанок. Яка твоя найближча мета? А яка глобальна?

– Зараз хочу поїхати на Євро з збірною України. Я буду багато працювати для того, щоб туди потрапити. А в загальному – розвиватися. Для молодого футболіста дуже важливий розвиток.

Олександр Данник, Дмитро Білозерцев

Фото УАФ