Два тренери полтавської футбольної команди були учасниками історичного матчу, що відбувся… на третій день війни

24  червня 1941 року – рівно 69 років тому, на третій день Великої Вітчизняної війни у двох містах колишнього СРСР – Сталіно (тепер Донецьк) і Тбілісі відбулися два унікальні матчі чемпіонату країни з футболу. Вони проведені згідно з календарем змагань, але у те, що вони будуть зіграні, мало хто вірив.


Радіорепортаж під бомбами
22 червня 1941 року почалася війна. Того ж дня о 12.00 за московським часом заступник Голови Ради народних комісарів (РНК) і нарком закордонних справ В. Молотов виступив по радіо з заявою, в якій говорив, що “німецькі війська напали на нашу країну, літаки бомбили Житомир, Київ, Севастополь, Каунас. Є перші жертви. Нальоти ворожих літаків і артилерійський обстріл було здійснено також з румунської та фінляндської територій”.

22 червня
1941 року. Один з київських заводів уже горить після першого
бомбардування.

У перший день війни, згідно з календарем чемпіонату СРСР серед команд класу “А” (тодішньої вищої ліги), не відбулися три матчі. 22 червня 1941 р. у Києві планувалося велике спортивне свято всесоюзного рівня – урочисте відкриття Сталінського Республіканського стадіону. Свято  мав завершувати футбольний матч “Динамо” (Київ) – “Червона Армія” (Москва). Щоб на весь Радянський Союз вести радіорепортаж про цю подію,  до столиці України з Москви прибув легендарний радіокоментатор Вадим Синявський. Але замість футбольного репортажу він розповідав по радіо як падають бомби на Київ. Того ж дня, 22 червня, не відбулися інші календарні матчі: “Спартак” (Ленінград) – “Спартак” (Москва) і “Зеніт” (Ленінград) – “Спартак” (Харків).

На другий день війни, 23 червня, також не відбувся календарний матч чемпіонату СРСР “Динамо” (Мінськ) – “Профспілки-2” (Москва), адже й на столицю Білорусії падали фашистські бомби.

Гудеріан тікав з поля бою
Але 24 червня, якось несподівано, таки було зіграно два календарні матчі чемпіонату країни: “Стахановець” (Сталіно) – “Трактор” (Сталінград) і “Динамо” (Тбілісі) – “Динамо” (Ленінград). Це був третій день війни, коли німці вже окупували Вільнюс, коли офіційно створено Північний фронт. Певно, ще була віра, що вторгнення німців можна призупинити і здолати найближчим часом. З фронтів надходили різні дані – як песимістичні, так і оптимістичні. Наприклад, штаб Південно-Західного фронту повідомляв: “Поки йшов бій у Войниці, до Луцька висунулася 131-а моторизована дивізія М.В. Калініна 19-го механізованого корпусу і вибила з міста передові загони німців”, “17-й стрілецький корпус 60-ї стрілецької дивізії відновив попереднє становище і міцно утримує оборонний рубіж по державному кордону на Буковині і займає населені пункти Фонтина-Альба, Бахринешти, Джербоуц, Новоселиця…”, “16-а армія здійснила контрудар з Шепетівки на Клевань і Дубно”. Ці події відбувалися 24 червня 1941 року на території України. Оптимістичні повідомлення надходили й з інших фронтів. Так, на Західному фронті 22-а танкова дивізія 4-ї армії під час атаки на Ружани (Брестська область) ледь не взяла в полон командуючого 2-ї танкової групи генерал-полковника Гудеріана, який втік з поля бою. Але того ж дня, 24 червня, у газеті “Радянська Україна” оприлюднені укази про: введення військового стану, мобілізацію, організацію військових трибуналів. Тож громадянам країни стало все зрозуміло.

22 червня 1941 року австрійці стали чемпіонами Третього Рейху
То як же відбулися два офіційні календарні матчі чемпіонату СРСР на третій день війни? Напевно, одних оптимістичних вірувань у швидку перемогу було не достатньо. Бо, наприклад, деякі гравці української команди “Стахановець” зі Сталіно вже були мобілізовані і перебували на призовному пункті. А коли розпочалася гра в місті Сталіно, то уболівальники спостерігали в небі польоти німецьких літаків-розвідувальників.

22 червня 1941 року. Німці дивилися на Олімпійському стадіоні в Берліні
фінальний матч чемпіонату Третього Рейху з футболу і слухали по всій країні
радіотрансляцію про цю гру.

В автора цієї статті є інша версія з приводу проведення двох матчів на
третій день війни. Напевно, рішення про їх проведення приймалося на
найвищому рівні. І це, можливо, був своєрідний футбольний контрудар по
німецькій пропаганді.

Справа в тому, що 22 червня 1941 р., коли фашистські війська вдерлися на
територію СРСР, у самій Німеччині відбулося грандіозне спортивне свято –
фінальний матч чемпіонату Третього Рейху з футболу, в якому
зустрічалися команди “Шальке-04” (Гельзенкірхен) – “Рапід” (Відень). Ця
гра зібрала на трибунах Олімпійського стадіону в Берліні майже 120 тисяч
глядачів. А закінчилася вона сенсаційно: улюблена команда Адольфа
Гітлера “Шальке-04”, яка до того вже п’ять разів ставала чемпіоном
Німеччини, програла австрійській команді “Рапід” – 3:4. Австрійці
змушені були грати в чемпіонаті Німеччини після того, як фашисти
окупували їхню країну. Наступного дня, 23 червня 1941 року, всі німецькі
газети і радіостанції в першу чергу обговорювали футбольний “капут”
німецької команди у німецькому чемпіонаті, а про дії вермахту на
Східному фронті повідомлялося, як кажуть, негусто. Німецька пропаганда
надала перевагу футболу, а не війні.

Перший воєнний гол забили гравці української команди?
Про футбол у Берліні вже 23 червня стало відомо в Кремлі, де, можливо,
негайно було прийнято рішення про відповідний радянський “футбольний
контрудар”. І 24 червня 1941-го відбулися перші два воєнні матчі. Один з
них зіграно в Україні – у Сталіно (нині Донецьк), де українська команда
“Стахановець” зустрічалася з “Трактором” (Сталінград).

Як свідчить інформація про матч, “Стахановець” грав таким складом:
Скрипченко, Мазанов, Бікезін, Смагін, Загрецький, Красюк, Смислов,
Путятов, Наумов, Ісаєв, Несмєха. Цікаво, що у цьому першому в СРСР матчі
після початку війни у складі української команди грали два майбутні
тренери полтавської команди майстрів: воротар Костянтин Скрипченко (на
фото) (тренував полтавців у 1955 році, з липня по серпень 1964 і з липня
по жовтень 1965) і Олександр Загрецький (тренував полтавців з січня по
червень 1959 року).

Сталінградці грали таким складом: Єрмасов, Бєліков, Плонський,
Григор’єв, Тяжлов, Рудін, Попков (Шведченко), Лівенцев, Шеремет,
Покровський, Матвєєв.

“Стахановець” програв “Трактору” – 2:3. Перший гол у тій зустрічі забив
гравець команди зі Сталіно Григорій Бікезін – на 8-й хвилині, з
пенальті. Г. Бікезін був одним з найкращих футбольних захисників не лише
України, а й Радянського Союзу – його вже в ті часи включали до
символічного списку 55-ти кращих футболістів СРСР. Той гол гравця
української команди “Стахановець” Григорія Бікезіна виявився найшвидшим
воєнним голом у колишньому Союзі. Бо того ж дня, 24 червня 1941 року, у
матчі “Динамо” (Тбілісі) – “Динамо” (Ленінград), який також завершився з
рахунком 3:2 на користь тбілісців, перший гол забив легендарний
грузинський футболіст Борис Пайчадзе – на 10-й хвилині гри (на 2 хвилини
пізніше). За певних обставин, гол гравця української команди
“Стахановець” Бікезіна можна вважати не лише найшвидшим, а й першим
воєнним голом, який було забито в колишньому Радянському Союзі. Але
остаточно про це можна буде стверджувати лише тоді, коли буде з’ясовано
точний час початку матчів у Сталіно і Тбілісі 24 червня 1941 року.



Півкоманди було мобілізовано
Поразка від “Трактора” на своєму полі стала болісною для “Стахановця”,
адже перед тим гравці української команди зіграли три гри на виїзді, в
яких здобули блискучі перемоги над: лідером чемпіонату “Динамо” (Москва)
– 2:0 (5 червня), “Динамо” (Мінськ) – 2:1 (15 червня) і “Профспілки-2”
(Москва) – 1:0 (18 червня 1941 року). Якби “Стахановець” 24 червня
переміг “Трактор”, то зміг би опинитися з 14 очками на 3 місці в
турнірній таблиці чемпіонату СРСР (разом з ленінградським “Динамо”),
поступаючись лише динамівцям Москви і Тбілісі, які мали по 15 очок. А
програвши вдома сталінградцям, “Стахановець” залишився на 5 місці. Але
слід пам’ятати, що в тому воєнному матчі у складі української команди
вже не змогла взяти участь з об’єктивних причин ціла група гравців, які
виступали у попередніх матчах або виходили на заміни: Юрченко,
Кононенко, Прийменко, Власенко, Домбазов, Кузнєцов, Міхєєв.

Наступні два, за календарем, матчі чемпіонату СРСР повинні були
відбутися 26 червня 1941 року, у четвер: “Динамо” (Київ) – “Динамо”
(Москва) і “Профспілки-1” (Москва) – “Спартак” (Одеса). Але не
відбулися. Бо вже дійсно було не до футболу.

Який гол вважати першим післявоєнним?
Історична паралель: якщо наступний, 35-й чемпіонат Німеччини з футболу
розпочався 10 травня 1942 року, то чемпіонат СРСР взяв більшу паузу –
він відновився вже після Великої Перемоги над фашистською Німеччиною.
Наступна першість розпочалася 13 травня 1945 року. Того дня відбулися
два календарні матчі: “Динамо” (Тбілісі) – “Динамо” (Ленінград), як і 24
червня 1941 року, і “Динамо” (Київ) – “Локомотив” (Москва). Перший гол у
тих іграх мав стати першим післявоєнним голом в усій країні. Його забив
на 15 хвилині тбілісець В. Панюков.

Але чи є той гол у Тбілісі першим по-справжньому післявоєнним голом?
Адже всім відомо, що й після Перемоги над Німеччиною Радянський Союз
продовжував бути воюючою країною – ще тривала війна з мілітаристською
Японією. Вона завершилася лише 2 вересня, коли уповноважений представник
СРСР українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко (Герой України з
2007 року, посмертно) на палубі американського лінкора “Міссурі”
підписав Акт про беззастережну капітуляцію Японії. На тому завершилася
Друга світова війна. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР, 3
вересня 1945 р. було проголошено Днем Перемоги над Японією. До приходу в
Кремль Микити Хрущова в колишньому Радянському Союзі відзначали одразу
два Дні Перемоги.

Остаточно Акт про капітуляцію Японії підписано 2 вересня 1945 року о
9:02 за токійським часом (у Москві тоді була 2-га година ночі). І того ж
2 вересня 1945 року, через кілька годин після офіційної перемоги над
Японією, в чемпіонаті СРСР з футболу серед команд групи “А”, згідно з
календарем змагань, відбулося три матчі: “Динамо” (Тбілісі) –
“Локомотив” (Москва), ЦДКА (Москва) – “Торпедо” (Москва), “Зеніт”
(Ленінград) – “Динамо” (Ленінград). Того дня у Ленінграді перший гол
було забито на 46-й хвилині – м’яч у свої ворота зрізав динамівець В.
Лемешев, у Москві на 52-й хвилині перший гол забив легендарний Всеволод
Бобров, у столиці Грузії перший гол забив тбілісець Бережний – на 65-й
хвилині гри. Але в Тбілісі відбувся унікальний випадок: третій гол
динамівців на 77-й хвилині забив неперевершений Борис Пайчадзе – той
самий, який є одним з претендентів на перший воєнний гол, який він забив
на третій день війни 24 червня 1941 року.

Перший же український післявоєнний гол, після Перемоги над Японією,
забив 9 вересня 1945 року у Києві гравець київського “Динамо” Л.
Карчевський на 60-й хвилині матчу “Динамо” (Київ) – “Динамо” (Тбілісі), в
якому кияни програли – 2:7.

Ось така воєнно-футбольна хроніка.

Ігор ЧЕРЧАТИЙ.


“Полтавська думка”