Футбольні посиденьки з Григорієм Ярмашом

Посиденьки вболівальників із футболістами – це річ на стільки нечаста у житті, що викликає неймовірне захоплення та інтерес. Футболісти, котрі завжди йдуть на контакт та без проблем можуть розкрити деякі таємниці та цікавинки, на жаль не так й багато. В полтавській «Ворсклі» одним з таких є вже екс-гравець Григорій Ярмаш. За його словами, він не міг просто так поїхати з міста до нового йому Луганська, не попрощавшись із рідними йому вболівальниками. Григорій сам призначив зустріч та запросив на неї всіх бажаючих.

Отож, вечір п’ятниці був під грифом «спілкування з кумиром».

Прес-служба організувала приміщення прес-центру стадіону та запросила пресу, якою Ярмаш був не надто задоволений, адже чекав лише на вболівальників. Розсівшись довкола Григорія, якось ненав’язливо почалася розмова:

– Нас всіх цікавить, чому було прийняте рішення про перехід до Луганська, як ти це прокоментуєш?
– Ну, перш за все, хотілося б змінити обстановку, останнім часом я був не надто задоволений собою та часом, котрий я проводив на полі, ну й також матеріальна сторона.

– А контракт з «Ворсклою», котрий пропонувало керівництво, можливо з умовами, що будеш грати?
– Та ну, ні. Такої умови ніхто не гарантує ні в Луганську, ні в Полтаві. Головне – це що подзвонив тренер, ми поспілкувалися і я прийняв таке рішення.

– На скільки складно прийняти таке рішення?
– Та складно! Я ж тут провів п’ять з половиною років і це були кращі роки в кар’єрі, тут було все: й дебют у національній збірній, виграш трофею, боротьба за виживання, все пройшов, тому складно переходити, але ж потрібно щось колись змінювати.

– З кимось радився з приводу переходу, можливо з дружиною?
– Та з усіма: і з Миколою Петровичем, батьками, дружиною.

– Що казали? Підтримували?
– Так, підтримували, казали, що це твоє рішення, головне, щоб тобі було добре. Я прийняв таке рішення. Чи буде воно вірним, чи ні – побачимо.

– Гришо, а ще якісь варіанти були, адже Луганськ ще далі від Тернополя, від дому?
– Та хіба що до батьків додому, на відпочинок у Карпатах. В принципі були, але то вже історія. Головне – це був дзвінок від тренера, тому я й обрав таке рішення. Звісно далі й далі: Київ, Полтава, тепер Луганськ, та нічого далі буде у зворотному напрямку.

– Через Полтаву?
– Через Полтаву!

– Як вважаєш, Луганськ краще ніж Полтава у фінансовому плані?
– Я так скажу: те, що було п’ять років тому тут, зараз починається у Луганську: прийшло нове керівництво, яке тільки рік керує командою, і вони також починають з нуля, розібралися з боргами, так само як прийшли сюди Жеваго з Бабаєвим і почали займатися полями, інфраструктурою. Зараз, можливо, команда бореться трохи й за виживання, але думаю в майбутньому, якщо буде фінансування та таке відношення до інфраструктури, то подивимося, що буде.

– Коли спілкувався з тренером «Зорі», озвучувались якісь завдання на сезон?
– Ну, зараз, як видно по таблиці, нема чого таїти, потрібно віддалитися від зони вильоту, а надалі, мабуть, й в п’ятірці закріпитися.

– Керівництво «Зорі» амбітніше, ніж керівництво «Ворскли»?
– Та я б так не сказав. Можливо амбітніші, вони нові люди, прийшли, щось хочуть робити. Я б не сказав, що керівники «Ворскли» не амбітні, але поки Микола Петрович їх переконує і сподіваюсь переконає.

– Одна справа скільки в людини грошей і зовсім інша скільки ти з кишені їх виймаєш.
– Ну це також правильно, ви ж розумієте, що «Ворскла» для Жеваго та Бабаєва – неприбуткове, якщо є любов, то викладають більше, а як немає, то менше.

– Ну, розумієш, ми не бачимо вогню в серці, не кажу, що такого вогню як, наприклад в «Ман Сіті», виклали 50 мільйонів фунтів і добре. Просто не складається враження, що ці люди хворі футболом. Ну футбол й футбол.
– Я навіть не можу відповісти на це. Треба запитати у них, чому вони не захворіли футболом. Ми захворіли – виграли кубок, дали поштовх, приклад, щоб більше покращувати інфраструктуру. Гадаю, чим людина більше у футболі, тим більш вона цікавиться, Ярославський також не відразу загорівся, «Металіст» грав у першій лізі, виходив, вилітав, а зараз подивіться!

– Так, він вже фанатік.
– Ну, от!

– Що ти про Луганськ знаєш? Що бачив як їздили контракт підписувати, окрім готелю, де зупинялися?
– Та так, після підписання контракту трохи прогулялися з дружиною, а так під час сезону будимо дізнаватися більше.

– Про стадіон, відвідуваність?
– Ну читав, що в середньому десять тисяч, не знаю, правда-неправда, але ось таке читав. Стадіон такий же як у нас, нічим похвастатися не можу, освітлення змінюють, газон перестелили, штучне покриття, люди взялися. Гадаю за декілька років зроблять гарну інфраструктуру, а так більше про Луганськ нічого сказати не можу.

– Що найбільше запам’яталося під час виступів в Полтаві? Не тільки в ігровому плані, можливо, якісь історії цікаві?
– Та ну так в принципі… Запам’ятався мораторій на походження по клубах після 0-4 з «Бенфікою», після цього, в принципі, не можна побачити десь командні гульки.

– А ходили разом кудись?
– Звісно ходили.

– Були такі випадки, що хтось куди пішов і про це дізналися?
– Я не знаю, якщо хтось куди й ходив, то викликався на розмову один на один, при команді ніколи. А усі яскраві спогади в ігровому плані.

– З ким найбільше здружився в команді?
– Та з усіма, якщо чесно, взагалі з усіма. Коли був Саня Чижов, то з ним, та й зараз підтримуємо зв’язок. Та в нас, що албанці, що серби, що хорвати – був завжди дружній колектив, ніхто ні на кого косо не дивився.

– А на молодь?
– Та, молодь взагалі віддихає в нас тут. В других клубах, таких як «Арсенал», де досвідченіші хлопці, то там на рахунок цього не так. У нас лафа.

– А в збірній як відносини між гравцями?
– Ну там гравці вже ті, що пограли і там якщо хтось казав, то можна й треба було прислухатися. Можна було посперечатися, але нічого такого.

– За рахунок чого в Полтаві такий гарний мікроклімат? Хто цьому сприяє, можливо підбір людей?
– Так, підбір людей, це було ще за часів Віктора Васильовича Носова, та й зараз Петрович підбирає людей, з гарними ігровими якостями само собою, але перш за все що б відносини в команді були гарними.

– А як в цьому плані, поява нашого нового гравця, Саші Рикуна?
– Ну, Саша Рикун, ви тут смієтесь. Ніби він то, то, але скільки він тут був, він як дав слово Павлову, що буде все нормально, відносно ви знаєте чого, то так і було від першого і до останнього дня, що він тут був. Він жив на базі, скинув 10 кілограмів, може, й більше, і ніхто в колективі на нього не дивився: «О, Павлов його взяв», він з нами працював на тренуваннях, а от виходило чи ні, то інше.

– Тобто ти вважаєш, що йому потрібен час?
– Ну, так, час і бажання. Якби було бажання, він би пройшов зимою збори і ми б побачили весною нового Рикуна.

– Футбол для тебе – це робота чи ти сам є вболівальником? От ти народився у Тернопільській області, може за «Ниву» вболівав?
– Я вболівав, коли був малий. Їздив коли «Динамо» приїжджало, повний стадіон збирався. Ну зараз дивлюся з професійної точки зору, хто куди побіг, що зробив.

– За європейськими чемпіонатами слідкуєш?
– У нас на базі був тєлік, спутнік, як був заїзд, то цілий день футбол дивилися.

– За який європейський клуб хотілося б зіграти?
– Та, я вас умаляю! Увісні зіграв би за «Мілан».

– На плейстейшен?
– Ну, так, на плейстейшен за «Мілан».

– Це анекдот є: «що б зробив українець. Якби виграв чемпіонат світу по футболу? – Вимкнув плейстейшен».
– Я от так само б зіграв за «Мілан».

– Гриша, а як ти захворів футболом?
– Ну в тому селі, де я жив з батьками, в принципі, нічого такого й не було. М’яч ганяли й все. З дитинства пішло й пішло, а потім львівський інтернат, академія, воно само по собі пішло.

– А якби не футбол, то що?
– Не знаю. В бізнес би пішов.

– А як батьки ставилися спочатку до твого захоплення футболом? Хотіли, щоб був футболістом?
– Ні. Ну тато, можна сказати. Відвіз і все, а мама сказала – адвокат.

– Мені наприклад в дитинстві мама казала, що футбол то дуже контактний спорт, постійно бити той м’яч головою…
– Ну в мене голова велика. Тому можу бити. У нас в школі один тренер був, він тенісистів тренував. І він весь час казав, що футболісти дурні, бо б’ють весь час головою, а тенісисти – нє. Ну, зате футболісти більше заробляють.

– Як гадаєш, чи реально колись власникам українських футбольних клубів вийти на нуль, або почати заробляти на футбольних клубах, як це роблять в Європі?
– Гадаю реально, якщо буде працювати організація яку створили – прем’єр-ліга, не так зараз як одні туди тягнуть, інші туди, якби пул телевізійний запрацював, В Європі ж клуби на трансляціях і заробляють. Ну й відвідуваність. Якщо в Португалії продають п’ятдесят тисяч абонементів за сезон, то у нас за сезон стільки квитків не продадуть.

– Як гадаєш, чому так мало людей ходить?
– Перш за все, гадаю, стадіони. Були б стадіони, як в Донецьку, де кожний матч двадцять тисяч. Звісно, не кожний клуб може собі дозволити таке, але невеличкий стадіон, як у Запоріжжі. По собі можу сказати, що от як під дощем грали з «Оболонню», коли програли, то честь і хвала вам, що ви стоїте та вболіваєте, я б сам по собі задумався чи йти в таку погоду на такий стадіон. Було б гарно, щоб ні дощ, ні сніг на падали, сухо, комфортно, в перерві чаю попив, то звичайно так приємніше.

– Які згадки про 22-й сектор?
– Як 0-0 з «Кривбасом» зіграли? Перший тайм був. Незвично було: покричав, пострибав.

– А як спостерігається за футболом, коли вболіваєш? Дивився на футбол?
– Та дивився, але не так як зазвичай, нічого не розумів.

– Ти був перший футболіст. Та й до сьогодні єдиний хто був на фан-секторі…
– Ну всьо, більш нікого не запрошуйте!

– Що б ще хотів досягнути в кар’єрі футболіста? Кубок виграв, в збірній пограв.
– Все, можна забивати гвіздок) Ну звісно є мета, ось зараз змінив місце дислокації, буду там грати, доказувати, і сподіваюсь досягнути того ж, що й у «Ворсклі».

– Як вважаєш, Луганськ – це крок вперед?
– Для мене, гадаю, так. Незважаючи на те, що кажуть «Зоря» нижче, то й то, ну я приймаю рішення відносно себе, ігрова практика, інші питання.

– Коли повернешся до збірної, плануєш виграти Євро-2012?
– Таа…Нє, думаю я там в фан-секторі по вболіваю в 2012. Треба реально дивитися на речі, не знаю..

– Як гадаєш, чому нереально виграти Євро, чим ми поступаємося?
– Можливо, перш за все психологією, я ось зараз сиджу, кажу «нереально». Перед тією ж Іспанією, вони більш впевнені, але наші клуби показали, що ми не якась третя сила, як кажуть. Вони, як їдуть на Україну, думають, що тут ще союз, танки їздять. Вони раніше їхали, не знали, хто, що, а зараз їдуть, знають.

– Як дружина ставиться до футболу?
– Ніяк.

– Ходить на футбол?
– Так, ходить, під трибуною їх цілий фан-сектор.

– А як ставиться до переїзду до Луганська?
– Та як, зібрали валізи і поїхали.

– А де там будете жити?
– На квартирі, клуб знімає.

– А тут квартира залишається?
– Так.

– Так може ми поживемо поки?
– Та нє, то все сімейні справи.

– Що з відпочинком, куди будиш їхати?
– Ой, далеко. Плануємо поїхати за Атлантичний океан. Квитки взяли на Карибські острови. Летимо через Париж, та його через день закривають, не знаю встигнемо чи ні, ну якщо щось, то до Парижу й назад.

– А відпочинок в Україні?
– Ну, я зараз відпочиваю.

– Західна Україна?
– Тиждень у батьків відпочивав, на новий рік плануємо у Карпати поїхати. Я по півроку рідних не бачу, тут наїздишся. Он Сімферополь 10 годин туди на автобусі, десять назад. Ми їдемо зупиняймося раз чи два, а ви ж .. позаду п’ять ящиків.

– З ким тобі найзручніше грати на полі?
– Найбільше я зіграв на фланзі з Денисом Кулаковим. А так у нас всі футболісти гарні, колектив вже три –чотири роки разом.

– Знаєш хто в «Зорі» на твоїй позиції грає?
– Микита Каменюка.

– Слідкував?
– Ну, я взагалі всі команди знаю, перед кожною грою тренери розповідають хто, як , де грає, тому добре знаю.

– Як гадаєш, хто в «Ворсклі» зараз найперспективніший правий захисник?
– Ну, я не знаю хто там зараз буде грати, Вовкодав гарно грає, доволі перспективний, чіпляється за м’яч, молодець хлопчина. Даллку, але він вже не молодий, не перспективний. Проте досвідчений боєць.

– Даєте поради молодим? Чи вони слухаються?
– Та є тренера.

– Можливо, їм хочеться від Вас щось почути? В грі міг прикрикнути на когось?
– Я останнім часом на лавці сидів, ото хіба звідти підкрикну, а коли грав, то взагалі так і має бути. Балан нам завжди казав, що на полі повинен бути дядько, котрий повинен підказати, скерувати, хто як повинен діяти.

– Хто у вас таким є?
– Йован, Кулаков, Даллку.

– А як Йован, він, наче, тихий?
– Так, Йован спокійний, але не любить халатної гри, він може крикнути, сказати, завести команду.

– Як гадаєш, Долганський, Медвєдєв, Сачко, скільки вони ще зможуть грати?
– Та дай Бог їм здоров’я. Гадаю в їх роки їм треба велику подяку висловити, адже при таких тренуваннях, як в Ялті будуть, пройти їх, грати на доброму рівні, то честь і хвала їм. Залежить від їх бажання, та чи буде тренер їх ставити, чи ні.

– Після завершення кар’єри футболіста чим плануєш займатися? Думаєш про це? Чи ще рано?
– Я гадаю, пограти ще пару років. Чим довше гратиму, тим більше буду думати… Фан-сектор буду організовувати.

– Як відносишся до симуляцій? Ось іноді команді вигідно, що б гравці симулювали, як до цього ставишся: чи допустимо це, чи ні?
– Ну якщо хоча б 50 на 50, то так, а як просто падати, то це не красить гравця.

– А відносно 50 на 50, якщо можна встати, продовжити атаку, забити гол?
– Це все залежить від психології гравця, від його інтелекту, то гадаю, якщо можна забивати, то чому падати?

– Ну, Мілевський падає…
– Так, падає, але зараз вже менше, в Європі менше падає, там судді. Якщо в Англії немає сенсу падати гравцям, бо в нього відберуть м’яч, суддя нічого не свисне, а тут впав і тобі відразу штрафний. То, звісно, буде падати. Все на результат: є – носять на руках, немає… немає.

– А ось відносно суддівства: ти відчував на полі, що упереджено ставляться.
– Не часто, але було таке, про вилучення з «Металістом». Коли 1-1 і нам з офсайду забили. Коли суддя допускає помилки, то видно, а коли лише в одну сторону, то видно. І ми ж усі кожного дня тренуємося, тренера працюють і тут все можуть перекреслити.

– А які системи штрафів в команді?
– Та тут стільки штрафів: порушення режиму. Зайва вага, жовті картки, червоні картки, запізнення на тренування, прирікання з тренером, невиконання лікарських рекомендацій.

– Павлов абсолютний авторитет в команді?
– Так, ну й взагалі весь тренерський штаб. Я за п’ять років не бачив щоб хтось з гравців крикнув на робітника бази, лікаря, що хтось не так зробив щось.

– Підтримка відчувається на полі?
– Ну коли виходиш на розминку, якщо заповнений стадіон, то відразу відчувається. В грі не так, весь в емоціях. Найголовніше, що коли виходили на фінал кубку, бачили що півстадіону вболіває за нас, дуже приємно. Коли грали в Голландії за молодіжну, програли 3-0, то приїхали на стадіон за півтори години до матчу, стадіон забитий, біля стадіону люди ходять, це дуже приємно. Виходимо на розминку і там вже пів стадіону.

– Можливо, в нас ментальність не така?
– Ментальність, так. Тут прийшов на 20-й хвилині матчу, посидів 20 хвилин, потім 15 хвилин перерва, поки сходив пива попив, прийшов на 20-й хвилині другого тайму, а прийшов, 0-1 і пішов.

– Не хочеш до таких людей звернутися?
– Та…звернення. Гадаю в кожної людини своя голова на плечах, один приходить сидить весь матч, інший за півгодини до футболу, а хтось взагалі на п’ятнадцять хвилин.

– Керівництво клубу які кроки робить, щоб підвищити відвідуваність? Кажуть, що футболісти грають для вболівальників, а стадіон пустий. Що робити?
– Я б сказав так, що, перш за все, було б непогано невеличкий стадіон під накриттям, комфортний, було б непогано, можливо якісь піар-акції. Взагалі, якби була нова споруда, було б непогано. Ось, побудували дискотеку «Європа», багато людей, не знаю, не ходжу, не можна. Все нове, ходять багато людей. Був би новий стадіон, заохочувати.

– Як в Одесі, конкурс пенальтистів…
– Ну так, якусь халяву, пенальтистів поставити.

– Чому не роблять?
– То в сусідній кабінет (прим. – до керівництва). Тут кажуть вболівальники: «чого ходить, вони не грають», а ми можемо сказати, що ні для кого грати, бо не ходять. Ми нормально граєм, зіграли, виграли кубок, програли «Динамо» по пеналям, шість тисяч, це класно. Ну ми граєм для болільників, а як вони не ходять, виходить для себе, бо ми чим більше виграєм, тим більше заплатять, нема чого приховувати. І чим команда краще грає, тим більше шансів потрапити в збірну. Нема результату – не ходять, є – ходять ті ж самі шість-сім тисяч, що й ходили.

– Як склалося так, що став грати саме захисника, можливо грав на іншій позиції?
– Нє, я грав півзахисника. Яковенко Павло Олександрович поставив у захист, так тепер і граю. Років з п’ятнадцяти.

– Якій з голів у футболці «Ворскли» запам’ятався найбільше?
– Та я їх тут забив… Маріуполю

– А з «Шахтарем»?
– У свої? Ну також запам’ятався. Гарна передача даром не проходить. «Шахтарю» забив, думав заберуть, не вийшло. Микола Петрович сказав що то другорядне, головне щоб чужі не забивали.

– Після напружених ігор футбол сниться?
– Після гри завжди аналізую, туда-сюда.

– Хто з форвардів найнебезпечніший саме для тебе?
– Та їх багато. Тьома Мілевський добре чіпляється за м’яч. Наприклад, Мандзюк з «Оболоні»: лізе, чіпляється, по футбольному нахабний. Гадаю, якби перед ним був танк, він все одно б поліз.

– А яке місце в Полтаві вам найбільше запам’яталося?
– «Спліт» J Якщо серйозно, то кафе, ресторани рідко ходив. З командою в кіно в «Конкорд» ходили, «Міміно», «Палаццо».

– Як часто на вулицях впізнають?
– Рідко. Я на машині їжджу. Випригнув-запригнув. Але найбільше мене так, по доброму, дядько діставав. Я машину біля стадіону ставив, грали 13-14 місце, він мене увесь час питав: «Коли перша ліга»? Я вже розізлився, обіграли Маріуполь 3-0, прийшов, кажу : «Не дождьотєсь».

– Хто з футболістів був духовним наставником?
– Духовний наставник, настроював, керував – батько найперше. Він усі ігри дивився. Дискусії були й є. Порівнювали з Гаттузо за рахунок характеру.

– А хто був душею компанії в команді?
– Та не знаю. Є зараз хлопці, які є душею компанією, той же Сергій Величко. У нас всі дружні, можуть підколоти. Українець розповідає анекдот: «росіянин, німець, українець», серб: «росіянин, німець, серб», албанець – ще щось. Зміст той же, але по-своєму.

– Який “прикол” над тобою найбільш запам’ятався?
– Та були, ну я дуже на пам’ятаю.

– Бутси до полу не прикручували?
– Ні, не прикручували. Ну, може, на перше квітня там якийсь прикол.

– Іван Дмитрович (прим. – Балан) до моржування не запрошував?
– Нєєє… у нас Момот – морж, і Балан деколи. Я б і не погодився. У нас Цуррі раз пішов покупатися, потім тиждень з ангіною лежав. У нас один морж – Момот Юріч.

– Де можна взяти футболку Гриші Ярмаша?
– Я і сам не знаю. Ну, ми замовляємо, якщо потрібно, у Дмитра Ковшара, він екіпіровкою займається, а так знаю біля «Сказки» є наші футболки, ну такі, сувенірні.

– Ти б грав у такій?
– Ну, вони ні чим не гірші, ніж наші. Просто там тіпа «адідас» написано, а там ні.

– Як ставишся до зміни емблеми? Ти ж усі три застав?
– Ну, рішення керівництва.

– Зміна заради зміни?
– Щось нове внести, символи, я не думаю. Що зміна ради зміни.

– Як вам подобається талісман «Ворскли»?
– Талісман як талісман.

– Останнім часом прогулює роботу…
– Ну, чо, був, наче, на останній грі. Як кажуть: «мене терзают смутниє сомненья», чому Рись? Я розумію в «Шахтаря» – кроти.

– В нас галушки?
– Ага, в «Карпат» – лев, в «Зорі» – кіт. А я тоді проґавив момент як контракт підписував, не запитав чому рись. П’ять років проходив, думав чому так. А потім плюнув і пішов.

– Живність якась є вдома?
– Ні.

– А взагалі, подобаються коти?
– Ну, я не прихильник домашньої живності.

– А є якесь хобі, як у Павлова, наприклад?
– Ну, я не заводив голубів поки що, збираю футболки, обмінююсь. А також вимпела.

– На «Уемблі» мінявся з кимсь?
– Ні.

– Не було з ким?
– Та програли, було не до того.

– А як по телевізору бачиш когось, проти кого грав, не кажеш: «О, я проти нього грав»!
– Ні. Хіба що десь в барі сяду, як кар’єру закінчу буду дивитися як вони грають. Звісно, приємно грати проти тих, хто на чемпіонаті світу був. Коли дітьми були, то їздили в Португалії, проти Кріштіано Роналду грав. Якби я сидів так розказував з ким грав, мабуть, вже й сам би не грав.

– Дякуємо, а зараз попросимо тебе дати автографи нам напам’ять.

Після годинної бесіди Григорій роздав автографи, сфотографувався, натомість отримав в подарунок альбом, з фотографіями різних років його виступу у Полтаві. Побажавши один одному всього найкращого, подякували та домовилися про зустріч у недалекому майбутньому.

wglife.com.ua