Ігор Дьогтєв: “Тепер не так далеко їздити до батьків”

У період, коли триває перерва в чемпіонаті країни, випала нагода ближче познайомитися з лідерами СК “Фаворит”. У нашій команді найдосвідченішим гравцем є єдиний в колективі майстер спорту міжнародного класу Ігор Дьогтєв. У 2004 році в складі харківського “Локомотива” Ігор здобув Кубок Топ-команд Європи, окрім того в складі різних команд він дев’ять разів завойовував чемпіонський титул! Але, що найбільш приємно, свої перші кроки у волейболі Дьогтєв робив саме на Полтавщині.

– Ігорю, розкажи про себе, звідки родом, як прийшов у волейбол?
– Я народився у Києві на День Перемоги, в 1976 році. Мої батьки – інженери автотранспорту спочатку отримали направлення працювати в Тольятті на ВАЗ, а потім на початку 80-х їх перевели у Кременчук на КрАЗ. Там ми отримали квартиру. У Кременчуці, коли навчався в 4 класі, пішов у місцеву ДЮСШ №2 на волейбол, де тренувався у Станіслава Володимировича Шаляпіна. По закінченні 8-го класу я поступив у Донецький політехнічний технікум.

– А чому ж не в інститут, чи поступати в Донецьк хтось загітував?
– У Донецьку тоді була потужна команда “Шахтар”. Гравцям дублюючого складу цього клубу допомагали влаштуватися в деякі навчальні заклади. А ще важливим фактором у технікумі була наявність військової кафедри. Цей період мені добре запам’ятався: розпад СРСР, купони, гривні, пригадую, як шахтарі тисячами ходили на Київ бастувати. Згодом кризи зазнала інфраструктура “Шахтаря”, а шкода, команда була хороша. Мені запропонували виступати за команду вищої ліги (тоді так називалася суперліга) “Дніпропрес” з Дніпропетровська. Звідти запросили в одеський “Дорожник”, де я провів чотири сезони. Ця команда виявилася знаковою, адже в її складі я вперше здобув чемпіонський титул і отримав у 20 років звання майстра спорту. У складі “Дорожника” я три сезони поспіль вигравав чемпіонат, а потім срібло. Потім і в Одесі почалася низка фінансових проблем, і я перейшов у харківський “Локомотив”.

– Саме з цим клубом пов’язаний найбільший успіх у твоїй кар’єрі?
– Так, я там провів п’ять сезонів і всі рази ми брали участь в єврокубках. Були не раз за крок до трофею, вдача посміхнулася в 2004 році. На той момент у “Локомотиві” було грати найбільш престижно, саме в цій команді в 2003 році я отримав звання майстра спорту міжнародного класу.

– Хто з вихованців волейболу Полтавщини грав з тобою у “Локомотиві”?
– Сергій Котьман та Микола Пасажин, обоє вихованці полтавського тренера Владислава Агасьянца.

– Чому ж з такого благополучного “Локомотива” ти пішов шукати щастя за кордоном?
– Після президентських виборів 2004 року “Локомотив” став не таким вже й благополучним, бо керівництво клубу підтримувало не того кандидата. Та зрештою команда вижила, хоча й втратила багато гравців. Я теж подався до Німеччини в берлінський клуб “Волейдокс”, а потім у турецький “Бешикташ”.

– Як гралося за кордоном?
– Значно складніше, бо на тебе як на легіонера там покладають великі надії і роблять тяглом команди. Постійно знаєш, що у тебе немає права на помилку. Зрештою я повернувся в Україну і потрапив у столичний “Локомотив”, який тільки вийшов в суперлігу. В його складі знову став чемпіоном України, але щоправда перший сезон ми були п’ятими, а вже потім було “золото”. В 2009-му вдарила криза, і я два сезони відіграв у Казахстані –  спочатку за “Атирау”, а потім за “Уральськ”.

– Тут ми вже підходимо до “Фаворита”, як тебе запросили сюди?
– Я приїхав у міжсезоння у Кременчук, до батьків відпочити. Мене побачив віце-президент “Фаворита” Юрій Козлов і запросив у команду.

– Ти задоволений, що повернувся на батьківщину?
– Так, умови для тренувань і змагань прекрасні, в клубі розвивається інфраструктура. Важливо, що тепер не так далеко їздити до батьків, які живуть в Кременчуці. Я вважаю, що у Полтаві уболівальники добре ходять на наші ігри.

– Кілька особистих запитань: сімейний стан, які захоплення маєш?
– Одружений, дружина Оксана – кременчужанка, теж волейболістка, але вже колишня, у нас підростає син Артем, якому три з половиною роки. Головне захоплення – це рибалка, маю власний човен у Кременчуці. Також люблю більярд і в Полтаві вже знайшов пару місць для гри. По можливості – відвідаю…

За матеріалами офіційного сайту СК «Фаворит»