Хроніки євровиїзду. День 3
День 3. Прага. \”Чья очередь идти в магазин?\” (с)
Ранок. Хлєбнікова на усю силу динаміка ласкаво пропонує таки підійматися. Ще сприймається з посмішкою. Неквапливе пробудження оживляє промовлена вголос згадка, що у нас оплачено сніданок і варто поспішати. Напівсонні пом’яті обличчя спускаються у фойє. Суворе й грізне запитання адміністратору \”Breakfast?\” ніяк не відповідало спробам надати фейсам європейської посмішки. Хлопчина з розумінням кивнув: \”Туди\”. Затишний ресторанчик пропонував так званий шведський стіл – підходь, бери, сідай, жуй і звільняй місце. Народу не густо, в основному німці і французи. Набираємо в тарілки по-скромному, але з врахуванням, що сил сьогодні знадобиться немало.
Меню не дуже різноманітне. Проте кухня хорошої якості. На щільний сніданок – те що треба. З гарячого – супчик з овочами і якимись м’ясними шматочками (ідентифікувати не вдалось). Запах специфічний, але на смак – пристойно. Яєчня або омлет. Сосиски варені, сосиски смажені, сосиски різані. Соус. Салат з капусти і помідорів. Хлібці прості і з добавками. Тостери для бажаючих англійських варіантів. Кілька видів сиру. Малинові та ванільні йогурти (смак суттєво відрізняється від наших магазинних в кращий бік). На солодке – мед, різноманітні джеми, торт, пончики (на диво несмачні), чай, кава, соки в асортименті. Особливо рекомендую апельсиновий. Яблучний відмінно втамовує спрагу (з 3-4 стаканів). Для дітей – мюслі, шоколадні кульки і ще якісь ранкові легкі сніданки.
Заходжу в інтернет, щоб знайти номер Сергія \”Тостера\”, який обіцяв навідатись у Прагу з Ліберця. А дзуськи – пост з контактом видалено. Хвилин сорок пішло на те, щоб таки згадати, що я завбачливо вписав телефон україно-чеха в мобільний. Відзвонююсь. Часу у нас ще вагон, судячи з розкладів – маємо опанувати трамвай, пробити стадіон \”Спарти\” і присвятити пару годинок шопінгу. Звіряюсь з порадами у готельній пам’ятці і вирушаємо на чергове підкорення столиці Чехії.
Незважаючи на більш ніж мільйонне населення, у Празі практично виключені дорожні затори, і це при відсутності багатосмугових доріг. Це через шикарно реалізовану соціальну програму міських перевезень. Якщо квиток на півтори години з пересадками коштуватиме 32 крони, що немало, то добовий – 110. Місячний проїзний квиток буде мати дуже привабливу вартість відносно рівня зарплат. А якщо ще й студентський… Трамваї та автобуси шмигають чи не кожні 3-5 хвилин. Яке там авто з високими цінами на бензин?
Підказка не одурила – в найближчому тютюновому кіоску таки продають \”їзденки\”. От тільки мої запитання англійською, українською, російською тітка за прилавком розуміти відмовлялася. Знову виручив добрий чех, який люб’язно втрутився в мої пояснення і пальцем показав у який бік нам треба. Зате при виді крон, все відразу стало крамарці зрозуміло – відразу відрахувала потрібні нам квитки. На зупинці уже поважно вивчили план руху транспорту і почали перебирати вагонами. Найбільше вередував Чубайс – то колір не такий, то старенький, то модель не сучасна. Пообіцявши Вові обов’язково покатати його на останньому слові техніки, сідаємо у перший прийнятний трамвай.
Для того щоб зайти або вийти, треба натиснути кнопку біля дверей. Зручно, якщо пасажирів мало, економія тепла в холодну пору. Квиток треба засунути в компостер, де видрукують дату і час посадки. Контролерів за увесь час помічено не було, хоча за численними відгуками, вони мають звичку з’являтися у самий непідходящий час. Зупинки у переважній більшості орієнтовані і на мамочок з колясками, і на інвалідів у візках. У трамваї спеціальні місця відведені під пільгові категорії.
Без проблем дістались стадіону. Відразу окуповуємо фан-шоп. Вибір грандіозний – стелажі з різноманітною атрибутикою, посуд, одяг, автоаксесуари. Якість дуже пристойного рівня. Не втримався, придбав магніт на згадку (як і всюди) та футболку. Стіни арени оформлені цікавим графіті. Всередину нас не пустили – все зачинено. Якраз на горизонті намалювався Тостер із другом Михайлом з Росії. Скоординували напрямок – кабак, ярмарок, торговий центр, готель. Тепер уже вимоги почав висувати я – неодмінним пунктом меню повинно бути національне блюдо \”Вєпрєво колєно\”. Сперечатися ніхто і не збирався, тому наш новий знайомий узяв на себе функції Сусаніна і повів групу у погрібець із милою вухам назвою \”Корчма\”. Нарешті трапилось миле личко офіціантки, яка з розумінням поставилась до вимог українських гостей. Доки \”чехи\” замовляли квитки на зворотній рейс до Ліберця, ми зосереджено працювали щелепами, насолоджуючись невимовним смаком того самого \”колєна\”.
Продовження статті і фото за посиланням: Хроніки євровиїзду. День 3
вологість:
тиск:
вітер: