Хроніки євровиїзду. День 5
Продовження. Початок тут:
День 5. Ганновер-Гамбург. \”Я сама из Полтавы! Спасибо, что Вы здесь…\”(с)
Як приємно, коли замість Хлєбнікової в твій сон вривається голос з автобусного динаміка: \”Ганновер. Стоп дєсят мінут\”. Виповзаємо, наче ховрахи з нір на День Бабака. Перше, що кидається у очі – велосипеди. Всюди. Різноманітних моделей, кольорів, розмірів і оснащення. Неподалік височіє споруда вокзалу. Направляємось туди. Без значних проблем знаходимо інтернаціональний МакДак. Ранкова кава. На чекові ідентифікується код туалету. Ще довго нас переслідувало 442288. Враховуючи, що вломитися я в прибиральню зміг хвилини за дві посиленого хакання буржуйської захисної системи. Хто ж знав, що там ще ручечку треба покрутити після упору до клацання. Сидимо, сьорбаємо чайок, перезавантажуємо мізки.
Коли в голові прояснилось, врубаємо Айго і прямуємо до стадіону – нашої головної мети. З незвичного – ширина велодоріжки зачасту ширша за пішохідну частину. Якщо ловити гав, то легко можна потрапити під колеса цього екологічного транспорту. Світлофори відрізняються від чеських заміною кнопки на сенсор. Техпрогрес. По дорозі натрапляємо на озеро з мирно плаваючими качечками. Кому першому прийшла ідея \”погодувати пташечок\” історія сором’язливо замовчує. Після першого ж шматочка булки, який з романтичним ранковим плескотом ввійшов у воду, як Клочкова після стартового пострілу, в бік містка реактивними торпедами шурували ненаситні створіння. Та їх чекав облом, що не можна навіть порівняти з нашими відчуттями. Ескадрон відбірних асів-винищувачів чайок не дав ні найменшого шансу поживитися запашною випічкою водоплаваючим. При чому, зависали пташки не гірше найсучасніших гелікоптерів, а пікірували в найкращих традиціях таранних літаків.
Вдосталь нарозважавшись з живою природою (насправді закінчився хліб), виходимо на набережну. Вдалині видніється арена, біжать поодинокі спортсмени, мирно хлюпотять хвилі. Ідилія. Закидаю монетку подалі від підступних птахів і прямуємо до головного входу. До десятої все зачинено. Вмощуємось на зупинці і снідаємо нехитрим тормозком – шоколадки з України, десерт з Чехії, кола з Німеччини. Міжнародний якийсь сніданок. До речі, про зупинки. виконані у вигляді то човника, то риб’ячого хвоста, радують око і чудово вписуються в ландшафт. Дизайнеру однозначний залік. Доки є час, фотографуємось і відпочиваємо безпосередньо на фронтальних сходах. Чубайс досвідченим оком вичепив кілька камер відеоспостереження і безнадійно шифруючись ліпить стікер.
Відвідуємо фан-шоп. Все, що було до цього – дитячі забавки. Такої кількості товарів не у кожній крамниці знайдеш. Ну і всюди символіка клубу – бренд \”96\” користується значною популярністю у населення. Як потім розповів прес-секретар, в цьому році їм довелось відкрити ще один магазин, ближче до центру міста. Уболівальник понад усе. А як би органічно виглядала емблема \”Ворскли\” на усіх цих стелажах і вітринах… Мрії. Після усіх покупок звертаюсь до менеджера – як можна потрапити на стадіонну екскурсію? Хлопчина з фірмовою посмішкою телефонує кудись і мало не плаче від розчарування – сьогодні день матчу, тому ну ніяк… Даю йому другий шанс бути корисним, прохаю дізнатися як вирішити питання з акредитаціями або квитками в гостьовий сектор, від якого, по конфіденційній інформації \”Ворскла\” відмовилась.
Хлопчина знову розцвітає і видзвонює прес-секретаря \”Ганновера\”. На моє уточнення, куди нам пройти, він із щирим здивуванням відповідає, що через три хвилини представник сам до нас підійде. От тобі й важлива посада – ніяких проблем із зустріччю \”звичайних\” прихильників футболу. З німецькою пунктуальністю з’являється Алекс. Привітався щиро, без пафосу, уважно вислухав проблему і дав невтішні висновки. Акредитації виключно за списком від клубу, гостьовий сектор відсутній на прохання того ж таки, рідного до скреготу зубів, клубу. Наостанок херр Алекс розповів нам де краще погуляти, що подивитися і побажав хорошого футболу.
Продовження статті і фото за посиланням: Хроніки євровиїзду. День 5
вологість:
тиск:
вітер: