Хроніки євровиїзду. День 7. Фініш
Продовження. Початок тут:
Скоро, зовсім скоро нас перестане будити мелодійний голос Хлєбнікової. А поки: \”Солнышко моё, вставай!\”. Після виходу з номера зненацька зустрічаємо симпатичних дівчат на усіх рівнях – привітно посміхається прибиральниця, бажає доброго ранку нове личко на реєстрації і наганяє апетит фігурка офіціантки в ресторані. Де ж ви ховалися всі ці дні? Сніданок пройшов легко і весело. Гарного настрою додав маленький син однієї французької сім’ї, який самовіддано замість одного вареного яйця приніс главі родини цілий кошик. Складаємо речі, присідаємо на доріжку, здаємо ключі і вирушаємо в пішохідну прогулянку по Гамбургу.
Немало позитивних моментів доставив ведмедик біля одного із закладів. \”Привет, медвед!\” – логічний сюжет для фотографування. В пік веселощів підійшла фройлян і запропонувала зробити знімки, щоб на світлинах були ми усі. Навіть прохати не довелось. Наступні скульптурні шедеври видалися із розряду абстрактних і монументальних. На цінителя. В кущах культурно розпивали пляшку громадяни відповідної зовнішності. Взагалі, алкоголіки у Німеччині не така вже й рідкість. Тільки виглядають вони як духовна інтелігенція в пошуках натхнення. Спокійні та охайні.
Спроба номер N придбання квитка на потяг до Любека. Коли вже усі логічні спроби закінчились і палець завмер над сенсором підтвердження на досить дорогий квиток, до мене звернувся німець років 25-ти з питанням: \”Вам треба до Любека?\”. Палець натиснув на \”скасувати\”. Варто відзначити, що вчорашні чорношкірі \”знайомі\” обходили нас десятою дорогою, впізнавши з пів-погляду. Інтуїція підказала – варто вислухати хлопчину.
\”У мене є квиток на 5 персон вартістю 40 євро. Я їду сам, тому з радістю пропоную Вам скласти мені компанію. Компенсація – з кожного по 7 євро. Ви не проти?\”. Попрохавши Стефана (так звали німця) показати мені квиток (ох ця радянська недовіра), вже в процесі перекладаю своїй стурбованій компанії розклади і киваю – згодні!
Доки наш супутник палив у спеціально відведеній зоні, збираємо необхідні кошти, спілкуючись із неочікуваним знайомим. Їде хлопчина з Бремена, уболіває за \”Вердер\”, такий спосіб подорожування є досить популярним, особливо серед підростаючого покоління. Влаштовуємось на другому поверсі потягу, підходить контролер. Стефан вказує на нас, дядько весело демонстративно рахує \”айн, цвай, драй…\”, ставить відмітку і рушає далі. Все гаразд.
Наш поїзд має категорію RE, що вважається повільним видом залізничних сполучень. Для цікавості вмикаю Айго в режим фіксування швидкості і починаю ловити супутники. Вражає – постійна швидкість близько 135 км-год. Рекорд – 144 км-год. Нічого собі, повільно. Незчулись, як долетіли до Любека (з кількома зупинками!). На моє питання вердерцю, чи далеко до моря, несміливо відповідає одна жіночка: \”22 кілометри і буде Вам Балтика\”. Тепло розпрощались із Стефаном і оглядаємось, куди нас занесло.
Перше, що впадає в око – величезна кількість народу на кольорах \”HSV\”. Збираються на футбол, хоч до матчу ще багато часу. Не дивно, місцевий клуб виступає у північній регіональній лізі і зірок з неба не хапає. В історії команди є такі відомі гравці, як Швайнштайгер (Тобіас, не Себастіан), росіянин Олексій Козлов та грузин Александр Іашвілі (відомий успішними виступами за Фрайбург).
Оглядаємо вражаючу велопарковку, цікавлюсь можливістю проїзду до Балтійського моря на таксі і отримую відповідь: \”Можна, 36 євро, без проблем\”. Коротка нарада, вирішуємо залишити щось і на наступний раз. Вивчивши рекламний лайтбокс із мапою, на якій помічені усі хоч трішки цікаві для туриста місця (включаючи WC), вирушаємо до міського музею і фіксуємо шлях до стадіону.
Любек викликає схожі емоції у всіх – тут варто придбати нерухомість і проводити значну частину свого життя. Тихе, зелене, привітне, чисте місто із вражаючою природою. Неквапливо пройшли через міст, сфотографувались на фоні фортеці і насолоджуємось прогулянкою. Лише одного разу за увесь час перебування почули сигнал – жінка-водій (хто б сумнівався) автобуса самовіддано тиснула на сигнал свого лайнера, тоді як Ауді перед нею просто не встигла закінчити поворот і затихла серед перехрестя, не виїжджаючи на пішохідний перехід! Взагалі, культура водіння на найвищому рівні. Із сумом згадуються наші \”пекельні перегони\” на вулицях, переповнених дітьми, жінками, літніми…
Картину, що нам відкрилася в одній з алейок, на яку ми відхилилися з курсу, описати словами просто неможливо, незважаючи на багатство і багатогранність української мови. Це просто треба бачити – середньовічний місток, акуратна вуличка, неквапливий потік каналу, витончені шиї лебедів, зелень дерев, затишок котеджів над водою… Романтикам зносить дах, перевірено.
Закінчення статті і фото за посиланням: Хроніки євровиїзду. День 7
Віталій Сонікссон
Полтава-Київ-Прага-Ганновер-Гамбург-Любек-Київ-Полтава
вологість:
тиск:
вітер: