12-й гравець - 15-11-2009, 07:11 - sasa 333

Ми розгойдаємо цей світ

Фанати. Хто вони? Що це за явище у футбольному середовищі? Дехто вважає їх людьми другого сорту, яким у житті нічого робити, ось вони і сидять ночами на вокзалах, „трясуться” днями на потягах та рвуть горлянки на трибунах стадіонів. Дехто взагалі їх не сприймає. Однак є і такі ,які бачать у „фанах” людей справді відданих футболу та улюбленій команді. Як би там не висловлювалися всі, хто ходить на футбол, мають своє ставлення до фанів та фанівського руху. Так отож, хто такі фани? Давайте спробуємо подивитися на них об`єктивно, прослідкуємо історію виникнення і розвитку саме полтавських фанів. Звичайно, я навряд чи зможу охопити всі моменти життя наших фанів у одній статті. Але, сподіваюся, що цю тему ще не раз пробуватимуть розкрити на шпальтах газети.

Фани і болільники

У Полтаві активні група болільників були відомі ще у далеких сімедисятих. Збиралися вони, як правило, на окремому секторі, вигукуючи рифми в підтримку улюбленої команди. Звичайно, ті групи ще були далекими від фанів, але вже своєю поведінкою вони відрізнялися від інших болільників. Взагалі не варто плутати слова болільник і фан, і, ні в якому разі не об`єднівати їх. Болільники – це та людина, яка ходить на футбол, можливо їздить на виїзди, але вона дивиться футбол, як і всі інші. А от фани ,це ті, які всіляко, не жаліючи власної горлянки кричать, підтримуючи команду як вдома, так і на виїзді.

Ще у 60-х роках болільники їздили на виїздні матчі, переважно у недалекі міста. Вони навіть намагалися щось вигукувати, але здебільшого потрапляли на пильне око правоохоронців, які слідкували за тим, аби щось зайвого ті не дзявкнули, та на дикість місцевих болільників. В ті далекі роки про виготовлення якоїсь футбольної атрибутики, як-то прапорів, шарфів, та іншого, годі було і думати. Всього цього не дозволялося, а якби, наприклад, хтось наважився зробити прапор чи щось інше, то здебільшого його б вважали хворим. Та й взагалі називатися фанатом в ті роки не можна було, адже вважалося, що фанати та все, що з ними пов`язане – то витвір капіталістичного світу, яке зовсім не притаманне до нашого соціалістичного раю. Тільки в середині 80-х років, коли в СРСР розпочалася перебудова, почали все частіше з`являтися фанати. Тоді вже ніхто не боявся слова фан, навпаки підлітки вважали за честь себе так називати. Саме у фанатизмі деякі молоді люди знаходили втіху від нудних піонерсько-комсомольських зборів, від непотрібних повчань у школах, училищах, інститутах.
Саме в цей час полтавська „Ворскла” повертається у 2 лігу союзного чемпіонату. З поверненням команди у лігу майстрів, розпочинається і новий час в історії полтавського фанатизму, який певною мірою сформував кадри для сьогодення. В цей час на секторі вже з`являються люди з прапорами та шарфами, з сурмами і з барабанами. Тоді, у 1987 році, швидко зростала кількість фанів. За короткий час вона з маленької фанатівської купки, яка сиділа біля старого табло, переросла у заповненні три сектори. Загальна чисельність фанатів нараховувала майже 1000 чоловік.Свої групки фанів, мали практично всі райони міста. Після матчу юнаки та дівчата з піснями і вигуками: „Ворскла” пішком йшли у свій район, повідомляючи місцевим жителям рахунок матчу. Вже тоді міліція нічого не могла вдіяти проти цієї течії, та й взагалі тодішнє оснащення правоохоронців, яке ніяк не порівняти з сьогоднішнім. Єдине, що могли вони вдіяти, це повідомити на місце навчання про те, що вихованець закладу горланить на стадіоні. Так один з керівників тодішніх фанів Дмитро за лише один місяць мав більше 20 викликів у міліцію, за вигуки на стадіоні. Що цікаво, зараз він працює в одній з крупних фірм заступником директора, і з огляду на його сьогоднішній стан, важко уявити, що десять років тому він горлав, підіймаючи увесь сектор. Хоча, пригадується, у минулому році він таки не витримав, згадавши свою молодість, прокричав на стадіоні „Локомотив”, хоча і був одягнений, як сьогоднішні нові. Отож, якщо ти колись вже був фаном, значить це в тебе залишається в серці назавжди. І питання лише в одному, чи зможеш ти це в соьі потопити заради роботи, навчання, кар`єри. Багатьом тодішнім фанам довелося стати перед цією дилемою. Однак більшість фанів зникли з сектору не за власним бажанням, залишивши тільки молоду зелень.

Виїзди

Звичайно, діяльність фанів не обмежується лише домашніми матчами. Саме фанат і називається фаном, тому що будь що намагається підтримати свою команду не лише вдома, але й на виїзді. Спочатку були віїзди у недалекі міста, у яких брали участь 100-150 чоловік, що є одним з наймасовішим за всю історію виїздів. Мислення тодішніх місцевих глядачів зводилося здебільшого до неприязні на адресу не місцевих фанів. Таких людей у фанівських колах називають по різному: „гопники”, „кузьмічі”, але як би не називали цих людей, у них одне бажання кинути якусь образливу фразу на адресу не їх команди, а інколи і взагалі підійти й набити пику за те, що людина приїхала подивитися футбол у їхнє місто. Так одним з „небезпечних” міст, в яких багато було „гопників”, у 1987 році став Кіровоград. Дикість місцевих просто дивувала, коли ті кидали в сектор, де сиділи полтавські фани, каміння і навіть циркулі. І це робилося при повному потуранні міліції. Саме такі виїзди, здебільшого відштовхували молодих фанів, які боялися вже кудись їхати. Однак головна група, як і раніше продовжувала мандрувати по Україні, „відкриваючи” все нові і нові міста. Так, у 1989 році кілька чоловік досягли навіть столиці Литви. А у 1990 році були „відкриті” Дрогобич та Ленінград. Особливо виснажливим став виїзд у Дрогобич, який зайняв 5 днів. До цього міста змогли дістатися двоє фанів, до того ж не маючи жодної копійки. Лише велике бажання підтримувати улюблену команду „несло” фанів у далекі мандри. Саме відсутність грошей, ставить багатьох фанів перед дилемою: „їхати чи не їхати?” Однак деяких це не лякає і вони вирушають у дорогу на „собаках” (електричка або дизель) та товарняках. Якимось чином „вписуються” у пасажири, сплять де-інде. Так, щоб дістатися до Дрогобича, фан „Рюкзак” змушений був спати у „гробу” (це так називають багажне відділення, куди складають речі, під сидіння). Вигадливості фанів немає меж, вони готові перетерпіти всі незручності, аби тільки дістатися потрібного міста. Хоча виникають і деякі перешкоди на шляху фанів. Так, у 1990 році полтавських фанів просто не пустила в Кременчук міліція, не дозволивши вийти з дизеля, відправили додому. Бували випадки, коли все через ту ж причину, відсутність грошей, фанів знімали з потягів.

Занепад

На початку 90-х років, як відомо, „Ворскла” виступала не зовсім вдало. Відчутно принишкли і фани, перщ за все через те, що багатьох забрали в армію, але були такі ,які самі відішли від фанатизму. Кожний, звичайно, за різних обставин. Одні через кар`єру, інші через заборону родини, а декому просто набридло. Нерідко йшли з сектору через пиятку, не секрет, дехто впадав у запої і більше за „зеленого змія”, ніж за „Ворсклу”. Ті, які залишилися на секторі, здебільшого стали менше кричати, а головне не було припливу з числа молодих.Часи змінювалися, головним кумиром ставали гроші, а не футбол, а головне „Ворскла” вкрай невдало виступала в чемпіонаті СРСР. Врешті перестали їздити на виїзди, а згодом і взагалі приходити на рідний стадіон. Почався занепад фанатизму, що перетворився у повну руїну. Так фактично відійшло ціле покоління фанів. На сьогодні із старих фанів залишилися тільки „Рюкзак”, „Индеец”, „Крокодил”, „Берик” та „Альфа”, які заразне завжди приходять на стадіон за винятком хіба що „Крокодила”, який як і раніше, продовжує їздити з „Ворсклою”.

Олександрія дала новий поштовх для фанатизму

П`ять років тривало мовчання у стані полтавських фанатів. Тільки у сезоні 95/96, коли „Ворскла” почала показувати гідний футбол, з`явилися невеликі „купки” поки що не фанатів, але фже і не вболівальників. Як і у 1987 році, пішло відродження вже третього покоління фанів. Найбільшого поштовху для відродження надала Олександрія. Саме в Олександрії „Ворскли” виграла і за 3 тури здобула путівку до вищої ліги. Однак згуртувати нових фанів в єдину силу ніяк не вдавалося. Головне не було авторитетної людини у фанатівському світі ,яка б могла це зробити. За цю справу взявся лише „Рюкзак”. Саме він вперше привіз у Полтаву „рози” (шарфи) „Ворскли”. А його поява на секторі у Дніпропетровську дозволила об`єднати роз`єднані групи фанатів. Наступним етапом стало об`єднання вже на рідному стадіоні. І вперше відроджені фани єдиною групою виспутили 25 серпня на матчі з „Нивою” Тернопіль. Зібравшись разом на 17 секторі, „нові люди” палко підтримували улюблену команду. А згодом відроджені фани зробили і перший згуртованний виїзд у Київ на зустріч з ЦСКА. В стані фанів, крім згаданого „Рюкзака”, з`явилися і нові люди: „Строитель”, „Алік”, „Лисий” (Удав), „Альф”, „Каністра”, а також „Емігрант” та „Трутень”. Взагалі останньому фану вже за … п`ятдесят. Саме тепер відчувалось, що нові фани постарішали, і це головне, адже їм вже не „страшна” армія, а це головне у фанатівському русі. На першому згрупованому виїзді у Київ було вже 11 чоловік. Далі знову досить швидко почав розвиватися фан-рух. Згодом фанати знайшли собі новий сектор – 22-й. За перше коло фани не пропустили жодного виїзду. А на найдальший з них у Львів поїхало аж 13 чоловік.

„VOLONTAIRE” – як організація полтавських фанів

Цього року фани пішли далі у своїй діяльності. За ініціативою „Рюкзака” взимку полтавські фани отримали назву своїй організації. Назва їй „VOLONTAIRE”, що в перекладі з французької означає волонтер, або доброволець. Чому саме така назва, адже багато інших фанатівських організацій мають переважно назви, які мають переважно назви, які відображають щось пострашніше. Як наприклад: „Ураган” („Металург” Запоріжжя), „Питерские волки” („Зеніт” Санкт-Петербург), або „Залізні Монстри” („Уралмаш” Екатаранбург). Все це досить просто, як поясниі „Рюкзак” . Ми принципово назвали свою організацію „VOLONTAIRE”, адже це цілком нейтральна назва, яка свідчить про наші миролюбиві наміри. Ми не маємо у власних рядах „ультрасів”, і, напевно, ніколи не будемо їх мати, адже не бажаємо ні з ким воювати. Хоча, якщо нас хтось буде чіпати ,ми зможемо захиститись і без ультрасів. Це така наша позиція. Тепер величезне „біло-зелене” полотно, розміром майже 7 метрів, з написом „VOLONTAIRE” можна побачити у багатьох містах України. Це полотнище стало ніби візиткою фанатів „Ворскли”. Саме воно свідчить, що на секторі сидять фани „Ворскли”.

Друзі і вороги

Вічне питання фанатівських взаємовідносин: „Хто у вас вороги, а хто друзі?” У полтавців у цьому плані непогані стосунки з усіма фанами України, а з деяких пір ( після перемоги у турнірі фанатівських команд СНД) і деякими фанатівськими організаціями Росії та Білорісі. І це щастя, що полтавці обійшлися без чвар з іншими компаніями в Україні. Особливо тісні зв`язки полтавці мають з фанатами „Металурга” ,”Динамо”, „Карпат”, непогані стосунки із „Металістом”, „Шахтарем”, „Дніпром”. Поки незрозуміле ставлення до наших з боку одеситів, але виходячи з контактів на фан-турнірі, то, здається, фани „Чорноморця” не бажають з ворсклянами ворожнечі. Принаймні, саме з одеситами й досі залишилися незрозумілі відношення, але здається, найближчим часом становище має прояснитися.

Виникає лише одне питання. Що робити, коли інші фанати воюють між собою, яку сторону зайняти, коли ти маєш гарні стосунки з обома? До речі, досить цікаве становище може статися, адже „Динамо” і „Чорноморець” воюють вже давно і яку сторону слід підтримувати полтавцям? Але, здається, наші фани вирішили до кінця залишатися нейтральними. Живе ж Швейцарія, то чому не жити у мирі і полтавським фанам?