Ох, ця лотерея…

Все в нашому житті колись відбувається вперше. Трохи більше місяця тому полтавська “Ворскла” і її вболівальники вперше відкривали для себе фінал кубку України. Тепер же біло-зеленим довелося познайомитися із специфікою Суперкубка України. При чому не у ролі глядача, а у ролі безпосереднього учасника. Попри невеличкі побоювання до Сум з Полтави виїхала майже така сама кількість вболівальників, як і на фінал кубку в Дніпропетровську.
Взагалі матч на Суперкубок не є ти матчем, який команди хочуть виграти будь-якою ціною. Розцінюють його тренери перш за все як гарну підготовку до сезону. А нам, простим вболівальникам, надавалася чудова можливість перевірити правильність трансферної політики (чи її відсутності?) керівництва клубу та тренерського штабу. Але повернемося до гри.
Розпочалася вона у хорошому темпі. Гравці “Ворскли” починають пресингувати суперника – “Динамо” у відповідь починає допускати чимало браку. В першому таймі і м’яч у наших футболістів тримався набагато краще (давно не доводилося бачити, щоб кияни так програвали центр поля комусь із українського чемпіонату, крім “Шахтаря”), і комбінували вони непогано. Але давали робити їм це суперники лише на підступах до штрафного майданчика. А коли вдавалося доходити до карної зони чемпіона України, то давалася взнаки стара хвороба нашої команди – відсутність хорошого швидкого нападника. Василю Сачку самому було складно звільнитися від опіки суперника. Тому не дивно, що найнебезпечніший момент біля київських воріт у першому таймі гравці “Динамо” привезли собі самі. Хачеріді, будучи найближче до своїх воріт від усіх партнерів, чомусь почав обігрувати Йована Маркоскі. Серб відібрав м’яча і, здавалося, вже виходить сам на сам із Шовковським, але київські оборонці встигли повернутися і в останній момент ліквідували загрозу. У киян і так в першому таймі виходило небагато, а коли поле через травму залишив Алієв, то гра на певний час у “Динамо” взагалі розладналася. Але попри це кияни створили пару хороших моментів. Дуже небезпечним був простріл Каддурі, але ніхто з партнерів не встиг підставити ногу.
Перші п’ятнадцять хвилин другого тайму стали продовженням першого. Деспотовскі виходить на побачення з Шовковським, але в останній момент його удар блокують захисники. “Ворскла” пресингує, подає три поспіль кутових. Під час одного з них в штрафному майданчику “Динамо” починається справжня паніка, здається, м’яч навіть влучив у штангу. Не поталанило… Після цього епізоду атакуюча гра полтавців почала слабшати. Пов’язано було це в першу чергу з кількома факторами. По-перше, втомилася вся команда, а освіжити гру в центральній зоні Миколі Павлову було просто ніким. По-друге, Ель-Каддурі просто “з’їв” на правому фланзі Дениса Кулакова. А оскільки усі найгостріші атаки біло-зелених ідуть зазвичай через правий фланг, то в останні 25-30 хвилин Шовковському довелося відверто нудьгувати.
Відчувши, що суперник підсів, кияни прибрали ініціативу до своїх рук. Налагодили контроль над м’ячем, запрацювали фланги. Мілош Нінковіч мав вирішувати все у основний час, але не зміг. Спочатку на 80-й хвилині після елегантної скидки головою від Мілевського Мілош виходив на побачення з Долганським, але у ворота не влучив. Цей епізод є єдиним, за який можна пред’явити претензії полтавській обороні, яка в цілому дуже добротно провела гру. А на останній хвилині Нінковіч знову вийшов сам на сам з Долганським, але полтавський страж воріт виручив команду. Фінальний свисток сповістив про те, що на глядачів “Ювілейного” (який неприємно вразив раптовим погасанням частини освітлювальних приладів у першому таймі) очікує серія післяматчевих пенальті. А це завжди лотерея. Щасливий квиток цього разу витягнули гості зі столиці. Вирішальним став промах Деспотовскі (Шовковський потягнув). Але навіть цей програш не завадив полтавським вболівальникам ще довго скандувати “Молодці!” і оплесками проводжати свою команду. Не міг зіпсувати їм настрій навіть піжонський удар Далку з “точки”, який за великим рахунком вже нічого не вирішував.
“Ворскла” не програла по грі, але програла трофей. В цілому гра команди радувала око, але знову вилізла проблема з короткою лавою запасних, яка показала, що підсилюватися все ж необхідно. До закриття трансферного вікна ще є час. Можливо, команда все ж перегляне свою трансферну політику?
На останок привітаємо Валерія Газзаєва з його першим трофеєм в Україні. Футбольне свято у Сумах вдалося, а сам матч показав, що і киянам, і полтавцям ще є над чим працювати, щоб достойно представити Україну в єврокубках цього сезону.

Олександр Полтавець