Президент \”Динамо\”: \”Головну справу свого життя я ще не зробив\”
Днями президенту гандбольного клубу «Динамо-Полтава» Івану Матієшину виповнилося 60 років
25 років тому неподалік Нягані висадився десант Полтавського управління бурових робіт, яке очолював знаний на той час фахівець і організатор Роман Садовський. Роман Юліанович почав з одночасного ведення бурових робіт і розбудови виробничої та соціальної інфраструктури. Тож буровики поступово переселялися з наметів у комфортабельні будиночки вахтового селища, яке назвали Полтавським. Тоді здібний учень Садовського Іван Матієшин одержав два важливих уроки. По-перше, спочатку створи належні умови для працівника, а тоді вже вимагай від нього результату. По-друге, саме українські фахівці краще від усіх пройшли випробування Північчю. Саме вони, живучи в наметах, по 18 годин на добу \”з коліс\” зводили у тундрі бурові вежі. Тож зрозуміло, чому Іван Матієшин основну ставку робить на українців. А де кращих взяти?
Щотижня до Нягані і в зворотному напрямку чартерним рейсом доставляють українських буровиків, кожен з яких має персональну ліцензію і офіційно сплачує податки, щоб мати пристойну пенсію за свою нелегку роботу. До речі, попит на кваліфікованих українських нафтовиків досить великий не лише в Росії, а й у республіках Середньої Азії, Північної Африки. За кордоном не перестають дивуватися: чому з такими кадрами і достатніми запасами нафти і газу Україна втридорога купує ці енергоносії за кордоном?
Нещодавно, в ході спеціального опитування, з\’ясувалося, що найміцніші сім\’ї у Канаді – у фермерів: доки чоловік за кермом трактора, його дружина працює за комп\’ютером. Один без одного їм не вижити. У нас же все навпаки: доки чоловіки-бізнесмени з останніх сил пручаються в міцних лабетах контролюючих органів, їхні дружини засмагають у соляріях. Тому й виходить, як у пісні мого знайомого бізнесмена: сьогодні я на джипі з телефоном, а завтра вже бомжую по газонах. Сімейний тандем Івана Семеновича і Валентини Василівни Матієшиних у бізнесі, на жаль, виняток, а не правило.
Аби бути на рівні зі своїм чоловіком, Валентина Василівна терпіла комарів і тріскучі морози, одягала замість модних суконь зовсім непривабливі спецівки, валилася з ніг від утоми, коли весняна негода перетворювала у непролазні болота дороги до бурових веж: люди мають бути нагодованими і забезпеченими всім необхідним для роботи. Вона ж не просто дружина відомого бізнесмена, а й генеральний директор компанії \”Красноленінськнафтогазсервіс\”. Їхні з чоловіком підприємства, як і вони самі, одне без одного існувати не можуть. У Валентини Василівни \”нюх\” на справжніх спеціалістів. Саме завдяки цьому умінню розпізнавати у людях ділові якості, відданість справі обидві компанії укомплектовані досвідченими фахівцями. Тож Іван Семенович зі спокійною душею може летіти в Україну чи за кордон. Дружина про все подбає.
Високий професіоналізм плюс надійне плече дружини – головна складова успішності Івана Матієшина як відомого бізнесмена, а тепер ще й громадського та партійного діяча. В 2008 році Іван Матієшин з дружиною і однодумцями заснували Всеукраїнський благодійний фонд \”Україна – Свята Родина\”, головними напрямками діяльності якого стало відродження українських культурних цінностей і підтримка молодих спеціалістів у різних галузях науки.
Підтримка талановитої молоді – один з головних пріоритетів Фонду.
– Якщо спокійно спостерігати, як наша молодь \”самостверджується\” за допомогою пива, міцних енергетичних напоїв, цигарок і наркотиків, забуваючи духовні і культурні цінності свого народу – втратимо відразу два покоління,- вважає Іван Матієшин. – Жінка, що кожен день вживає цю гидоту, не може народити здорову дитину. Демографічна криза в Україні – гірка реальність. Звичайно, ми не обігріємо всіх, але робимо все можливе, аби допомогти молодим людям відбутися як особистостям, а відтак і знайти своє місце в суспільстві. Тільки тоді Україна матиме здорове і розумне покоління, яке виведе її з прірви нинішньої духовної і економічної кризи.
Степан ВОВКОДАВ
вологість:
тиск:
вітер: