Виїзд в Луцьк. Було цікаво!

Ну що ж, шини охололи; залізний кінь заслужено відпочиває у стайні;
фото переглянуті, загублені і
знову знайдені; емоції трішки вгамувалися… Та
про все по порядку.

А почалося все
ще весною, коли надійшло запрошення від Федерації Луцька прийняти участь у
футзальному турнірі \”Літній Кубок-2010\”. З ентузіазмом сприйнявши
дану можливість, почали набирати команду. Справа трішки ускладнювалася строками
проведення турніру, адже на суботу і неділю могли випасти перші матчі \”Ворскли\”
в новому сезоні. Тому зі скрипом проходило вербування у рекрути команди сайту.
Лунали несміливі побажання: \”От може перший тур на \”Волинь\”
випаде в гостях, тоді двох зайців відразу…\”. Все це здавалося із розряду
фантастики, та як тільки з’явилася інформація про календар, задзвонили мобільні
у всіх кандидатів на подорож. Слово було одне – Луцьк!!!

Радісна новина
додала неочікуваних проблем. Виявилось, що ті, хто був теоретично не проти захистити
честь Полтавщини на футзальному паркеті далекого Луцька, почали включати задній
хід, мотивуючи свою відмову бажаннями погуляти по новому місту, витратити
більше часу на знайомство з місцевими розважальними закладами. Відмови звучали
все частіше навіть від тих, для кого останнім доводом було: \”Ну я б
зіграв, якби \”Ворскла\” перший матч у Луцьку проводила…\”. Втомившись
слухати усі ці \”ну ти розумієш…\”, було прийнято рішення їхати перевіреними
надійними бійцями, кістяком команди. Господарі турніру з розумінням поставились
до наших проблем, запевняючи, що головне – наша присутність і участь. Було
вирішено, що команда з Полтави зіграє з командою організаторів у товариському
матчі-відкритті турніру, а потім вирушить безпосередньо на стадіон, щоб
підтримати своїх улюбленців.

Інтернет і
телефонний зв’язок  дозволили завчасно
вирішити проблему проживання. Перебравши купу готелів, зупинились на \”Світязі\”,
як найбільш привабливому по співвідношенню ціна-якість. Консультації з лучанами
підтвердили правильність вибору. Отже, шлях прораховано, провізія запакована,
форма завантажена, баки заправлені пальним,  настрій відмінний, погода сприятлива… Вирушаємо!

У четвер, о
17-00 автомобіль з чотирма особами на борту залишив межі Полтави. Старший пілот
Sonyksson міцно тримав штурвал, бортінженер Chester ретельно вивчав місцевість, штурман Джафар вираховував
оптимальний маршрут, а почесний пасажир Sasa насолоджувався поїздкою. Попереду було
800 кілометрів
українських доріг з усіма їх особливостями і небезпеками.

Легко подолали
першу частину шляху до запланованого піт-стопа. Пирятинська вежа гостинно
вказала на зупинку. Тут нас чекали перші маленькі неприємності. Багатьом з нас
доводиться по роботі отримувати телефонні дзвінки з невідомих номерів. Іноді
буває, що на екрані висвічуються незвичні слова \”номер не визначено\”.
Та знаючи, що це стандартна послуга мобільних операторів, жодних проблем ніколи
не виникало. До цього моменту. Піднявши слухавку на такий дзвінок, один з нас
півхвилини кричав \”Алло!\”, не отримуючи у відповідь з іншого боку жодних
ознак життя. Перевірка балансу підтвердила неприємну здогадку: мінус 100
гривень з рахунку. Не врятував навіть ліміт, встановлений оператором. Дзвінок у
колл-центр очікувано результатів не мав. Дівчина співчутливо тараторила своє:
\”Так, знаємо, проблема існує. Вирішити не маємо можливості (читай –
бажання)\”. Робіть висновки, панове. Сподіваємось, ця маленька історія
додасть Вам обережності і комусь врятує його фінанси. Настрій було трішки
зіпсовано. Трішки перепочивши, поповнивши рахунки, розім’явшись, втамувавши
спрагу, завантажились у болід і рушили далі.

Їхали недовго.
Кілька хвилин. На виїзді з Пирятина шлях перетнув грізний інспектор ДПС,
розмахуючи смугастим символом своєї влади. Слід зазначити, що водій намагався
дотримуватись встановлених правил дорожнього руху, маючи в запасі час і несучи
відповідальність за життя і здоров’я пасажирів. Тому фраза про перевищення
швидкості була дещо дивною. Ну то таке, можливо трішки не вслідкував. Інспектор,
вже відчуваючи запах банкнот, забув навіть перевірити документи, так поспішав
запросити до демонстрації на радарі підстав для штрафу. Вийшов з машини,
кинувши друзям: \”Ну ось і я мабуть на сотку попав\”. Підійшов до
автомобіля охоронців порядку. На штатній тринозі гордо красувався
багатостраждальний \”Візир\”. Так, саме той, який може красиво
показати, як бензоколонка або рекламний щит рухаються із швидкістю
75 км на годину. Вперше так
близько перетнувшись з даним чудом техніки, попрохав продемонструвати все-таки
порушення. Було цікаво. На пустому екрані зафіксована швидкість 81 км\\год. Кілька
таких кадрів, і нарешті з’являється наше авто. Відразу показник швидкості набирає
зеленого кольору і вказує 79 км\\год. При цьому інспектор каже: \”Ну тут уже
нормально, але ж було 81!\”. Слід зазначити, що у населеному пункті Пирятин
дозволена швидкість 60 км\\год. Правила дають можливість виписувати штраф лише
при перевищенні даного числа на 20 км\\год, тобто при 80 км\\год.

Глянув на даішників.
Молоді, худенькі, досвіду ще мало. Була не була! На запитання \”Це ж той
\”Візир\”, у якого, згідно документації, похибка вимірювання складає
плюс-мінус
2 км?\”
хлопці в формі спантеличено перезирнулись. \”А ви звідки знаєте?\” –
вже не так впевнено спитав старший. \”Цікавився\” – була відповідь.
\”Так ось. До 60 дозволених, та додати 20 буферних, та приплюсувати похибку
2, то вийде 82 – швидкість, при якій ви штрафувати не маєте права\” – чітко
було дано розклади. Стурбовано знов перезирнувшись, інспектори спробували
заперечити, намагаючись перекрутити всі числа. Та проти залізних доводів
математики фінансові апетити виявились безсилими. Молодший спробував задіяти
психологічний тиск: \”Раз ви такі розумні, то не питання! Раз не хочете по
нормальному, то зараз пишемо протокол, вказуємо швидкість і ви їдете собі далі.
Це ж золоті наші показники! 81 км\\год – дуже хороша швидкість! Прибуткова!\”.
І почав шарудіти паперами в салоні власного авто. Відступати було вже нікуди: \”Добре,
заповнюйте протокол. Тільки майте на увазі, я вкажу, що не згоден з заявленими
порушеннями і буду оскаржувати в суді\” – і попрямував до машини. Старший
мало не вдавився погоном: \”Шоооо? Як не згоден? Перевищення ж було! 60 же
дозволено! Куди пішов? Хоч би документи показав, чи як…\”. Відповідь
була: \”Так ви ж не просили! Візьміть, вивчайте!\”. Погортавши для
проформи сторінки, інспектор, зітхаючи, з досадою промовив: \”Далеко ви так
заїдете… Щасливої дороги.\” Скрегіт зубів при цьому заглушив проїжджаючий
неподалік \”МАЗ\”. З величезними зусиллями стримуючи посмішку, \”порушник\”
поспішив зайняти місце у рідному салоні. На спідометрі знову розмірено
закрутились кілометри. Водій! Підвищуй свій рівень знання Законів і власних
прав. Колись це може зберегти твій гаманець від чужих посягань!

На в’їзді в
Київську область відбувся другий запланований піт-стоп. Затишна бесідка
прийняла подорожніх. Ситна вечеря на свіжому повітрі додала сил. Легенький
перепочинок і вирушаємо далі, щоб до п’ятниці перетнути Київ. Поблукавши хвилин
20 за Борисполем, намагаючись визначити дорогу в об’їзд столиці, вирішили не
слухати далеких провідників-Сусаніних з мобільних телефонів. Запрограмувавши
GPS-навігатор, довірились електронному помічнику. І маленький розумник впорався
із своєю задачею блискуче! Київ минули швидко і без проблем. Щоправда, один раз
таки не повірили жіночому голосу, який наполегливо рекомендував повернути
праворуч на наступному повороті. Дарма! Змушені були накинути маленьке коло,
щоб повернутися на маршрут. Чи то здалося, чи у наступних підказках вчувалася
комп’ютерна зневага? Нічний Київ запам’ятався яскравими рекламами, навіженими
водіями на іномарках, кількома патрулями і двома ДТП, у одному з яких
постраждалий бус спочивав догори колесами…

За столицею,
виїхавши на Житомирське шосе, зупинились випити кави та нагодувати залізного
коня. До речі АЗС там – на будь-який смак і стиль. Ми уже навіть перебирали –
то бензин не такий, то колір не яскравий, то назва не цікава, то побудована не
дуже зручно.

Рівненьке
дорожнє покриття (аж дивно було) швиденько заколисало пасажирів. Ніч, приємне
прохолодне повітря з відчиненого вікна, поодинокі зустрічні автомобілі…
Розбудили усіх червоні і сині вогники на дахах пожежної машини, карети швидкої
та патрульних автомобілів ДПС. Неподалік від Житомира сталася трагедія, від якої
ще довго пробирав мороз по шкірі. На зупинці догорав каркас маршрутної \”Газелі\”.
Пожежники заливали піною задимлені останки автомобіля. А в траві неподалік
виднілись страшні наслідки аварії. Ціна – кілька людських життів. А скільки
попереджень про економічний, але такий небезпечний газ… Спати чомусь враз
усім перехотілося.

Рівне зустріло
нас прямою дорогою через місто; ранковою сонною млявістю; красивим собором;
прихованим знаком \”Рух заборонено\”, який перекривав проїзд через
центр; жвавим нарядом ДПС, який мужньо ніс службу, виловлюючи порушників, які
проігнорували знак. Так, це були ми. Задивившись на красу собору, довірившись
підказкам підступного навігатора (іронія в словах електроніки чулася все
чіткіше), упавши на хвіст ранковому таксисту, попались інспекторам тепер уже
Рівненської роти. Втома та почуття заслуженої провини не дозволили рішуче
сперечатися з людьми в формі. Кілька загальних фраз, згода на протокол – ранок ми
зустрічали біля багажника службової іномарки, уважно заповнюючи всі поля
документа. Неформальне спілкування про футбол, правила, Закони, трактування суперечливих
моментів розважили банальну процедуру. Немало ніякових посмішок викликало
питання, чому деяким категоріям автомобілів можна рухатись під знак. І якщо
таксисти, асенізатори, автобуси підпадали під дозвіл без суттєвих заперечень,
то чимало дискусій викликала військова вантажівка, а ще більше – \”Тойота\”
і \”Фольксваген\” із стандартними номерними знаками.

Немало
повеселила місцева дівчинка під кайфом, яка то почергово намагалася звабити
інспекторів, то напрошувалася на подорож, то вимагала зателефонувати якомусь
Василю Петровичу, якого \”всі повинні знати, адже він директор кіоска!\”.
Ось так в легкій невимушеній атмосфері з’явились на світ протокол про порушення
і постанова про штраф. Мінімально, просто \”необхідний план по показниках\”.

Луцьк
зустрічав гарною погодою, ранковою неквапливістю і приємною атмосферою. Швиденько
випитали дорогу у привітних місцевих мешканців до готелю, без проблем дістались
парковки, оперативно владнали формальності і вписались в номера. Млявий
сніданок і миттєвий провал у жаданий відпочинок…

Прокинувшись
по обіді, привели себе в порядок і пішли знайомитися з містом. Кілька цікавих
архітектурних форм, стіни замку неподалік, пам’ятники, зелені вулички, вуличні
кафе, приємна чистота (і, як парадокс, вражаюче мала кількість смітничок)… Вуличний
майданчик кафе, дві великі смачні піцци, сік і місцеве розливне пиво. Ціни
доволі помірні. І вражаюча кількість симпатичних дівчат, які заклопотано
курсують у різних напрямках!

Втамувавши
голод і спрагу, помилувавшись на оточуючу красу, вирушили до найбільшого
луцького визначного місця – замку! До речі, дуже здивувало, на наші питання, що
можна подивитися у рідному місті, лучани першим впевнено називали вищевказаний
замок, а потім задумливо розводили руками. Лиш одна чарівна офіціантка порадила
ще відвідати парк. Не густо.

Замок не
вразив. Дуже вже прилизано, на усіх цікавих дверях висять засови, експонати у
дещо занедбаному стані… Ну що ж, побродивши по стінах, мало не випавши у
бійницю, почитавши написи \”розумних\” туристів, придбавши сувенірні
магніти на холодильник, зробивши кілька панорамних знімків для робочого столу,
вирішуємо йти на матч дублюючих складів. Порадувала звістка, що гра відбудеться
не у Ковелі, за багато кілометрів від міста, а на стадіоні \”Підшипник\”,
домашня справа.

Порадившись,
прийняли рішення їхати на таксі. Біля універсаму ловимо привітного дідуся на
БМВ років Великої Вітчизняної. Без проблем домовляємося про прийнятну суму
оплати і за кілька секунд упаковуємося в салон. Такого ми не очікували. Дідусь
певно був асом-винищувачем свого часу. Ми й повірити не могли, що старенька
гордість німецького автопрому здатна на такі швидкості, форсажі і віражі. При
цьому водій жартував, відповідав на питання, радив, пояснював… Діставшись до
місця призначення, розраховуємось і беремо контактний номер, взявши обіцянку по
першому ж нашому дзвінку приїхати по нас. Слідом прибуває і офіційна делегація
\”Ворскли\”. Обмінюємось привітаннями із знайомими.

Неквапливо переміщаємось
на протилежний бік стадіону. Хоча стадіон – дуже гучна заява. Поле, кілька лавок
по периметру і кількаповерхова напівзруйнована будівля, в підземних казематах
якої, певно, обладнано роздягальні. Микола Павлов із тренерським штабом теж
влаштовується неподалік від нас і уважно спостерігає за грою. Луцьких
уболівальників прийшло доволі багато, як для таких умов і якості гри. Спека
внесла свої корективи. У полтавчан виділялись Тимченко і Кунєв, у господарів
увагу привертав високий форвард Лео. Вираз обличчя у темношкірого гравця \”Волині\”
був постійно такий, наче він ображений на увесь світ – партнерів по команді,
тренерів, суддів, суперників, уболівальників…

Наш маленький
десант викликав підвищену увагу у фанатів \”Волині\”. Та жодних спроб
іти на контакт чи провокацій не було. Ми теж, через невизначені стосунки з
господарями, з’ясовувати обставини не поспішали.

Додивилися
матч, пораділи перемозі нашої молоді 2:1, викликали скаженого винищувача і
поїхали до готелю. Легкий відпочинок після насиченого дня, душ, ознайомлення з
технічними можливостями пекельного механізму під назвою \”пульт від телевізора\”,
призначення зустрічі з куратором турніру Пашею і вперед, на пошук нових пригод.
Паша виявився привітним щирим хлопчиною з гарною привабливою дівчиною Катею під
руку. Познайомились, визначили маршрут, пішли гуляти нічним Луцьком.
Довірившись новим знайомим, виходимо до цікавого нічного закладу. Самобутній рок
у живому виконанні, який линув з вікон, обіцяв приємний вечір у хорошій
компанії. Та невеличка проблема – вільних місць нема. Зваживши, що гучна музика
буде заважати спілкуванню (ну а що, треба ж всюди шукати позитивні моменти),
вирушаємо далі. І таки знаходимо вільні місця у одному з кафе.

А там уже нас
чекали різноманітні новини і враження. Почнемо з кухні. Паша порекомендував
замовити фірмову страву від шеф-кухаря з вишуканою назвою, яка на ділі
виявилась смаженими шкварками (на смак зовсім непогано, рекомендую). Картопля
фрі, салати теж були на рівні. Хлопці насолоджувалися розливним пивом, а Катя –
вишневим соком. У неквапливій розмові виявилося, що нас вирішили відлучити від
турніру. В останній момент комусь наснилося, що якщо ми не беремо участь у
повній сітці турніру, то не варто і товариський матч грати. Знизуємо плечима,
дивуємось, як швидко усе міняється, робимо висновок, що завтра можна буде з
ранку довше відпочити, а значить вночі можна довше повеселитись (шукайте
позитив, він того вартий!).

Розповівши
лучанам багато цікавого про Полтаву, вислухавши розповіді про їх рідне місто,
про турнір, спортивні заходи, визначні місця, різні історії, вирушаємо на свіже
повітря. Тепло попрощавшись з новими друзями ідемо далі по нічному Луцьку. Порадившись
з компетентними джерелами, вирішуємо утриматись від відвідання нічного клубу
\”Черрі\”, як радив Паша. А відповідний нашим вимогам \”Версаль\”
був далеко. Чомусь вантажем почала давити втома. Прогулявшись по вулицях,
придбавши провізію, відбуваємо по номерах.

Ранок суботи
зустрів приємною погодою, холодною склянкою води, клятим дзвінком мобільного
будильника і спробою прорватись в номер прибиральниці. Атака відбита, вода
випита, будильник з -надцятого разу вимкнено. Збираємось, пакуємо речі,
вантажимо у багажний відсік і йдемо зустрічати полтавчан. З біло-зеленими \”розами\”
вирушаємо за подарунками близьким. Повністю забивши багажник тигром, їжаком,
чимось схожим на кота та непевним грибом, фіксуємось у випробуваному кафе. Замовлена
страва на вигляд не дуже, зате смак – просто неперевершений! Починаємо
зустрічати перших полтавчан.

За півгодини
до початку прибуваємо на стадіон \”Авангард\”. Вигляд не надто привабливий,
але всюди сліди бурхливої ремонтної діяльності. Запах фарби, купи
будматеріалів, тимчасові недоробочки… Тут же зустрічаємо основний натовп
фанатів \”Ворскли\”. Вирішуємо питання про вписку в ложу преси. Спілкуємось
із друзями з Полтави, дізнаємось останні новини, про невизначені відносини з
волиняками. Розходимось по секторах. Основна маса – на гостьовий, троє з нас –
в центральний. Вітамось з офіційною полтавською делегацією. Обираємо зручні для
перегляду місця. Новий баннер \”стариків\”-волонтерів виглядає дуже
непогано. Фан-сектор нараховує 36 осіб. Гімн співаємо тільки ми і фанати, що
здивувало.

По грі
розказувати майже нічого. 2 голи Васі, по голу Ахмеда і Дмитра, забезпечили
необхідний результат. Наша бурхлива реакція, оплески на вдалі дії, заміни,
досить спокійно сприймалися оточуючими. В перерві дійшли новини про наведені
дружні відносини з волиняками і про телевізійні подвиги наших окремих фанатів. Наші
крики і оплески після четвертого голу підхопили десятки місцевих. Кілька разів
перемовлялись з сусідами, уболівальниками \”Волині\”. Зійшлись на
думці, що Кварцяний наведе порядок і все у них буде добре.

Прес-конференція
запам’яталася сильним запахом фарби, довгими розповідями тренера \”Волині\”
і невірно інтерпретованими журналістами відповідями на моє запитання про Чижова
і Янузі.

Влаштовуємося
на сидіннях, останній погляд на привітний Луцьк і у відмінному настрої
вирушаємо до рідної домівки. Шлях до Полтави пройшов без проблем. Окремої
розповіді заслуговують зупинки біля придорожніх торгових точок. Довантажившись
цікавими покупками на згадку, їдемо далі. GPS-навігатор надійно ніс свою службу
без усіляких іронічних викаблучувань. Недільний ранок ми уже зустрічали на
рідній полтавській землі.
1700 кілометрів і 26 годин за кермом залишились
позаду.

Виїзд вдався
на всі сто! З нетерпінням очікуємо наступної подорожі.

Разом до
перемоги!

 

Віталій
Сонікссон