Ворскла. Найгучніші тренерські відставки

Серед усіх тренерів полтавської команди були знакові персони для Ворскли, попрощалися з якими зі скандалами. Ми обрали чотири таких епізоди – найбільш пам’ятні і символічні, на наш думку.

Віктор Пожечевський – червень 1998 року

Єдиний поки що тренер, котрий пройшов шлях із командою від КФК до бронзових нагород чемпіонату країни. Причому – з командою свого рідного міста. З колективу «складних» за характером гравців – Чуйченка, Шарія, до яких додалися Яремчук, Ковтун й інші екс-динамівці, Пожечевському вдалося створити видатний колектив. Після здобуття бронзових нагород у сезоні 1996/97 Ворскла в наступному чемпіонаті була лише п’ятою. Такий результат – за підсумками деяких провальних матчів – розцінили як невдалий – і керівники клубу, і вболівальники. Казали, що саме на останніх образився Пожечевський. Він пішов ще до завершення чемпіонату 97-98 років, а його крісло посів екс-тренер Зірки Олександр Довбій. На початку нового сезону команда грала у Європі, а у внутрішній першості, після поразок Миколаєву Конькова, Металургу Павлова, Динамо Лобановського і нульової нічиєї з Карпатами Довбій теж залишив тренерський місток.

Анатолій Коньков – серпень 2000 року

Після Довбія Ворсклу нетривалий період тренував Сергій Собецький – а із жовтня 1998 року її прийняв Анатолій Коньков. Йому дісталася в спадок команда з великою кількістю досвідчених гравців, які догравали саме в Полтаві, майже без легіонерів – і в першому своєму сезоні Ворскла була в таблиці «лише» десятою. Зате влітку, зберігши склад і додавши до нього ще кількох футболістів високого класу (наприклад, братів Маковських), Коньков зумів з показником +8=4-3 в першому колі заявити про непогані претензії Ворскли на високі місця, а наприкінці першості завоювати і утримати четверту сходинку, за підсумками якого Ворскла знову вийшла до єврокубків. Незважаючи на це, в команді вже наприкінці чемпіонату розпочалися фінансові складнощі – травень і червень команда грала безплатно. Коньков хотів піти ще перед початком нового сезону, в якому Ворсклі треба було стартувати у Кубку УЄФА. Втративши кількох ключових гравців і програвши чотири стартових гри, він попросився піти знову, та цього разу його відстояла команда. Першу перемогу полтавці тоді здобули над командою Работнічкі (Скоп’є), але після виїзної поразки Карпатам 0:3 Коньков з третьої спроби пішов. На його місце прийшов Сергій Морозов. Через безгрошів’я команда ледь грала – перша перемога в чемпіонаті сталася над тернопільською Нивою лише в десятому турі. У єврокубках полтавці билися за вигідні пропозиції, виходили на поле й ті, хто відмовлявся грати безплатно в чемпіонаті. Взимку команду покинули ще кілька виконавців і в підсумку Ворскла посіла 12-у сходинку в чемпіонаті – а могла й вилетіти, бо тоді в першості грали лише 14 команд.

Микола Павлов – червень 2012 року

З тих часів змінилося багато наставників, з яких лише Баль і Мунтян пропрацювали більше сезону. Працював у Ворсклі і Олег Долматов, якого команда не прийняла через його спроби перейти на гру в захисті у лінію та досить суворе ставлення до футболістів. Він з Росії приїхав, покликаний новим керівництвом, – туди і поїхав, а зараз тренує новоросійський Чорноморець. З 2005 року до 2007 тренував полтавців покійний Віктор Носов, котрий відкрив чимало нових імен у полтавському футболі, хоча й запросив багатьох легіонерів, до того ж, в команді була слабка дисципліна.

З 2007 року команду очолив Микола Павлов. Він провів з командою зимові збори, декого відсіяв, декого привів – і в другому колі чемпіонату команда вибралася на восьму сходинку. А вже наступного чемпіонату – п’яте єврокубкове місце і Кубок України! Неодноразово Павлов намагався знайти компроміси з керівниками щодо розвитку інфраструктури, був обмежений у ресурсах на час трансферного періоду, але продовжував свій контракт. Його зарплата зросла у кілька разів в порівнянні з тим, що було, коли він прийшов до Полтави. Востаннє таке трапилося незадовго до відходу тренера. Коли ж Павлову надійшла більш вигідна і в фінансовому, й в інфраструктурному плані пропозиція від керівництва «Іллічівця» (хоча в нинішньому становищі воно в цьому питанні навряд чи було самостійним), то тренер вирішив піти. До останнього тримаючи інтригу, він повідомив про своє рішення в останній момент – на зібранні команди, присвяченому старту підготовки до чемпіонату 2012/13. Плюс незалагодженим лишилися питання із почесним президентом Ворскли Костянтином Жеваго – Павлов не зміг знайти компромісу з найвищим керівником, знайшовши його з Бабаєвим. Через певний час Ворскла виставила фінансові претензії Павлову за самовільне розірвання контракту. Далі історія ще продовжується…

Вадим Євтушенко – серпень 2012 року

Прийшовши на місце Павлова (за його ж рекомендацією), екс-наставник Зірки зіштовхнувся з тим, що від нього чекають надто багато. По-перше, зберегти лідерів знову не вдалося – пішов до Металіста Ребенок (прихопивши із собою Оберемка), по-друге, підхід Павлова до формування складу спричинив наявність «дірок», коли на деяку позицію претендував лише один гравець. В авральному порядку почали підшуковувати нових виконавців – і далеко не всі з них відповідали рівню Прем’єр-ліги. Плюс Селіна, Безуса й Курілова не відпустили до тих клубів, які їх запрошували, що вплинуло на атмосферу і їхній настрій. На тренуваннях Євтушенко був набагато м’якішим, аніж Павлов, гравці цим користувалися. Також екс-гравець Динамо і збірної СРСР вирішив трохи змінити гру команди – а виконавці почасти його не розуміли. Усе це й спричинило чергову відставку – без присмаку скандалу, але з відчуттям, що Ворскла все далі від статусу хоча б середняка в турнірній таблиці… Наразі вже новому тренерському складу виправити ситуацію поки що теж не вдається.

Євген БРИЖ