“Ворскла”: як усе починалося

Для людини День народження завжди сумне, але все-таки свято. Із кожним роком відчуваєш, як біжать, тікають роки. А от для футбольного клубу день народження команди – це завжди свято.

І чим більше років клубу, як вишуканому вину, тим більше приводів для святкової обстановки. Пам’ятаєте, як голосно й з великим розмахом відсвяткував своє 70-річчя донецький “Шахтар” торік. А цього року 80-річчя відсвяткує й київське “Динамо”, думається також з розмахом й немаленьким торжеством. На тлі торжеств ґрандів, як то непомітно пролетів ювілей полтавської “Ворскли”. А команді на початку 2005 року виповнилося не багато, не мало – 50 років. І якось цей піввіковий ювілей пройшов майже непомітно, тихо, буденно. Звичайно, кожний святкує, як говориться по-своєму гаманцю, тим паче в той час у клубі були свої труднощі з фінансами. І все-таки, заощаджувати на своїй історії думається не варто.

Але, не будемо далі продовжувати, тим більше новий 2007 рік, що тільки наступив, принесе із собою кілька пам’ятних дат полтавської команди. Насамперед, 5 січня клуб відзначить своє 52-річчя. Крім того, 2007 рік буде відзначений ще декількома подіями. 50 років як полтавська команда дебютувала в чемпіонаті СРСР. 20 років як “Ворскла” повернулася в другу лігу, по суті переживши своє друге народження. 10 років як полтавці завоювали бронзові нагороди – найбільше досягнення в історії. А ще біло-зелені вперше, десять років тому дебютували в єврокубках. Про всі ці події в нас ще буде час детальний поговорити. Зараз же зупинимося на дні заснування футбольної команди, як все це відбувалося.

Довгий час дата заснування головної футбольної команди міста й області була не відома. Одні говорили, що команда була створена ще наприкінці 1954 року. Інші, що на початку 1955-го. Але конкретного числа й навіть місяця ніхто не міг назвати. В принципі це й не дивно, адже в той час народжувалося й вмирало чимало команд, не встигнувши відсвяткувати свою першу річницю. Та й весь процес створення команди зводився до одного: зібрати якнайшвидше гравців і грати. Ні про які збори засновників або спонсорів у той час, звичайно ж, не йшлося. Усе йшло по вказівці з верху, як говориться “партія сказала – треба”, народ відповів – “так”. І природно самі команди були повністю аматорськими. Єдине, що говорило про їх так би мовити “професійний” статус – це приналежність до того або іншого спортивного товариства чи заводу, підприємства. Як правило, успіх тієї або іншої команди залежав від того до якого товариства або підприємства та належить. Чим заможніше був завод або спорттовариство – тим більше в неї шансів було чого-небудь досягти. У всякому разі, безбідно проіснувати. Не маловажним, а можливо й найважливішим чинником, була любов і ставлення до футболу керівників міста й області, у той час перших секретарів обкому компартії. Як правило, без їхньої зацікавленості й заступництві створити більш-менш непогану команду було просто не можливо. Так у свій час при безпосередньому покровительстві секретаря Луганського обкому Володимир Шевченко тамтешня “Зоря” в 1972 році стала чемпіоном СРСР. А київське “Динамо” завжди було не обділено турботою не тільки місцевими партійними бонзами, а й вищим керівництвом КП України, зокрема з боку Володимира Щербицького. В інших містах були свої “ентузіасти” футболу серед влади, які зробили чимало для розвитку команд у своїх регіонах. Не стала винятком і нашою Полтава.

У першій половині 50-х у Полтаві й області на провідні позиції вийшов “Локомотив”. Залізничники в цей час неодноразово вигравали чемпіонат і Кубок Полтавщини. Відзначилися вони й на республіканській арені. Так, у 1952 й 1954 роках “Локомотив” був фіналістом першості України серед КФК (правда, у фіналах особливих лаврів команда не здобула, посівши, відповідно, восьме й п’яте місця), а в 1953 році полтавці вийшли до фіналу Кубка України, де поступилися кіровоградському “Торпедо” (тепер “Зірка”) – 1:3. Це були нечувані успіхи для Полтави того часу. Однак й уболівальникам, і партійним керівникам міста й області хотілося чогось більшого. А саме – такої команди, яка б змогла взяти участь у чемпіонаті СРСР, тобто, висловлюючись сучасною термінологією, мати професійний клуб (команду майстрів). Таке бажання усе більше підсилювалося ще й тому, що кожного року українські команди всіма правдами й не правдами отримували статус команди майстрів і не без успіхів виступали в союзному чемпіонаті. Чим гірше була Полтава від інших міст?

Звичайно, такою командою, яка б виступала у першості Союзу, міг стати “Локомотив”. Однак, залізничники, по суті, були винятково заводською командою, що представляла хоч і велике, але все-таки посереднє підприємство – ПТРЗ. Жила команда переважно, за рахунок заводу. А саме товариство “Локомотив” у Союзі не було на провідних ролях, обмежуючи себе розіграшами першості тієї або інший залізниці. Куди більшу вагу в місті мали такі товариства як “Спартак”, “Динамо”, “Авангард” або “Більшовик” чи “Харчовик”, хоча у футбольних першостях мали вельми скромні результати. Немаловажний чинник – спортивна база. Стадіон “Локомотив” міг умістити, як, до речі, і зараз, аудиторію в 3-5 тисяч (хоча на деякі матчі сюди приходило й по 15-20 тисяч). Головний стадіон міста – “Урожай” (тепер це “Ворскла”) був побудований у 1951 року на кошти товариства “Урожай”. Що цікаво, однойменна команда – власниця стадіону, навіть не брала участь у першості області, а в міських змаганнях пленталася у хвості. І ще одна деталь. “Локомотив”, хоча й користувався популярністю серед уболівальників (це й не дивно, адже тут виступали практично всі кращі гравці міста), однак потрібною увагою з боку міських чиновників залізничники не могли похвастатися.

До цього часу вже існувало добровільне сільське спортивне товариство “Колгоспник”, що утворилося ще в 1950 році, але воно, як правило, об’єднувало маленькі колгоспи на районному чи сільському рівні. Не було єдиного керівництва не тільки на республіканському рівні, але навіть на обласному. Природно належної матеріально-технічної бази команди товариства не мали. Із цього випливають вкрай низькі результати виступу у всеукраїнських змаганнях. Для поліпшення стану справ у товаристві потрібно було централізоване керівництво з можливістю на місцях розпоряджатися коштами.

21 грудня 1954 року Рада Міністрів УРСР, Центральний Комітет КПУ видали Постанову про часткову зміну Постанови № 2561 від 19 серпня 1950 року. Відповідно до неї, в кожній області повинні бути створені облради Добровільного Сільського Спортивного Товариства (скорочено ДССТ) “Колгоспник”.

Восени 1954 року по місту поповзли чутки про формування в Полтаві нової команди на базі ДССТ “Колгоспник”, хоча на справді самого товариства ще не існувало. Ініціаторами її створення були тодішній перший секретар обкому КПУ Михайло Стахурський і голова обласного комітету з фізичної культури й спорту Олександр Кобушко (у довоєнні й післявоєнні роки, він виступав за полтавські команди “Динамо” й “Спартак”). Саме ці люди стояли в основі заснування команди. Кобушко довгі роки був на різних посадах у клубі й товаристві “Колгоспник”. А от Стахурський пробув у Полтаві не довго. У липні 1956 року його перевели керувати на Далекий Схід, де він був призначений першим секретарем Хабаровського крайкому Компартії. Стахурського на цій посаді замінив Микола Рожанчук, який також чимало зробив для становлення полтавської команди. А продовжив опікувати команду один зі старожилів партійного керівницького апарату Полтавщини, що більше 10 років був першим секретарем, Олександр Мужицький. Саме за його керівництва команда змогла пробитися до другої групи класу “А” союзного чемпіонату (аналог нашого другого дивізіону – перша ліга). Взагалі в 50-60-ті роки полтавською областю керували не байдужі до футболу люди. І тільки коли в керівництві області намітилась байдужість не тільки до головної команди Полтавщини, а й футболу зокрема, футбол у місті в рекордні строки покотився у безодню. Результатом стала втрата команди майстрів 1982 року. Але повернемося до моменту утворення команди.

Пізньої осені 1954 року новостворена команда почала тренуватися. На той час до складу “Колгоспника” входили: Матюхін, Пішко, Пельчарський, Горват, Шалито, Волков, Іванов й інші. З полтавців були тільки Оскома й Станіслав Басюк. Взагалі селекційна політика керівництва “Колгоспника” була спрямована на запрошення футболістів із-за меж Полтави, переважно із Москви та західної України, тих, хто вже встиг пограти на досить високому рівні. Першим тренером став добре відомий полтавцям Костянтин Скрипченко – в недалекому минулому воротар донецького “Шахтаря” і київського “Динамо”. Саме з його ім’ям пов’язані всі вищезгадані перемоги полтавського “Локомотива”, який він тоді очолював. Начальником команди став, Олександр Кобушко. Саме він за завданням Стахурського об’їздив, мало не весь Союз у пошуках гравців для майбутньої команди. Всіх новачків ретельно переглядало партійне керівництво. І саме воно давало добро на перебування того чи іншого гравця в “Колгоспнику”. Називаючи всіх тих, хто причетний до зародження команди, не можна не згадати й Петра Безносенко, на той час заступника голови Укрради ДССТ “Колгоспник”. Він став, як любили його називати “хрещеним батьком” “Колгоспника”. Саме завдяки його авторитету й вагомому слову в керівництві Укрради, новостворена команда стала флаґманом усього товариства України й не тільки. Це йому вдалося запросити на початку 1955 року в Полтаву відомого тренера Анатолія Зубрицького. Він свої перші тренерські кроки зробив саме в Полтаві, а потім повернеться в рідну Одесу де підняв з низин місцевий “Чорноморець”. Він разом із Скрипченком продовжив “ліпити” із приїжджих гравців КОМАНДУ.

У перших числах 1955 року, зрештою, була юридично оформлена облрада ДССТ “Колгоспник”. 5 січня розпорядженням № 4 виконавчий комітет Полтавської обласної ради депутатів трудящих утворив обласну раду добровільного сільського спортивного товариства “Колгоспник”. Підписав цей документ заступник голови виконкому Снігуренко. Це розпорядження, по суті, і є днем народження “Колгоспника”. Що цікаво фінансування товариства здійснювалося за рахунок членських внесків. Так, колгосп, що мав річний прибуток до 100 тисяч карбованців, платив 150 карбованців внесків на рік, а колгосп із доходом що перевищував 1 млн. карбованців вносив у скарбницю товариства 1500 карбованців. Для індивідуальних членів внесок становив 3 карбованці. За рахунок цих грошей переважно й жило спорттовариство “Колгоспник”. Левову частку цих коштів отримував футбол, зокрема головна футбольна команда області. І все-таки, не дивлячись, на таке фінансування, труднощі в новоствореної команди були. Це, насамперед стосувалося технічної бази. “Колгоспник” не мав власного стадіону. Тільки через рік, у середині 1956-го, шляхом приєднання товариства “Урожай”, команда отримала в розпорядження головну арену міста, згодом перейменувавши її на свою честь та провівши за свій рахунок реконструкцію. Другою проблемою залишалося привернути увагу вболівальників міста на свій бік. Адже, не дивлячись на помітне ослаблення “Локомотива”, той ще являв собою грізний колектив. Про це свідчать численні матчі цих команд у перший рік існування “Колгоспника”. Деякі з них не рідко закінчувалися бійкою на полі й післематчевими розборами у федерації. Протистояння двох полтавських “зубрів” закінчилося перемогою “Колгоспника” буквально через рік, коли ті змогли переманити до свого складу практично всіх сильних футболістів із “Локомотива”. З тих пір і дотепер “Колгоспник” (а потім “Ворскла”) став головною командою Полтави, віддавши лише раз в 1983 році “жовту майку” міського футбольного лідерства своєму прообразу “Кооператору”.

Уже в березні, комітет з фізичній культурі й спорту включив “Колгоспник” у число учасників чемпіонату України серед КФК. І команда розпочала свої виступи в офіційних матчах…

Постанова про заснування облради ДССТ “Колгоспник”

Виконавчий комітет
Полтавської обласної Ради депутатів трудящих
Про створення добровільного спортивного товариства “Колгоспник”
Розпорядження № 4 від 5 січня 1955 р.
Протокольна група
До розпорядження виконкому облради депутатів трудящих
№ 4-р.
Рішення надіслано всім РВК (36),
обласним комітетам по справам фізкультури

На виконання Постанови ради Міністрів Української РСР і Центрального комітету КП України від 21 грудня 1954 р. “Про часткову зміну постанови ради Міністрів УРСР і Центрального комітету КП України від 19 серпня 1950 року № 2561 “Про створення добровільного сільського спортивного товариства “Колгоспник”, виконавчий комітет обласної ради депутатів трудящих доводе до відома обласного комітету по справам фізкультури і виконкомів районних рад депутатів трудящих, що Рада Міністрів УРСР і ЦК КП України вищезгаданою постановою внесла часткові зміни в постанові Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України від 19 серпня 1950 року № 2561 (Постанова виконкому обласної Ради депутатів трудящих і бюро обкому КП України) і виклала п.7 у такій редакції:

Встановила, що юридичними членами добровільного сільського спортивного товариства “Колгоспник” приймаються колгоспи на підставі постанови загальних зборів колгоспників, а також сільські споживчі товариства – на підставі загальних зборів пайовиків сільського споживчого товариства з внесенням відповідних вступних і членських внесків.
Встановила розмір вступних внесків для юридичних членів товариства “Колгоспник” – 50 крб.

Розмір членських внесків юридичних членів встановити в таких розмірах:

а) для колгоспів – членів товариства “Колгоспник”

150 крб. на рік при річному доході в колгоспні до 100 тисяч крб.
700 крб. на рік при річному доході в колгоспні до 500 тисяч крб.
800 крб. на рік при річному доході в колгоспні до 700 тисяч крб.
1000 крб. на рік при річному доході в колгоспні до 1 мільйона крб.
1500 крб. на рік при річному доході в колгоспні понад 1 мільйон крб.

б) для сільських споживчих товариств – членів товариства “Колгоспник” 500 крб. на рік.

Юридичні члени товариства “Колгоспник” сплачують членські внески двічі на рік – у березні та жовтні.

Для індивідуальних членів товариства “Колгоспник” вступний внесок встановити в розмірі 1 крб. і членський внесок в розмірі 3 крб. на рік, який складається членами товариства одноразово.

Заступник голови виконкому обласної ради депутатів трудящих Снігуренко

Постанова-прохання про включення в клас “Б” чемпіонату СРСР на 1957 рік

Москва, Скатерний провулок, 4.

Голові комітету з фізкультури та

спорту при Раді Міністрів СРСР тов.

Романову М.М.

Полтавська область є однією із перших областей України, де розгорнувся масовий фізкультурний рух серед сільського населення. У 1955 році при обласній раді ДСТ “Колгоспник” була створена футбольна команда, яка існує і зараз.

У спортивному сезоні 1955 року команда “Колгоспник” не змогла добитися високих спортивних показників, так як вона знаходилась в стадії комплектації. Але у сезоні 1956 року положення корінним образом змінилося. Поповнившись молодими здібними гравцями, під керівництвом досвідчених тренерів, команда досягла значних результатів.

У розиграші першості УРСР вона зайняла друге місце в своїй зоні, поступившись сильнішій та досвідченішій команді “Машинобудівник” Київ, котра була багаторазовим чемпіоном та володарем Кубку України.

У розиграші Кубку УРСР команда вийшла переможцем. Вона провела 5 матчів, отримавши перемогу з відношенням м’ячів 17:0, вигравши як півфінальний так і фінальний матч з рахунком 4:0. У ході розиграшу Кубку УРСР команда “Колгоспник” одержала перемогу над вищевказаною командою “Машинобудівник”, над однією із сильніших команд республіки “Торпедо” (Кіровоград) та над командою “Машинобудівник” (Запоріжжя), яка зайняла друге місце в спартакіаді України.

Крім цього, команда успішно провела ряд товариських зустрічей з командами класу “А” та “Б”. Вона виграла у дублюючого складу київського “Динамо” з рахунком 4:2, у майстрів класу “Б” дніпропетровської команди “Металурга з рахунком 2:1, у команди класу “Б” міста Ступіно з рахунком 3:1 і програла при добрій грі основному складу київського “Динамо” і ЦБРА з рахунком 0:1.

Тепер команда “Колгоспник” стала кращою командою серед всіх команд цього товариства на Україні. Вона користується в республіці великою популярністю, заслужила повагу трудящих Полтави та області.

За одностайної думки тренерів команд класу “А” та “Б”, з якими зустрічалась команда, вона за своїм класом успішно може виступати серед команд класу “Б”.

Команда має свою власну спортивну базу. Стадіон має більше 6 тисяч місць для сидіння, а до початку нового спортивного сезону буде мати 16 тисяч місць. Середня виручка за кожну гру складає більше 20 тисяч рублів, а при іграх на першість республіки, при розиграші Кубку та товариських зустрічах з командами класу “А” і “Б” – до 45 тисяч. Після закінчення будівництва трибун виручка буде доведена до 80-100 тисяч рублів за гру.

Всі гравці грають з великою наснагою, в товаристві поводять себе старанно. Середній вік гравців не перевищує 23-х років.

Обком КП України та облвиконком проявляють велику турботу про команду. Гравцям-холостякам надані гарні гуртожитки, а тим, хто має сім’ї надані квартири.

На основі вищенаведеного, обком КПУ і виконком Обласної ради депутатів трудящих просить Вашого сприяння в тому, щоб включити полтавську команду “Колгоспник” до числа команд класу “Б” на 1957 рік.

Секретар обкому КПУ М. Рожанчук

Голова виконкому Обласної ради депутатів трудящих А. Черченко