Ретро - 01-10-2009, 01:10 - sasa 23

Четвертий похід у Європу. Частина дев’ята

Спогади про перші матчі полтавців на євроарені від колишнього прес-аташе клубу Олександра Бородая.
Четвертий похід у Європу. Частина дев’ята

Як уже говорилось, наступним суперником «Ворскли» в Кубку Інтертото мав бути представник країни, яка займала в європейському табелі про ранги місце вище сьомого. Цього разу жереб визначив клуб «Фортуна» з невеликого голландського міста Сіттард. Завдяки подвигам «Аякса», ПСВ й «Фейєнорда» Нідерланди були тоді у всіх на виду, й посідали в таблиці коефіцієнтів п’яту сходинку. А ось про «Фортуну», ми мали доволі приблизне уявлення. Знали тільки, що в чемпіонаті 1997-98 вона стала сьомою. Але це ще нічого не говорило. Рівень футболу в Голландії коментарів не потребував.

Як потрапити в Країну тюльпанів

Дивний збіг обставин: як у попередньому турнірі на Кубок УЄФА, так і в цьому на Кубок Інтертото «Ворсклі» чомусь випадало перші матчі проводити на виїзді. З точки зору стратегії двохраундових поєдинків це ніби й не погано. Але з точки зору їх організації…

Ось чи не найголовніша проблема такого швидкоплинного турніру. Гра в Сіттарді мала відбутися в суботу, 18 липня. Тобто вирушати потрібно було вже в четвер. Оскільки дізналися про суперника в понеділок, на оформлення віз мали лише 3 дні. І якби не цілодобова робота всіх клубних служб із залученням і ФФУ, і МЗС, цілком могло так статися, що в Голландію ми просто б не поїхали.

Заковика полягала в тому, що датські візи, які дозволяли в’їзд у Шенгенську зону, мали не всі гравці основного складу. До того ж закінчувалися вони саме 18 липня. У Посольстві Нідерландів нам відразу повідомили, що оформлення документів займе не менше тижня. Як вихід запропонували зробити гостьову візу на туристичну групу. Але для цього потрібно було, окрім її списку, надати ще й запрошення приймаючої сторони з гарантією оплати перебування. На підготовку залишалася доба.

Майже половину цього часу провели в телефонних перемовах між УЄФА, Голландською і нашою федераціями, керівництвом «Фортуни», і двома Міністерствами закордонних справ, попутно готуючи список у двох екземплярах. У вівторок отримали факсом листа такого змісту: «Футбольний клуб «Фортуна» (Сіттард) запрошує клуб «Ворскла» із Полтави (Україна) провести футбольний матч і гарантує перебування туристичної групи протягом трьох діб на території Королівства Нідерланди». До нього на всяк випадок було прикладено листа їхнього МЗС а також копію офіційного повідомлення УЄФА про участь обох клубів у третьому раунді Кубка Інтертото. Такі ж документи урядовими каналами були направлені голландською стороною в їхнє посольство.

Озброївши всіма необхідними паперами, автора цих рядків разом із клубним водієм відрядили до Києва. Там чекав новий сюрприз — величезна черга, не зважаючи на те, що був уже післяобідній час. Охоронник (як виявилося — любитель футболу), довідавшись про нашу проблему, посприяв проникненню в консульський відділ через службовий вхід. За його словами, працівники посольства дуже педантичні й закінчують роботу рівно о 17.00, тож ми реально могли не встигнути.

Віце-консул, уважно вислухавши, похитав головою: на все оформлення піде не мало часу, можливо, віза буде готова в середу о 16-й. Слово «можливо» мене насторожило. Але що поробиш, попереду була ще доба, тож доведеться зачекати. У клубі до цього поставилися з оптимізмом: виліт до Маастріхта — найближчого до Сіттарда міжнародного аеропорту — заплановано на ранок четверга, встигаємо…

Але не так сталося. Коли наступного дня о 16-й, як і домовлялися, ми були в посольстві, нас мов мокрим рядном накрили: документи ще не готові. Список уточнюється. Після тривалих прохань пояснити причину, нарешті, повідомили, що вся справа в двох легіонерах — Нджоку і Петкову. Перевіряють, чи немає в них родичів у Голландії і чи не навідувалися вони туди раніше? А раптом захочуть залишитися! Тож порадили з’явитися завтра вранці…

Пам’ятаючи, як нам уже обіцяли зробити все якнайшвидше, я почав доводити, що їдемо не на прогулянку, а на офіційний матч у рамках турніру під егідою УЄФА, що завтра вранці літак уже має вилетіти, і ми просто зобов’язані встигнути… Мабуть, даремно доводив. Дипломат відповів, що це наші проблеми, він же постарається видати візу вранці, тим більше, що є лист їхнього МЗС, хоча й не розуміє, чому стільки галасу навколо якогось футболу… Із цим і розкланявся.

Звісно, звістку про чергову затримку в клубі сприйняли без радості. Але що робити, якщо рейс уже замовлено і команда з делегацією зранку вирушає до Борисполя. У телефонній розмові зі спортивним директором Володимиром Нестеровим, ми заспокоювали один одного. У крайньому випадку виліт чартера можна й затримати, хоча це не бажано. Зрештою, вирішили: буде, як буде, адже йдеться не лише про честь клубу, можливо, і держави. Команда до останнього завтра чекає нас в аеропорту. З цим разом із водієм ми вирушили шукати нічліг. Страшенно хотілося спати, бо уже дві доби були на ногах.

Ніч у найближчому гуртожитку, переобладнаному, як тоді говорили «під гостинку», була неспокійною. Вже о шостій ми були на ногах і вирушили знайомою дорогою до посольства. Там на диво було тихо — жодного відвідувача в очікуванні. Рівно о восьмій мене впустили всередину. Цього разу зустріла дівчина і люб’язно запропонувала каву.

Усі знають,що найскладніше в цьому житті чекати і наздоганяти. Тут же доводилося робити й те, й інше. Чекати на документи і наздоганяти час, який спливав невпинно. Через годину запросили нарешті отримати документи. Список із візою посольства вже був у мене в руках, коли один із дипломатів попросив пред’явити довіреність на його отримання. Але у мене було лише доручення клубу на оформлення візи! На офіційному бланку, з «мокрою» печаткою… Ще кілька хвилин тривала нарада, і, нарешті! — дали «добро». Кулею вилетівши з посольства, я вскочив у автомобіль. До відльоту залишалась година, але треба було ще виїхати з Києва і домчати до Борисполя…

На диво, з Києва вибралися без проблем. Хоча інколи клубний водій Сергій свідомо йшов на порушення правил, нас жодного разу не зупинили. А коли вже вирвались на простір Бориспільського хайвею, він витискав із нашого «Пежо» все, на що авто було здатне. В аеропорту були менше, ніж за годину. Ігноруючи знак заборони, під’їхали під самий термінал. Тут в нетерпінні походжали вже згаданий Володимир Нестеров на начальник команди Геннадій Слюсарєв. Інші почали проходити митні процедури, умовивши службовців терміналу. І все ж, як не старалися, виліт відбувся із невеликим запізненням. Так і вибудувався ланцюжок: затримка з візою — порушення графіку — зміна маршруту — зайвий час у дорозі.

Справа в тому, що всі міжнародні рейси відбуваються визначеними повітряними коридорами, які вкрай рідко бувають вільними для позапланових чартерних рейсів. Ось і довелося діставатися до Голландії через Братіславу, де дозволу на виліт чекали майже три години. Звісно, це не піднімало настрою, особливо тренерам і гравцям.

Знайомство з «кузнею зірок»

Дозволю невеликий відступ. Хай читач вибачить за таку детальну оповідь про тяганину в посольстві. Але ті події більш як десятирічної давнини й дотепер не стерлися з пам’яті. І розповів про них не для того, щоб показати чиєсь «геройство». Просто декому варто знати, яких нервів і якої роботи коштували всі ті, як висловився один із відвідувачів сайту уболівальників «Ворскли», «закордонні поїздки на шару». Тим більше в складний час становлення нашої молодої держави. Вибачте за високі слова. Просто «шара» буває різною. Але не у випадку, коли футболісти вбиваються на полі, а ті, хто їх обслуговує, безперервно роблять свою, можливо й не помітну, роботу.
Та повернемося до теми.

Маастріхт — найпівденніше голландське місто — має майже двохтисячолітню історію. Ще на межі нашої ери тут було древньоримське поселення. По кілька разів потім в ньому хазяйнували і німці, і французи, що й наклало відбиток на своєрідну архітектуру — готика в суміші з сучасністю. Про це ми довідалися за півгодини, доки діставалися до Сіттарда. Гостинні господарі зустріли нас чемно, ні слова не сказавши про запізнення.

Майже 40-тисячне містечко розмістилося на самому кордоні з Німеччиною. Центр — суцільна старовина. А навколо — розмаїття тюльпанів. Їх тут вирощують з весни до пізньої осені. Досить дивно було бачити різнокольорові наділи замість звичних нам полів із пшеницею чи буряком. Квітникарство — одна з головних статей економіки провінції Лімбург. Саме так називався і готель, у якому нас розмістили. Поруч — два чудових тренувальних поля, а всього в містечку таких 8, і всі належать місцевій футбольній школі, що діє при клубі.

Виявляється, «Фортуна» майже ровесниця «Ворскли», при цьому — один із найперших професійних клубів Нідерландів. Заснував його 1954 року місцевий меценат Жілін Йостен, вклавши власні кошти, і запропонувавши футболістам професійні контракти. Казали, що зарплатню він спершу платив їм з власної кишені, що викликало незадоволення футбольної федерації. Але з часом цим же шляхом пішли й інші клуби. Професійним футбол у країні став у середині 60-х років.

«Фортуна-54» (так вона тоді називалася) зірок з неба не хапала, однак двічі володіла Кубком Голландії. Звісно, тут прекрасно розуміли, що видатні зірки до Сіттарда не поїдуть, тому й заснували власну академію. Її випускники, набравшись досвіду, вдало виступали в різних країнах. Проміж інших нам називали, зокрема, де Мунка, ван дер Харта, Куверманса, Хеспа… Їхні імена красуються на табличках в парку, де був перший клубний стадіон. 1968 року «Фортуна» об’єдналася з місцевою «Сіттардією», яка мала фінансові проблеми. Вирішили, що краще мати один сильний клуб, ніж два слабких. Але успішні сезони змінювалися провальними, кілька разів команда змушена була з великими зусиллями повертатися до вищого дивізіону. В середині 90-х її очолив відомий спеціаліст Берт ван Маарвейк, з іменем якого пов’язували останні успіхи. Саме в 1997-98 роках під його керівництвом в команді робили перші професійні кроки такі нині відомі зірки, як Марк ван Боммель, Фернандо Ріксен, Кевін Хофланд, Вільфред Баума і Патрік Пауве. Звісно, тоді ці імена ще нічого не значили. Але з ними, молодими і завзятими, повинні були зійтися на полі «ворскляни». Головною ударною силою господарі вважали кращого бомбардира Рональда Хаммінга. Говорили навіть, що йому пропонують контракти «Аякс» і «Фейєнорд». Але Хаммінг так і залишився в Сіттарді. А де виступали, і виступають зараз інші згадані гравці, відомо кожному любителю футболу…

До речі, місцева спортивна база широко використовувалася для міжсезонної підготовки багатьма командами. Нам зокрема називали московське «Динамо» і «Дніпро». Запрошували й «Ворсклу», та, як виявилося, незабаром нашому клубу таке задоволення стало не по кишені.

Але це було пізніше. Поки що ж наша команда готувалася до гри в прекрасних умовах. Невеликий стадіон «Де Баандерт», що вміщував 12 тисяч глядачів, цілком відповідав тодішнім стандартам. Про те нас здивували інформацією, що це його останній сезон. Вже збудовано нову, сучасну арену на 20 тисяч місць. Її нам також показали. Одним словом, було зрозуміло, що полтавцям протистоятиме серйозна, добре організована і вміла команда.

Неочікуваний розгром

Гра почалася доволі пізно, о 20.30. Нам пояснили, що для місцевих уболівальників це звичний час. Хоча виявилося, що зустріч не викликала особливого інтересу. Спостерігали за нею трохи більше як півтори тисячі глядачів. «Ворскла» провела матч у такому складі: Ковтун, Головко, Омельчук (Чуйченко, 63), Хомин, Мусолітін (Гурка, 69), Гузенко, Богатир (Мачоган, 72), Самойлов, Леженцев, Антюхін, Беженар.

Сам хід поєдинку, особливо перші його 45 хвилин, зовсім не передвіщав поразки з великим рахунком. “Фортуна”, як і личить господарям, більше часу проводила в атаці, але наші гравці особливо суперникам розгорнутися не давали. Більше того, двічі в контратаках просто зобов’язаний був забивати Віталій Самойлов. Але спершу не поцілив у ворота, а потім господарів врятував воротар.

Виявилося, що до перерви «Фортуна» просто ходила в розвідку. Незважаючи на те, що її футболісти приступили до тренувань лише за 10 днів до цього (чемпіонат Голландії стартує в кінці серпня), у другому таймі вони зуміли додати в русі, і раз по раз почали ставити перед гостями складні завдання. Мобільні й технічні голландці більшість своїх атак проводили по центру, де в усій красі проявив себе Ван Боммель. Він був гарним як у відборі, так і в організації атак А доля двобою була вирішена протягом 15 хвилин, коли голландці забили всі три м’ячі, а Хомин не реалізував пенальті.

На 56-й хвилині Марк чудовим пасом вивів на побачення з Ковтуном Хаммінга, який технічно перекинув м’яча через голкіпера. Через 3 хвилини знову ми побачили соло у виконанні талановитого півзахисника, котрий мов на блюдечку виклав передачу Пауве, і той невідпорно пробив метрів з десяти.

Полтавці кинулися відіграватися, і це принесло свої плоди. Захисники «Фортуни» збили на лінії воротарського майданчика Антюхіна. Пенальті. Здавалося, Хомин усе робив правильно, “розвівши” м’яч і воротаря по різних кутах, але поцілив у штангу. Не вистачило буквально кількох міліметрів. І спрацювало відоме правило: через кілька хвилин усе той же Хаммінг із кута карного майданчика неочікувано послав третій м’яч у сітку воріт «Ворскли». І господарі, і гості могли ще забити, але свої моменти не використали.

Поразка з великим рахунком зробила шанси полтавців на вихід у півфінал Кубка Інтертото дуже примарними…

Далі буде

Олександр БОРОДАЙ

Погода