Ретро - 06-11-2009, 05:11 - sasa 7

Четвертий похід у Європу. Частина одинадцята

Спогади про перші матчі полтавців на євроарені від колишнього прес-аташе клубу Олександра Бородая.
Четвертий похід у Європу. Частина одинадцята

Як уже говорилося, сезон 1998/99 року «Ворскла» провалила. Перше коло команда закінчила у зоні вильоту. І лише вдалий фінішний спурт дозволив не тільки залишитися у вищій лізі, а й увійти до «десятки». Далася взнаки робота досвідченого наставника Анатолія Конькова.

Перерваний злет

Фактично Анатолій Дмитрович взявся створювати новий колектив. З різних причин його полишили півтора десятка футболістів. Повісив бутси на цвях Ігор Кислов, не витримав конкуренції колишній головний бомбардир Сергій Чуйченко, закінчилися контракти у Олексія Антюхіна, Сергія Беженара, Олексія Косенка, Володимира Дичка. Разом із іншими вони подалися до різних клубів. Повернулися додому одесит Володимир Мусолітін і болгарські легіонери Ібрям Даїл та Йордан Петков, а Віталія Самойлова знову покликали у «Динамо».

Найбільшою несподіванкою виявилося рішення Андрія Хомина завершити кар’єру в рідному Івано-Франківську. Такий боєць міг би ще пограти в Полтаві, але… Через кілька місяців він загинув у автокатастрофі.

Натомість у «Ворсклу» прийшли досвідчені голкіпер В’ячеслав Богодєлов, нападник Андрій Головко, захисники Віктор Доценко, Сергій Черняк та Олександр Першин, півзахисник Сергій Онопко — люди на той час знані в українському футболі. Постійно почав грати в основі, частіше, щоправда виходячи на заміни вихованець місцевої футбольної школи Олександр Мелащенко. Найбільшим же надбанням у зимове міжсезоння всі вважали перехід із Києва до Полтави «юного дарування» Володимира Мазяра та «вундеркінда» Михайла Маковського, якому через кілька місяців склав компанію брат-близнюк Володимир. На жаль, пізніше виявилося, що таким чином «Динамо» просто позбавилося зайвого баласту. Юні «зірки» більше думали про себе у футболі, аніж про власну фізичну форму та вдосконалення майстерності.

Як би там не було, тренер мав гідний матеріал, з якого поступово почав вимальовуватися боєздатний колектив. На фініші чемпіонату «Ворскла» здобула кілька гучних перемог і заявила про себе як про боєздатний колектив.

На цій же хвилі розпочала команда і наступний, 9-й чемпіонат. У першому турі з рахунком 4:0 був розгромлений «Дніпро». Але виїзд до Кривого Рогу став справжнім холодним душем — таке ж побиття місцевим «Кривбасом». До слова, в тому чемпіонаті він став безумовним бронзовим призером, випередивши «Ворсклу» аж на 11 очок.

Більше полтавці розслаблятися собі не дозволяли. Вдома програли лише «Динамо», та й то завдяки сумнівному голу Черната в доданий час, на виїзді в Донецьку здобули нічию з «Шахтарем» і виграли у «Металурга», у 7 матчах суперники виймали зі своїх воріт по 3 й більше м’ячів. Особливо дісталося «Таврії», яка тоді отримала від полтавців загалом 7 «сухих» голів.

Тож після першого кола були надії на другу в історії команди «бронзу». Але «весняну сесію-2000» полтавці здали на поганеньку трійку. Безбарвні домашні нічиї чергувалися з поразками. Перемагали тільки явних аутсайдерів. У десяти останніх турах «Ворскла» здобула лише 5 очок, при цьому перемігши вдома «Кривбас» —3:0. До слова, гості тоді вже вирішили всі свої турнірні питання, «застовпивши» третє місце. І все ж осінній заділ дозволив нашим стати четвертими, що знову дало змогу відкрити вікно у Європу. Але подальша доля клубу викликала неабияку тривогу.

Футбол і економіка

Здавалося б, що спільного між грою мільйонів і реформуванням економічної системи держави? Перехід на ринкові умови дав чітко зрозуміти, що все у цьому світі залежне. І проблеми, що виникали раніше у закордонних футбольних клубів дійшли й до Полтави.

В кінці 1999 року сталося реформування нафтогазового комплексу України. Була створена Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», до якої перейшли всі державні підприємства галузі. Звісно, і фактичний власник «Ворскли» підприємство «Полтавагазпром» з усіма своїми дочірніми структурами, в тому числі й тими, що були створені спеціально для фінансування футбольного клубу. Іншими словами, головний спонсор втратив свою фінансову і юридичну самостійність. Відтепер кожну копійку прибутків і витрат контролювали в Києві. Чи потрібна там комусь була полтавська «Ворскла»? Тим більше, що керівництво було зайняте економічними проблемами, викликаними реформою, але аж ніяк не футболом.

Між тим, ця реформа змусила згорнути кілька амбіційних проектів. Зокрема, модернізацію заміської бази в Марках, спорудження бізнес-центру на Першотравневому проспекті та фірмового магазину на вулиці Фрунзе, які мали б увійти в структуру футбольного клубу. До речі, окрім «Ворскли», від цієї реформи постраждали й інші клуби, які підтримували нафтовики й газівники. Деякі взагалі зникли з футбольної карти України, а деякі, як охтирський «Нафтовик», і до цього часу не можуть повернути колишню славу.

Відсутність фінансування почала даватися взнаки уже навесні 2000-го року, що й відбилося на результатах. Затримки із заробітною платою торкнулися не лише працівників клубу, а й гравців. На жаль, далеко не всі поставилися до цього з розумінням. Особливо орендовані гравці та легіонери. До часу тренер, як міг, намагався достукатися до підопічних. Але після завершення чемпіонату заявив, що за таких умов працювати більше не буде. Може, хто не знає, але це викликало в колективі бурю. Найдосвідченіші «авторитети» та керівники особисто просили Конькова не полишати команду. Хоч і сумнівався наставник у доцільності свого перебування біля керма, але зрештою погодився. І, можливо, даремно. Не бачачи перспективи в умовах різкого погіршення економічної ситуації, він просто «відбув номер». Фінансові перипетії і негаразди не дозволили провести повноцінну міжсезонну підготовку. Вперше вона проходила в Полтаві на недобудованій базі. Та ще й без тренера. Коньков повернувся лише перед самим стартом десятого чемпіонату.

На жаль, час було втрачено. І це відразу ж далося взнаки. Перший же виїзний матч команда програла в Харкові «Металісту» 1:3. Єдиний гол забив Олександр Омельчук. Далі — ще 5 поразок, нуль у графі набраних очок, останнє місце. Так погано ще ніхто не стартував у незалежних чемпіонатах України. З таким «багажем» «Ворскла» мала втретє у своїй історії стартувати в єврокубках… Знову, як і два роки тому все складалося явно не на користь полтавського клубу.

Спроба номер 3

Звісно, доля одного з чотирьох представників України в Європі турбувала не лише полтавського уболівальника. І керівники міста, зокрема, тодішній міський голова Анатолій Кукоба, і обласні очільники, не раз бували в Києві, залучали до вирішення проблеми ФФУ, депутатів Верховної Ради (наприклад, Миколу Залудяка), стукали у всі двері. Зрештою, стояло питання спортивного престижу держави.

Потроху справа зрушила з місця. Було вирішено створити асоціацію «Ворскла-Нафтогаз», яка б опікувалася справами клубу. А поки це питання проходило організаційну стадію, знайшлися певні кошти для фінансування й підсилення складу. Воно прийшло в особі знаних тоді гравців національної збірної Геннадія Орбу й Володимира Микитина. Забігаючи наперед, скажу, що вони незабаром зникли так же хутко, як і з’явилися. Та на той час це була реальна підмога.

Першим суперником у кваліфікаційному раунді Кубка УЄФА 2000-2001 жереб визначив клуб «Работнічки» з македонської столиці Скоп’є. Справжня темна конячка. Хоча тоді футбол колишньої Югославії був на підйомі, македонських команд це аж ніяк не стосувалося. І бронзовий призер цієї країни не виглядав суперником непрохідним. Однак, на фоні внутрішніх невдач «Ворскли» можна було очікувати всяких сюрпризів.

Відомості про команду-суперницю були дуже скупі. Назву свою вона має від району Скоп’є, де мешкають переважно залізничники. Саме державна залізниця і була головним спонсором клубу. Проте, державною її можна було назвати умовно. Контрольний пакет акцій належав австрійській фірмі «Кометаль», тому й назву клуб мав подвійну — «Работнічкі-Кометаль». У її складі грали лише вихідці з Балкан, а тренером був албанець з турецьким корінням Мірсад Йонуз. Звісно, ні про яких розвідників на матчах суперника не було й мови. Тим більше, що на початку серпня, коли мала відбутися перша гра, чемпіонат Македонії ще не стартував.

Македонці приїхали до Полтави за добу й зупинилися у новозбудованому чотиризірковому готелі «Галерея» (його здали 1999 року до 1100-річчя Полтави). До речі, це була перша футбольна команда, яка тут оселилася. Умови гостям сподобалися, як і стадіон «Ворскла», де за традицією провели тренування. Работнічки виявилися веселими хлопцями з оригінальним почуттям гумору. Вони весь час чомусь голосно сміялися. А коли дізналися, що їхній наступний суперник перебуває на останньому місці, не набравши жодного очка, взагалі зраділи і повірили у свою наступну перемогу. Зарано повірили…

Делегація гостей була нечисленною. Окрім футболістів, тренерського штабу і керівників клубу ще двоє журналістів центральних видань. Один із них, кореспондент «Ранкового вісника» Мар’ян Велевски непогано володів російською, з ним порозумілися швидко. Я поцікавився, чому з командою не приїхали представники місцевої влади, як це зазвичай буває. Виявилося, незабаром у Македонії місцеві вибори і політикам зараз не до футболу.

Як і заведено календарем Кубка УЄФА, гра в Полтаві відбулася в четвер, 10 серпня. Хоч і розпочалася вона о 19-й, було доволі спекотно, близько 30 градусів. На стадіон прийшли майже 10 тисяч глядачів: видно, полтавці занудьгували за великим футболом і ще не зневірилися остаточно у своїх улюбленцях. Та й побачити новачків, мабуть, хотілося…

Очікуваного видовища не вийшло. Уже перші хвилини показали, що зустрічаються суперники з різних вагових категорій. Навіть така «Ворскла» на голову переважала опонентів. За весь матч гості спромоглися на три напівмомента. Майже всі створив капітан Саша Мілошевськи, який вирізнявся з-поміж усіх македонців. Господарі ж не поспішаючи довели свою перевагу в класі та індивідуальній майстерності. І якби не стара хвороба нереалізації стовідсоткових моментів, рахунок міг би бути значно більшим. По разу в кожному таймі відправивши м’ячі у ворота Йовчева, наші святкували перемогу. До речі, першу в тому сезоні. «Работнічкам» забили рівно стільки ж, скільки перед тим у всіх шести турах десятого чемпіонату України.

Момент матчу

Спочатку Кобзар, елегантно розібравшись із трьома опонентами, переграв і воротаря, завершивши своє соло традиційним поклоном в бік трибун, а потім Мелащенко, котрий вийшов на заміну, забив всій перший гол у єврокубках. В обох випадках у взятті воріт узяв участь новачок команди, досвідчений півзахисник Орбу.

Гру «Ворскла» провела в такому складі: Ковтун, Доценко, Баланчук, Першин, Микитин, Омельчук, Костюк, Кобзар (Гузенко, 83), Мазяр (Мачоган, 85), О.Головко (Мелащенко, 55), Мазяр, Орбу.

На післяматчевій прес-конференції Йонуз не переставав дивуватися, як так легко його команду здолав аутсайдер української першості, а Коньков заявив, що це його останній матч із «Ворсклою». Він остаточно подає у відставку, оскільки не бачить перспектив клубу. Гірко, але правда…

Тож уже вкотре, і, на жаль, не востаннє, в Полтаві зайнялися пошуками нового наставника, який би зміг порятувати команду.

Далі буде

Олександр БОРОДАЙ

Погода