Четвертий похід у Європу. Частина п’ята

Отже, перший крок у четвертому поході вже зроблено. На жаль, несміливий і невдалий. «Ворскла» зазнала найбільшої поразки за всю історію офіційних міжнародних матчів. Гра в Лісабоні зараз аналізується і фахівцями, і вболівальниками, поки що за гарячими слідами. Та попереду не лише матч-відповідь 27 серпня, а й довгий турнірний шлях нинішнього чемпіонату, який покаже, чи зроблені в клубі висновки з цього уроку. Як і з усіх попередніх, про які мова саме у цій публікації.

Тож продовжу розповідь і пропоную повернутися у рік 1998-й.

Вийшли в поле «косарі»…

У суботу, 20 червня, день видався туманний і доволі похмурий. Сонце ховалося в імлі, але оскільки матч відбувався майже одразу після полудня, світило, хоча й не гріло. Термометр показував 8 градусів тепла, та від холодного поривчастого вітру здавалося, що було не вище нуля. Хоч і надягли на себе все найтепліше, що брали в цю поїздку.

Побачивши глядачів, які тісними групками розсілися на терасах, я жартома кинув Еріку: «У вас сьогодні аншлаг!..».

«Дійсно, людей сьогодні багато», — цілком серйозно відповів той. Мабуть, внутрішній чемпіонат глядачі не балували, бо на перший погляд цього разу їх було близько трьохсот (у протоколі записана цифра 350). Прийшли сім’ями, вдягнені в пуховики, вони сиділи на простирадлах і пледах, подекуди тут же розіклали закуску і відкоркували пляшки з «Вікінгом» (я так і не зрозумів, чому вони цей напій називали пивом). Одним словом, прийшли вболівати. Квитків, очевидно, не було, принаймні я не помітив ніякого вхідного контролю. Не випустили і програмок. Журналістська братія була представлена однією кореспонденткою місцевої газети. Телебаченням, звісно, теж не пахло. Лише потім довідався, що хтось робив телефонні включення для ісландського радіо.

На свій дебютний матч у Європі тренер «Ворскли» Олександр Довбій виставив такий склад: Ковтун, Гурка, Мокрицький, Головко, Петков, Мачоган, Омельчук, Кислов, Хомин, Чуйченко, Кобзар.

Бачимо кілька нових імен, а в запасі були ще й дебютанти — Мусолітін, Мелащенко, Нджоку й Богатир. Дехто з тих, які ще два місяці тому складали основу команди до заявки на цей матч взагалі не потрапили.

Розіграли ворота. Наші обрали в першому таймі можливість атакувати за вітром. Як виявилося, це не грало ніякої ролі.

«Лейфтюр» розвів з центра — і почалося. Ісландська команда використовувала примітивну тактику «бий — біжи». «Ворскла» ж ніяк не могла пристосуватися. Грати низом у короткий пас було практично не можливо через поганий стан поля, що нівелювало й значну перевагу в техніці. Верхові й діагональні передачі часто не знаходили адресата через поривчастий вітер. Та й суперник не давав розігнатися, в більшості випадків б’ючи не по м’ячу, а по чужих ногах. Французький арбітр Фредерік Кальт спочатку обмежувався усними попередженнями, але потім зрозумів, що потрібно вживати кардинальніших заходів. Уже на 36-й хвилині в центрі поля Кобзар не втримався і відповів грубістю на фол Брагасона. Обидва отримали по «гірчичнику». А трохи пізніше «показав» себе нігерійський легіонер ісландців Огаба. Жовта картка під завісу першого тайму його не зупинила і вже на початку другого він змушений був покинути поле за явну грубість. Опісля того господарі були покарані ще двома попередженнями, а хвилин за 15 до фінального свистка за фол останньої надії був вилучений і воротар «Лейфтюра» та збірної Фарерських островів Кнудсен. Цікаво, що обидва вилучення відбулися після порушень правил проти активного Хомина (чотири роки по тому цей талановитий футболіст загинув у автокатастрофі).

Проте ні перевага в класі, ні територіальна, і навіть гра в більшості не принесла полтавцям зиску. М’яч уперто обминав ворота, або потрапляв у захисників, які стіною стояли на їх захисті. Не по одній нагоді відзначитися втратили Чуйченко і Кобзар, Гурка й Мачоган, які через ушкодження змушені були залишити поле, потім — Мусолітін і Мелащенко, котрі вийшли на заміну. Останнього під завісу також довелося замінити — перше міжнародне хрещення в Ісландії отримав в’юнкий нігерієць Нджоку. Але і йому не поталанило. Створивши лише 3 — 4 моменти, господарі перемогли 1:0.

Гол виявився кумедним і нелогічним. Ще на 23-й хвилині ісландці заробили право на штрафний майже у центрі поля. Їхній капітан Йонс Нільсен — датський ветеран, котрий встиг пограти в багатьох відомих клубах, майже хвилину чекав, доки стихне зустрічний вітер. Потім з далекого розбігу вдарив у бік наших воріт, до яких було метрів 40. М’яч явно летів повз ціль, але різкий порив вітру кардинально змінив траєкторію і «круглий» зрадливо пірнув у верхній кут. Мабуть, знав ветеран, що робити в такій ситуації, характерній для їхнього клімату. Ковтун навіть не поворухнувся.

Забігаючи наперед, зазначу, що на мій погляд Нільсен — чи не єдиний із господарів хто дійсно розумівся на футболі й показав як технічну, так і тактичну виучку. До того ж він виявився справжнім джентльменом не тільки на полі, а й за його межами. Спочатку намагався приструнити своїх колег, а після гри, тоді як усі інші гравці на чолі з тренером Полом Гунарссоном гучно святкували перемогу, ніяковіючи підійшов до мене і попросив передати нашим футболістам вибачення за брутальність і неспортивну поведінку своїх одноклубників. На жаль, робити це йому довелося ще не один раз…

Що ж до самого матчу, то на 78-й хвилині трапився ще один курйоз. На заміну в господарів вийшов гравець під 20-м номером. Але такого номера як і прізвища футболіста (зараз його вже не пригадаю), не було у заявці «Лейфтюра»! Потім ми дізналися, що допомогти землякам вирішив гравець іншого клубу, за день до того перейшовши у його склад. Виявляється, керівники «блискавок» зовсім не знали про те, що незаявленого гравця випускати в офіційних матчах не можна…

Коли наші гравці, майже всі шкутильгаючи, попрямували до готелю, розташованого неподалік (помитися можна було тільки там), мій колега, кореспондент «Українського футболу» В’ячеслав Кульчицький запропонував переконатися, чи помітили це порушення суддя Кальт і делегат УЄФА шотландець Гарднер. Вони саме заповнювали свої рапорти. Делегат відповів, що помітив і обов’язково відобразить у рапорті не тільки це, а й інші «проколи» господарів. Арбітр же додав: «Я вперше, і, сподіваюсь, востаннє у своїй практиці обслуговував подібний матч у таких жахливих умовах».

Про те, які наслідки мали ці рапорти офіційних осіб ми дізналися уже вдома через 5 днів. Спочатку факсом, а потім і офіційним листом УЄФА сповістило ФК «Ворскла», що рішенням дисциплінарного комітету результат матчу в Олафсфйордері анульовано і «Лейфтюру» зарахована технічна поразка 0:3. Підстави: порушення регламенту (вихід на поле незаявленого гравця), брутальна поведінка команди (4 попередження і 2 вилучення), а також те, що приймаюча сторона не зуміла належним чином організувати проведення матчу.

Але це було вже потім. Того ж суботнього вечора настрій у всіх був не найкращий. Навіть не через прикру поразку а тому, що загалом усе склалося якось не логічно. Гравці пообіцяли в Полтаві поставити «вікінгів» на місце, якого ті заслуговують. Нашвидку перекусивши і зібравши речі, делегація попрямувала додому.

Пригоди тривають

Діставшись автобусами тим же шляхом до Акурейрі, прибули до аеропорту. Цього разу тут дотрималися всіх формальностей, аж до догляду особистих речей. На виліт чекали понад годину, і лише зайшовши до салону літака, який три дні тут чекав на нас, подумали, що на цьому пригоди скінчилися. Та не так сталося…

Дозаправка знову мала бути в Осло. Туди прилетіли вже глупої ночі. Вразило, що на відміну від попереднього приземлення, аеропорт столиці Норвегії виглядав спустілим. Навіть не освітленим. Поодинокі ліхтарі лише позначали сам аеровокзал та злітні смуги. Порожні термінали, відсутність будь-якого руху на льотному полі. Все завмерло.

Через деякий час чекання на запасній смузі пілоти нам повідомили, що обслуга аеропорту оголосила страйк, підготовку до якого розпочала ще 3 дні тому, і заправити літак виявилося просто нікому. Незабаром з’явилися бадьорі норвезькі прикордонники, які повідомили, що за межами трапу вже територія іншої держави. А оскільки у нас немає норвезьких віз, можемо перебувати лише на суверенній території України, себто на борту літака. Керівництво делегації відразу вступило в переговори, в яких, не зважаючи на пізній час, узяли участь і представники українського посольства, і Федерації футболу Норвегії. Очікування дозаправки розтяглося на три години. Зрештою прикордонники змилостивилися і дозволили пасажирам прогулятися біля літака. Після тривалого сидіння в задушливому салоні це було справжнім «кайфом»…

Ще через годину наш Ту-154 взяв курс на Бориспіль. В літаку, окрім пригоди в Осло, жваво обговорювалися інші події. Зокрема, зустріч з ісландським одеситом, про що вже йшлося, і сенсація, яку створив у Далвіку, де мешкали офіційні особи, віце-президент Федерації футболу України Борис Воскресенський (у футбольних колах його називають просто БМВ).

Уявіть собі ранок на березі Гренландського моря. Температура повітря не вища за 5 градусів, про воду й говорити зайве. І ось на ганку готелю з’являється людина в плавках і з рушником. Одинокі перехожі, на яких теплі чоботи й анораки, з жахом зупиняються і дивляться, що буде далі. А чоловік босоніж прямує до берега і пірнає у крижані хвилі. Поплававши і обтершись рушником, під оплески присутніх вирушає назад. Наступного дня біля готелю зібралися ледь не всі жителі містечка. Борис Михайлович не обманув сподівань аборигенів. Його чергова поява була зустрінута оваціями. Ісландці купаються лише у ваннах, або в термічних озерах біля гейзерів. Їм і на думку не могло спасти, як можна плавати в їхньому морі. А тут така екзотика! Навіть в Оласфйордері в день матчу про це ходили розмови… До речі, з того часу пан Воскресенський не пропускав жодної значної події, пов’язаної з «Ворсклою». Він супроводжує команду у всіх поїздках, часто відвідує Полтаву, якщо пам’ятаєте, цього року був і на вшануванні володарів Кубка. Таке своєрідне шефство.

В Бориспіль ми знову ж таки прибули поза графіком і митний догляд проходили на запасному терміналі. Полтавські автобуси, на відміну від ісландських, нас дочекалися. Відрядження у далеку острівну країну таким чином розтяглося більш як на 4 доби.

Усі пригоди вінчала ще одна деталь. Плівка у моєму фотоапараті, яким робив знімки в Ісландії, чомусь виявилась засвіченою. Тому для ілюстрацій довелося використати фотографії із сувенірного буклету.

Далі буде

Олександр БОРОДАЙ