Ретро - 11-12-2009, 01:12 - sasa 26

Четвертий похід у Європу. Частина п’ятнадцята

Спогади про перші матчі полтавців на євроарені від колишнього прес-аташе клубу Олександра Бородая.
Четвертий похід у Європу. Частина п’ятнадцята

Балансування на грані виживання

Чи помітили ви неприємну закономірність? Після кожної участі в євро турнірах у «Ворскли» відбувався неабиякий спад. Якщо першого разу, в 1997 році, він був не такий помітний, то вже в наступні команда неодмінно скочувалася в підвали турнірної таблиці. Ігрова криза при цьому посилювалася тренерською. Жоден із наставників не пропрацював із командою більше одного року. На жаль, не оминула ця тенденція і Сергія Морозова, який у травні 2001-го теж пішов у відставку. Щоправда, врятувавши цього разу «Ворсклу» від ганебного пониження в класі.

Для цього тренер змушений був удатися навіть до хірургічного втручання. Він безжально розпрощався з явно талановитими, але великими любителями порушувати спортивний режим братами Маковськими. Слідом за ними пішов і ще один «вундеркінд» Мазяр, котрий ніяк не міг виправдати надані йому аванси. Під кінець першого кола закінчили свої виступи в клубі й практично всі екс-динамівці на чолі з Ковтуном. Тренер ніяк не міг знайти з ними спільної мови, та й фінансові умови їх не влаштовували. Узимку перейшов до «Динамо» і наш найперспективніший форвард Мелащенко.

Показовий факт: у десятому чемпіонаті України за «Ворсклу» виступив 31 гравець. Це лише ті, які грали в «основі». У першому матчі другого кола на гру в Донецьку проти «Шахтаря» (0:1) вийшло відразу 10 дебютантів. Серед них і незмінний нині голкіпер та капітан команди Долганський. Виходить, що з невеликими перервами за «Ворсклу» Сергій виступає ось уже майже 9 років!

Уже до 20 туру полтавці вирішили головне завдання: зберегти прописку у вищій лізі, застовпивши рятівне 12 місце (тоді у вищій лізі було 14 команд). Та й то цьому «посприяли» явні аутсайдери «Сталь» і «Нива», які вже відставали на 15 очок. Кінцівка сезону була змазана домашньою поразкою від маріупольців.

З того часу в клубі за 7 сезонів змінилося 8 тренерів, серед яких були й імениті Баль, Мунтян, Лозинський, Долматов… Жоден, окрім першого, не витримав більше року…

Окремо хочу зупинитися на кризі керівництва. Ще восени 1999-го з клубу почали йти не лише гравці, а й провідні спеціалісти. За рік не залишилося практичного жодного з тих, хто був причетний до попередніх успішних сезонів. Мені, наприклад, було заявлено, що клуб не має змоги окремо утримувати прес-секретаря, запропонувавши шукати іншу роботу. Обов’язки зв’язків із пресою поклали на… адміністратора. І лише коли виникла така потреба в зв’язку з участю в Кубку УЄФА, попросили попрацювати знову, але «на громадських засадах».

Відверто кажучи, не виправдала себе й уже згадана асоціація «Ворскла-Нафтогаз». Валентин Ульянов, обраний у кінці 2000-го президентом клубу, навідувався до Полтави зрідка, усе керівництво взяв на себе відомий на той час футбольний функціонер Олексій Величко. Чим це закінчилося, мабуть, пам’ятають чимало любителів футболу. Через 2 роки, коли пан Ульянов пішов із «Нафтогазу», слідом за ним подався у створений з ЦСКА київський «Арсенал» і пан Величко. Принагідно «прихопивши» із собою кількох провідних гравців, зокрема, Окодуву й Першина.

Весь цей час команда балансувала на межі виживання, щораз дивом рятуючись від вильоту. Вище 13-го місця піднятися не виходило. Для НАКу клуб був, ніби валіза без ручки. Навіть ішла мова про те, щоб його продати. Та хто купить?

За всім цим з болем спостерігали полтавські уболівальники, ностальгічно згадуючи часи тріумфів і європейських баталій. І все ж чекали й сподівалися на відродження рідного клубу.

Це чекання розтяглося на довгі 9 років…

Коли настав час перемін

Власне, почалося все з приходу нового керівництва, котре відмовилося від недальновидної практики оренди гравців, чи запрошення дешевих екзотичних легіонерів, чомусь позбуваючись своїх перспективних виконавців. Погляньмо на склад ледь не кожного українського клубу й обов’язково побачимо там колишнього «ворсклянина», який свого часу чомусь не сподобався якомусь із наставників. Яскравий приклад — Кузнєцов у «Карпатах» (його «не побачив» Мунтян). Натомість у «Ворсклі», окрім братів-слов’ян за ці роки попробували себе й ліберійці, і еквадорець, і бразильці, і туркмени, і нігерійці — всіх не злічити. Де вони зараз? Із тих, які дебютували в Полтаві, вартий уваги лише Окодува, про якого вже йшлося. Омоко й Ідахор належали «Динамо» і грали у нас в оренді.

Нову команду почав «ліпити» ще Віктор Носов, людина не чужа для полтавського футболу. Робив це поступово, скрупульозно підбираючи молодих вітчизняних гравців, не цураючись місцевими вихованцями. Звісно, запрошував і легіонерів. Але хто тепер може сказати, що вони «зіпсували кашу»? Навпаки! Без них важко сьогодні уявити нашу команду.

Як шкода, що Віктор Васильович не дожив до кубкового тріумфу своїх вихованців. Зате його справу вмілою рукою і світлою головою продовжив Микола Павлов. Поступово награючи склад, у якому не було ніяких «зірок», він досяг неабиякого результату, здобувши для Полтави перший серйозний трофей.

Звісно, стабільність складу має і зворотній бік медалі — коротку лаву запасних, що, зрештою, і далося взнаки під час чергового випробування Європою. Та й міжнародного досвіду багатьом бракувало. Але все це прийдешнє. Тим більше, що перший європейський млинець нинішньої «Ворскли» видався не таким уже й глевким.

«Під гарячу руку»

Останні баталії нашої команди у новоствореній Лізі Європи ще й досі обговорюються як фахівцями, так і любителями футболу. Ще свіжі спогади про ті дві неоднозначні зустрічі. При них багато вже написано. Тому не вдаватимуся в деталі. Тим більше, що участі в їх організації не брав. Тепер у клубі інші, молодші фахівці. І все ж висловлю особисту думку.

У четвертому поході до Європи, вочевидь, гіркий жарт зіграв той факт, що «Ворскла» стартувала з третього раунду, куди вже потрапили найсильніші. Хто знає: якби перед зустрічами з лісабонцями команда провела хоча б два офіційних міжнародних поєдинки із суперником-середняком, не було б певної нервовості в першому матчі. У столиці Португалії наші опинилися на місці людини, яку вперше випустили на велику воду: випливе — молодець, а потонути не дадуть…

Звісно, жереб не був прихильним до нашого клубу: він помістив нашу команду в кошик із найсильнішими «сіяними». Та й із тих трапилась чи не найпотужніша команда. І не тільки тому, що «Бенфіка» — далеко не остання у Старому Світі. Цьогорічні амбіції її господарів були помітні вже в літнє міжсезоння. На придбання нових гравців, справжніх зірок, було витрачено не один десяток мільйонів євро. Їх перелік великий, та й усі про це знають.

Зважмо й на те, що це був перший офіційний міжнародний матч оновленої «Бенфіки», та ще й перед власними глядачами. Звісно, гравці прагнули показати все, на що здатні. Наші потрапили «під гарячу руку».

Та все одно такого розгрому «Ворскла» не заслуговувала. Його й не було б, якби не очевидні помилки арбітрів. Другий гол — результат «намальованого» Савіолою пенальті (попереджав же Павлов), а четвертий нам забили з офсайду, це було помітно на багатьох телевізійних повторах. Хто зна, яки би закінчився перший матч, коли б не це, а ще в португальців була хоча б маленька недооцінка суперника.

У Полтаві ж вони були не такими вмотивованими, тому й цілком заслужено програли, потішивши наших глядачів.

До речі, у нинішній Лізі Європи «Бенфіка» зазнала лише двох поразок, а в чемпіонаті країни — однієї. Цікаво те, що кожного разу її суперники забивали першими.

Тож за «Ворсклу» не повинно бути соромно. Прикро інше: знову після євро кубку трапився очевидний спад, про причини якого вже говорилося. Слава Богу, висновки і тренерський штаб, і гравці зробили правильний, про що свідчать останні результати. Залишається сподіватися, що взимку відбудеться точкове доукомплектування і справи ще поліпшаться. Хоча, поклавши руку на серце, сподіватися на вихід у цьому сезоні в єврозону, мабуть, не варто. Але у Павлова попереду ще 3 роки, тож знову чекаємо на свято!

Замість епілогу

У своїх походах у Європу «Ворскла» зіграла 16 офіційних матчів. Перемогу святкувала 7 разів і зазнала 6 поразок при 3 нічиїх. Різниця забитих і пропущених м’ячів 24 — 23.

Вона зустрічалася з вісьмома командами різних країн. Подальша доля цих суперників, яких розташуємо в хронологічному порядку, склалася по різному.

Ризька «Даугава» наприкінці 90-х років збанкрутіла, внаслідок чого змушена була об’єднатися з «Торпедо». Але й це не врятувало. У 2000-му році через фінансові проблеми клуб знявся із змагань і припинив існування. Лише через 5 років «Даугаву» відродили і вона знову почала виступати у вищій лізі. Однак лаврів не здобула, весь час борючись за виживання. І цього року посіла останнє місце, набравши у 32 матчах «аж» 14 очок.

Значно успішнішим у цьому плані виглядає бельгійський «Андерлехт». Він постійно бере участь у міжнародних турнірах під егідою УЄФА. Щоправда, дотепер, жодного разу не просувався далі групового етапу. Цього року на шляху до раунду плей-оф Ліги Чемпіонів він здолав (5:0 і 1:3) турецький «Сіваспор», який, як відомо, потім зазнав розгрому від донецького «Шахтаря». Бельгійці ж, безславно програвши у останньому відбірковому раунді французькому «Ліону» із загальним рахунком 2:8 (!), тепер, як і «Шахтар», продовжують грати в груповому турнірі Ліги Європи. І тут з перемінним успіхом. Завоювати право на участь у весняній фазі турніру їм, знову ж таки, навряд чи вдасться.

Далі — «Лейфтюр». Довелося довго шукати, де ж поділася ця команда. Виявляється, вона трохи змінила свою назву, ставши спільним комунальним клубом Олафсфйордера і Далвіка. Хоча й досі у назві присутнє слово «блискавка» але нині вона «гримить» у ісландському аналогу нашої другої ліги. Наразі посідає там сьоме місце серед 12 команд.

АБ «Копенгаген» у 1999 році завоював Кубок Данії, а наступного став бронзовим призером чемпіонату, що дозволило двічі виступити в Кубку УЄФА. Але в 2004 році він посів останнє місце в «Ере-дивізіоні» й зараз продовжує без особливих успіхів виступати в данському аналогу нашої першої ліги. За 5 років «академіки» жодного разу навіть не наблизилися до претендентів на підвищення в класі.

Сіттардська «Фортуна» «вилетіла» з вищої ліги голландського чемпіонату на 2 роки раніше «Копенгагена». Не допомогло й те, що свого часу клуб продав своїх лідерів грандам — «Феєнорду» і ПСВ. Заміни їм не знайшлося і вище середини таблиці клуб не піднімався. Особливо провальним видався початок нинішнього чемпіонату — дві поразки із загальним рахунком 0:6. Зараз посідає місце в середині турнірної таблиці.

Македонські «Работнічки» за цей час постійно перебували в еліті македонського футболу. Вони ще тричі представляли свою країну в Кубку УЄФА, а одного разу навіть у Лізі чемпіонів. І в жодному з цих турнірів не змогли здолати відбірковий бар’єр. Цьогоріч у першій кваліфікації пропустили далі данський «Оденсе», програвши йому із загальним рахунком 3:7.

Португальська «Боавішта», як уже говорилося, після перемоги над «Ворсклою» у сезоні 2000-2001 років вперше і в останнє у своїй історії стала чемпіоном країни, в груповому турнірі Ліги чемпіонів, до речі, за сумою двох матчів перегравши київське «Динамо» — 3:2. Цікаво, що єдиний переможний гол у Києві португальцям забив Мелащенко. Далі виборола бронзові нагороди. А потім трималася у середині таблиці. Тренер Жайме Пашеку полишив команду 2006 року. Після того, у травні 2008-го, у зв’язку зі знаменитим скандалом «Золотий свисток» (підкуп суддів), дисциплінарна комісія Португальської професійної ліги оштрафувала «Боавішту» на 180 000 євро і перевела у нижчий дивізіон. За підсумками минулого чемпіонату там вона посіла 15 місце, і знову понизилася в класі. У червні цього року клуб не зміг надати фінансові гарантії, і втратив статус професійного. У новій першості 2009-2010 команда стартувала в ранзі любительської в п’ятому дивізіоні чемпіонату Португалії. Виступає наразі з перемінним успіхом.

Що ж стосується «Бенфіки», то тепер вона має змогу доводити свої амбіції, вписуючи у свою історію нову сторінку — участь у груповому турнірі Ліги Європи. За тур до його фінішу португальці забронювали собі місце у весняній стадії розіграшу, зазнавши лише однієї мінімальної виїзної поразки від грецького АЕК. При цьому каменя на камені не залишили від англійського «Евертона», другого учасника плей-оф із групи «І», розгромивши того із загальним рахунком 7:0! Загалом же варто сказати, що в цьому сезоні «Бенфіка» програвала лише тричі. Приємно, що одне з цих фіаско трапилося в Полтаві…

Як бачимо, на фоні більшості клубів, з якими «Ворсклу» зводила доля на європейських аренах, наша команда виглядає доволі пристойно.

І хоча її четвертий похід у Європу закінчився вже на першому кроці, хочеться сподіватися, що крапку на цьому ставити не слід. Віриться, що молоді спортивні журналісти незабаром описуватимуть її нові європейські пригоди. А з нашою допомогою пригадають, як усе починалось…

Тож далі ще, сподіваюся, буде!

Олександр БОРОДАЙ

Погода