Ретро - 11-09-2009, 11:09 - sasa 16

Четвертий похід у Європу. Частина сьома

Спогади про перші матчі полтавців на євроарені від колишнього прес-аташе клубу Олександра Бородая.
Четвертий похід у Європу. Частина сьома

Іменитий середняк

Вишукувати інформацію про чергового суперника було не важко. «Академіск Болдклуб Копенгаген» — так повністю звучить його назва — команда відома в історії футболу. Адже це один із найперших футбольних клубів у Європі, заснований ще 1889 року (!) студентами й викладачами Копенгагенського Королівського університету. Не дарма ж на його гербі красується символ ученої мудрості — сова. І хоча професійним футбол у Данії став тільки в середині 70-х років минулого століття, регулярні чемпіонати проводяться тут із 1901 року. На той час «Академіки» 5 разів володіли Кубком країни, і 9 разів виборювали звання чемпіонів. Проте, було це давно: востаннє — 1967 року. Двічі виступали в Кубку Чемпіонів і стільки ж у Кубку УЄФА, хоча завжди зупинялися в другому раунді.

Новітня історія «АБ Копенгаген» була багато в чому схожа на історію «Ворскли». В кінці 70-х стався справжній занепад, коли АБ надовго понизився в класі, навіть кілька років змушений був виступати на любительському рівні. Повернення відбулося лише 1991 року. Вже через рік команда стала срібним призером, що дало право вдруге виступити в Кубку Чемпіонів. Далі зупинявся за кілька кроків до медалей. У сезоні 1997-98 «АБ Копенгаген», як і «Ворскла», фінішував п’ятим.

Усім нам тоді були пам’ятні успіхи датського футболу. Його провідні клуби на початку 90-х перемагали грандів. А збірна цієї країни, в останній момент, потрапивши на Чемпіонат Європи — 92 (замість Югославії, яка опинилася тоді в міжнародній ізоляції), несподівано здобула чемпіонство. 1998-го в складі нашого суперника виступали, хоча й на завершенні своєї кар’єри, тодішні тріумфатори: Клаус Томсен, Брайан Стін Нільсен, Ларс Бо Ларссон, Пітер Расмуссен. Тож легкої гри в Копенгагені ніхто не чекав.

«Ворскла» готувалася до цього протистояння, підсилившись колишнім динамівцем Беженаром та досвідченим бійцем Дичком, який повернувся в команду. Вони мали зміцнити захист. Доречним було й повернення з короткого відрядження до Києва Самойлова й Костюка. Їх оренду в Полтаві продовжили. Правда, останній був травмований, а ось Віталій рвався в бій. Одне слово, пройти Копенгаген були всі шанси.

У гостях у принца Датського

Уже на другий день після гри з «Лейфтюром» ми знали результати жеребкування. Тож із понеділка почали готуватися до візиту в Данію. Отримати візи, на диво, виявилося нескладно, очевидно, у посольстві королівства було чимало любителів футболу. Але трапилася інша заковика.

«Академіки», певно, уміють рахувати гроші. Адже й тоді Данія була однією з найдорожчих країн Європи. Тож вони відмовилися від загальноприйнятого в європейських турнірах бартеру, тобто взаємної оплати перебування гостьової команди в країні, яка її приймає. Позиція «АБ» була твердою — кожен платить за себе. Клуб надіслав список рекомендованих готелів і транспортних компаній, які можуть обслужити команду, та пообіцяв зустріти наших посланців.

Діватися було нікуди. Довелося надсилати «квартирмейстерів». Таку роль відвели автору цих рядків разом із головним бухгалтером клубу. Щоб скоротити витрати, основна делегація мала вилітати прямим рейсом із Києва до Копенгагена в п’ятницю. Ми ж із Зоєю Москаленко вирушили в четвер із ранку. Дорога видалася довгою — цього дня прямого рейсу не було, тому подорожували з пересадкою в Будапешті. Угорську столицю бачили лише з висоти пташиного польоту, та все ж устигли нею намилуватися. А столиця Данії з літака виглядала не менш красивою й дуже своєрідною. Численні проливи й канали розділяли її на кілька районів. На берегах Зеландського проливу крутилася безліч сучасних вітряків. Потім нам пояснили, що вони виробляють електроенергію, якою живиться майже весь Копенгаген. До речі, хто не знає: Зеландія — найбільший острів Данії, на якому розташована столиця. Саме на його честь датські моряки назвали острів у Південній півкулі, який відкрили в 17-му столітті — нинішню Нову Зеландію.

В аеропорту, як і домовлялися, нас зустрів мій колега, прес-офіцер клубу Хуннард. Приїхав, до речі, власним авто, допоміг завантажити невеликий багаж, і ми вирушили обирати готель. Перш за все він запевнив, що особливих проблем із розміщенням не буде. Отримавши дзвінок від Нільсена (того самого капітана «Лейфтюра»), їхній спортивний директор просив усіляко нам сприяти. Данці були «в курсі» наших ісландських пригод.

Готель «Скандік», у якому зупинилася наша команда

У дорозі наш гід розповів, що в столиці країни 5 футбольних клубів, 4 з яких у своїй назві містять слово «Копенгаген». Виняток — «Бродндбю», який представляє однойменну комуну. Звісно, між ними точиться неабияка боротьба за першість. Наразі в ній перемагають муніципальний БК і вже згаданий «Брондбю», але «Академіки» їм поступаються лише трохи. До речі, великий Копенгаген складається з кількох комун, як мають місцеве самоврядування. Серед них — Гладсакс, у якому дислокується «АБ Копенгаген». Ще в 30-х роках його муніципалітет запропонував університету найкращі умови оренди земельної ділянки, на якій розташувалися не тільки футболісти, а й представники інших видів спорту, що культивуються в клубі. У наші дні, звісно, про приналежність до освіти свідчить лише назва клубу, але за нього традиційно вболівають усі студенти Копенгагена. Ось тільки шкода, що зараз літо й практично всі на канікулах…

Обирати готель довелося не довго. На п’ятизірковий ми, звісно, не претендували, тож оскільки практично всі інші однакової комфортності, головними критеріями стали ціна проживання та відстань до стадіону. Перший був надто далеко — 12 кілометрів. А ось готель мережі «Скандік» на кордоні між Брондбю й Гладсаксом був саме той. Затишні номери, «шведський стіл» із широким вибором продуктів і 6 кілометрів до стадіону. До речі, практично скрізь у тризіркових готелях ціна номера була близько 400 крон (майже 100 доларів) за добу із дворазовим харчуванням. Хуннард повідомив, що є ще один такий же готель у Гладсаксі, але він у житловому масиві й на шумній трасі. Тут же — затишне місце, чудове морське повітря й довкола — ліси та старовинні замки. Та ще й розв’язка головних доріг, однією з яких можна за 20 хвилин дістатися до центра Копенгагена, чим ми пізніше й скористалися.

Так же швидко домовилися про перевізника. Зателефонувавши до кількох фірм, зупинилися на тій, що встановила оплату за пройдений кілометраж (а не погодинну), пропонуючи комфортабельні автобуси. Щоправда, метрдотелю це не зовсім сподобалося, бо фірма була зі списку запропонованого клубом. Та все було оформлено швидко й із традиційною посмішкою. Склалося враження, що в Данії нас дійсно чекали.

Програма до матчу

Після цього відвідали стадіон. Затишна чисто футбольна арена, розрахована на 10 тисяч глядачів. Кращою із тих, що доводилося бачити, була лише Констант Ван ден Шток у Брюсселі. Поруч — кілька тренувальних полів та галявини для гольфу й тенісу. Видно, що є все для занять спортом. Показали й програмку, випущену до матчу. Чомусь ми в ній називалися «Ворскла Полтова». Зате господарі з гордістю повідомили, що інформацією з ними поділився «Андерлехт». Тому й не дивно, що склад нашої команди не зовсім відповідав дійсності. А ось у АБ грали вже згадані відомі футболісти. У тренера символічне прізвище: Крістіан Андерсен. Я запитав, чи не Ганс, бува, його друге ім’я? Сказали, що ні, але ця людина також відома в Данії — і як гравець, і як колишній тренер молодіжної збірної.

Повернувшись до готелю, решту часу вирішили присвятити знайомству з містом принца датського. Хуннард, пославшись на зайнятість, вибачився за те, що не зможе скласти нам компанію. До центру дісталися самотужки на таксі, яке викликали працівники готелю за 12 крон. Тут же нам поміняли валюту. Датські крони були чудернацькі. Купюри майже вдвічі більші за наші гривні, з портретами королівської сім’ї, а монети — з дірками по центру, при цьому, номіналом понад пів крони — восьмикутні. Мабуть, зараз вони вважаються раритетом для нумізматів.

Враження від екскурсії коротко описати не можливо. Тому зупинюся лише на відвідання саду «Тіволі», що межує з Королівським Палацом. Унікальне творіння ландшафтної архітектури відтворює найвідоміші куточки світу, які доповнюють ресторани з національною кухнею, численні дитячі майданчики й атракціони. А ще тут один із найбільших у Європі Конференц-холів та перманентні виступи на відкритих сценах місцевих співаків і народних умільців. Уміють себе показати!

«Академіки» стурбовані

Як і домовлялися, автобуси були біля готелю вже зранку. Організації прийому можна було позаздрити. Уже за годину до прильоту команди ми були в аеропорту. Митні формальності звелися до традиційного заповнення декларацій. Хоча наша делегація нічим не вирізнялась із інших, які також хтось зустрічав. Команда й супровід були розміщені в готелі оперативно — номери приготували заздалегідь. Обід також не викликав нарікань, оскільки кожен міг набирати собі в тарілки все, що хоче, і скільки хоче. О 15-й, як і годиться, за добу до початку матчу, уже тренувалися на стадіоні. Спостерігали за цим не лише тренери, а й деякі гравці АБ. Їхні обличчя були зосереджені, і на них читалося хвилювання. Хуннард пояснив, що команда зібралася 5 днів тому (чемпіонат Данії стартує в середині серпня), було лише кілька тренувань, натомість наші гравці вже провели два офіційні матчі, тож функціонально мають бути готовими краще. Це й турбує тренерів. Від тих не було жодних коментарів. Усе мало вирішитися на полі.

«Гладсакс-стадіум» перед початком матчу

У суботу, 5 липня зранку гравці «Ворскли» провели розминку, потім — легкий обід, і після відпочинку поїхали на стадіон.

Господарі очікували, що глядачів буде небагато, але їх присутність розчарувала — не більше тисячі. Мабуть, місцеві вболівальники не готувалися до такого раннього початку сезону, відпочиваючи на канікулах.

Початок гри не передвіщав для нашої команди нічого хорошого. Господарі просто понеслися на наші ворота, створивши кілька небезпечних моментів. Очевидно, переломною виявилася 20 хвилина. Чеський суддя Женеш призначає в наші ворота пенальті. Порушення дійсно було, тому ніхто й не сперечався. Досвідчений Томсен пробив хитро, але не досить сильно, тож у красивому кидку Ковтун забрав м’яча. Такий сейв надихнув наших гравців, і вони поступово почали перехоплювати ініціативу. Перший тайм пройшов у напруженій боротьбі в центрі поля, закінчившись нульовою нічиєю. А ось друга половина матчу виявилася багатою на голи. Відбивши кілька атак, «Ворскла» перехопила ініціативу. Справжнім «джокером» виявився молодий Мелащенко. Замінивши на 58-й хвилині Чуйченка, він уже через дві хвилини розписався у воротах «Академіків». Удар із меж штрафного майданчика виявився, справді красивим. Буквально тут же наші мали подвоювати рахунок, але Омельчук не влучив із вигідної позиції. І спрацювало відоме правило: тут же контратака господарів завершилася голом Бьйора. На додачу через кілька хвилин Дичко йде в грубий підкат, заробляючи червону картку. І хоч було видно, що господарі вже «підсіли» фізично, вони почали повільно «розігрувати зайвого». Тривала осада привела ще до одного взяття воріт Ковтуна. За 10 хвилин до кінця матчу відзначився Шеннеман. Здавалося б, усе йшло до поразки, але знову відзначився гравець, котрий вийшов на заміну. Захисник Головко на 84-й хвилині вийшов замість хавбека Гурки, і саме він через хвилину розпочав результативну атаку, яку чітко завершив Богатир. Змінити щось до фінального свистка ні в наших, ні в господарів не було вже сили…

Цей матч «Ворскла провела в такому складі: Ковтун, Дичко, Омельчук, Хомин, Гузенко, Леженцев (Петков,46), Беженар, Самойлов, Богатир, Гурка (Головко,84) Чуйченко (Мелащенко,58).

Результативна нічия нам вселяла надію на загальний успіх, і явно тривожила данців. Їм у Полтаві потрібно було лише перемагати.

Далі буде

Олександр БОРОДАЙ

Погода