Чудовий футболіст, гарний тренер?

Призначення головним тренером колишнього футболіста полтавської команди зовсім не поодинокий випадок в історії клубу. Скоріше, навпаки, така практика досить притаманна Ворсклі. Більше того, були випадки в історії клубу, коли футболіст тільки-но закінчував кар’єру майже одразу ставав до керма команди, навіть не маючи жодного досвіду в тренерській роботі.

Першовідкривачем став Віктор Носов. Він став тренером клубу майже одразу, після завершення кар’єри гравця в цій самій команді. Віктор Васильович прийшов на тренерський місток тоді ще полтавського Колоса напередодні свого 33-го дня народження. Наприкінці 1971 року надійний захисник полтавців завершив кар’єру футболіста.

Носов прийняв команду після невдалого першого кола, коли Колос посідав 5 місце з кінця. Віктор Васильовичу вдалося дещо стабілізувати гру, але у підсумку команда посіла 18 місце серед 23 команд другої ліги української зони. Наступного сезону Колоса за Носова фінішував на 15 місці серед 20 команд. Та незважаючи на підсумкове місце, Носов створив доволі  боєздатний колектив, до речі, один із наймолодших в українській зоні другої ліги. Чимало з футболістів складу 1974 року змогли в майбутньому перейти до сильних команд. Саме цього року вперше на полі з’явився Іван Шарій. Однак по закінченні сезону Віктор Носов пішов із Полтави і повернувся до рідного Донецька, де згодом очолив Шахтар.

Другий прихід до команди Віктора Носова у 2005 році став більш вдалим. І хоч команда тоді теж не показувала результатів і ледь не вилетіла з вищої ліги, але саме Віктор Васильович зібрав ту команду, з якою незабаром добився результату вже Микола Павлов.

На зміну Носову прийшов ще один колишній гравець команди ― Анатолій Вітков. Взагалі ду 70-х роках минулого століття команду очолювали виключно її колишні футболісти! Вітков ― у 60-х роках не без успіху виступав за Колгоспник та Колос. По закінченні кар’єри почав працювати дитячим тренером. Саме він виховав чимало здібних і відомих футболістів. Найвідоміший серед них ― Іван Шарій. Саме з приходом Віткова до керма Колоса Шарій розкрився в повній мірі. У сезоні 1975 року Шарій став кращим бомбардиром полтавської команди і вже наступного сезону його забрало до себе київське Динамо. Крім Шарія в Колосі зразка 1975 року розкрилися Іван Іванченко, Володимир Войтенко, Анатолій Дяченко, Віталій Дмитренко. Щодо виступів Колоса, то за Віткова у 1975 році команда посіла 9 місце ― одне з кращих у другій лізі 70-х років. Однак у середині 1976 року Вітков залишив команду і перейшов знову працювати з молоддю, а команду прийняв ще один колишній гравець ― Василь Сальков.

Здобутки Салькова були доволі скромні: 1976 року ― 16 місце серед 20 команд, але це в купі з здобутками Анатолія Віткова, який очолював команду до 1 червня.

На початку 1977 року до керма Колоса став її колишній воротар Станіслав Іванович Басюк. Три повні сезони пропрацював з командою колишній кіпер московського ЦСКА, ростовського СКА та луганської Зорі в умовах абсолютної байдужості з боку місцевої влади. І все ж команда змогла пристойно зіграти в цей період. 1977 рік ― 21 місце з 23 команд, 1978 рік ― 16 місце серед 23 команд, 1979 рік ― 11 місце серед 24 команд. Крім того, 1979 року збірна Полтавської області складеної виключно з футболістів Колоса стала бронзовим призером Спартакіади УРСР.

У травні 1980 року після провального старту, обумовленого втратою цілої низки провідних гравців, Басюк залишив команду. На його місце прийшов Володимир Аксьонов, який перервав семирічну традицію призначення тренерів колишніх гравців команди.

Через 10 років, 1990 року, до керма став колишній воротар команди Геннадій Лисенчук. Тоді Ворскла одна із перших у Радянському Союзі стала гордо називатися футбольним клубом, президентом якого став її колишній наставник Віктор Пожечевський. Полтавці стартували того сезону в так званій буферній зоні другої ліги і стартували доволі вдало. Команда тривалий час перебувала серед лідерів. Регулярно забував голи за Ворсклу Ігор Кислов. Однак під кінець першого кола біло-зелені “забуксували”, а згодом перебрався до болгарського Етира Кислов і Шарій. А незабаром кинув напризволяще команду і її тренер Лисенчук, перебравшись до тоді благополучного Кривбасу. Сезон команда догравала вже без головного тренера, функції якого фактично виконував президент клубу Віктор Пожечевський.

Уже в чемпіонаті України, влітку 1993 року команду очолив колишній нападник 60-х років Віктор Маслов. Перед початком сезону 1993/1994 перед Ворсклою стояла одна-єдина задача вийти до вищої ліги. Команда помітно оновилася за рахунок молодих, але здібних футболістів. Однак полтавцям досить важко давалися очки. Важкі перемоги чередувалися з незрозумілими поразками. А після поразки в Одесі 0:6, у колективі стався конфлікт, який завершився відрахуванням кількох футболістів. Після першого кола стало зрозумілим, що Ворсклі аж ніяк не вдасться за підсумками сезону потрапити до вищої ліги. Тому після відпустки Маслов вирішив не повертатися до колись рідної Полтави, а прийняв пропозицію запорізького Торпедо, яке тоді не без успіху виступало в вишці. Разом з Масловим до Запоріжжя перебралася і ціла група футболістів. Ворскла в черговий раз залишилася ні з чим, а до керма в черговий раз став рятувальник-Пожечевський.

1998 року півтора місці довелося пропрацювати у якості виконувачів обов’язків тандему Сергій Собецький та Іван Шарій, у якому функції головного тренера виконував колишній голкіпер команди Собецький. Після провального старту в сезоні 1998/1999 ― команда шість матчі поспіль не могла ні виграти, ні забити гол, Ворсклу “прорвало” після відставки Олександр Довбія і призначення цього тандему тренерів. У першому ж матчі команда в Харкові розгромила Металіст ― 4:2, причому на поле вийшов граючий тренер ворсклян Іван Шарій. Під керівництвом тренерського дуету Собецький-Шарій Ворскла провела загалом 7 матчів, у яких здобула 3 перемоги і по двічі зіграла внічию та програла. Причому поступилися біло-зелені Шахтарю з хокейним рахунком 3:7 та в Кіровограді Зірці з мінімальним рахунком 0:1. На їх зміну, в кінці жовтня 1998 року до керма Ворскли став нинішній очільник федерації футболу України Анатолій Коньков.

2003 року двічі протягом першого кола чемпіонату довелося керувати діями команди колишньому голкіпера Ворскли Олегу Моргуну. Спочатку він прийняв команду після відставки Андрія Баля, а потім і після відставки російського спеціаліста Олега Долматова. Серед здобутків Моргуна ― велика кубкова перемога в Сумах на Спартаком-Горобиною ― 5:1, перемога над Іллічівцев удома ― 3:1 та мінімальна поразка в Києві від Динамо ― 1:2.

Минулого року традицію призначати колишніх футболістів команда продовжив Сергій Свистун. Щоправда, Сергія Володимировича, лише умовно можна вважати колишнім ворсклянином. Так, він перебував нетривалий час у складі полтавського Колоса, але на полі так жодного разу і не з’явився в офіційних матчах, провівши один матч 1979 року в заявці команди на гру з луцьким Торпедо на лаві запасних. Здобутки Свистуна нам усі добре відомі. Розпочав Сергій Володимирович просто феноменально – з перемоги над Динамо ― 1:0. Потім команда видала ще кілька непоганих матчів, а все це закінчилося весняною кризою, мінімальними поразками з антирекордою серією без забитих м’ячів і підсумковим 12 місцем у турнірній таблиці.

І ось новий сезон і новий головний тренер. Василь Вікторович Сачко. Футболіст для полтавської Ворскли знаковий. Саме його голи практично принесли Кубок України до Полтави 2009 року. Спочатку дубль Сачка у ворота Металіста вивів Ворсклу до фіналу, а потім і єдиний гол у ворота новоспеченого володаря Кубка УЄФА донецького Шахтаря приніс перший український трофей біло-зеленим. А скільки вирішальних голів забив Сачко і приносив важливі перемоги Ворсклі!

Для полтавських уболівальників Сачко-футболіст не просто улюбленець, він уособлює перш за все футболіста з великої літери. Таких форвардів-трудяг шанувальники футболу люблять не тільки за голи, а за характер, який, безумовно у Василя є. Однак ніхто ще не знає і не бачив Сачка-тренера, тим паче тренера очільника команди, який прийматиме і відповідатиме за результат. Президент Ворскли Олег Бабаєв сказав, що у Сачка від керівництва клубу повний карт-бланш. Думається і уболівальники довірятимуть Сачку-тренеру, а головне чекатимуть від нього побудови бойової і вольової команди, яка показувала б футбол, на який хочеться прийти на стадіон.

Олександр ПОЛТАВЕЦЬ