Екс-динамівці на чолі «Ворскли»

На цьому тижні президент «Ворскли» Роман Черняк оголосив про призначення виконуючим обов’язки головного тренера команди колишнього півзахисника київського «Динамо» Віталія Косовського.

Це далеко не перший випадок, коли на чолі «Ворскли» стає динамівець. Мали місце такі випадки ще в ті часи, коли команда виступала в чемпіонаті Радянського Союзу. Сьогодні ж ми згадаємо колишніх гравців київського «Динамо», які тренували полтавську команду вже в чемпіонатах України.

1. Віктор Борисович Маслов (липень – листопад 1993 року)

Людиною з «динамівським серцем» Віктора Маслова можна вважати хіба умовно. Віктор Борисович є вихованцем полтавського тренера І. Горпинка. У Полтаві Маслов і розпочинав свою футбольну кар’єру, виступаючи за «Будівельник» з 1966 по 1969 рік. Потім були «Чорноморець», «Дніпро», «Динамо», знову «Дніпро» і нікопольський «Колос». За київський клуб Віктор Маслов провів всього 16 офіційних матчів в сезоні 1973 року.

Довелося попрацювати Маслову в Полтаві вже в ранзі тренера. «Ворсклу» Віктор Борисович очолив влітку 1993 року. Перед початком сезону 1993/1994 перед «Ворсклою» стояла одна-єдина задача – вийти до вищої ліги. Команда помітно оновилася за рахунок молодих, але здібних футболістів. Однак, полтавцям непросто давалися очки. Важкі перемоги чередувалися з незрозумілими поразками. А після програшу в Одесі з рахунком 0:6, у колективі відбувся конфлікт, який завершився відрахуванням кількох футболістів. Після першого кола стало зрозумілим, що «Ворсклі» аж ніяк не вдасться за підсумками сезону потрапити до вищої ліги. Тому після відпустки Маслов вирішив не повертатися до колись рідної Полтави, а прийняв пропозицію запорізького «Торпедо», яке тоді не без успіху виступало в вишці. Разом з Масловим до Запоріжжя перебралася й ціла група футболістів.

2. Іван Григорович Шарій (серпень-жовтень 1998 року)

Івана Шарія зайвий раз представляти не потрібно. Хоча як і в випадку з Масловим, Івана Григоровича представником київської футбольної школи тренерів вважати важко.

Юного нападника полтавського «Колоса» до «Динамо» запросив Валерій Лобановський. Але через високу конкуренцію в Києві закріпитися Шарію так і не вдалося. Іван Григорович виступав переважно за дубль, а в вищій лізі чемпіонату СРСР за основний склад зіграв лише два матчі. Далі в Шарія була яскрава й насичена кар’єра. Майже в кожному місті, де грав нападник, вболівальники згадують його з особливою теплотою: Мінськ, Запоріжжя, Одеса, Кишинів, Вінниця, Полтава…

«Ворсклу» Шарій очолив у серпні 1998 року разом з Сергієм Собецьким, перебуваючи в ролі граючого тренера. Сезон 1998/99 під керівництвом Олександра Довбія команда розпочала дуже невдало, не здобувши у перших восьми турах жодної перемоги.

Тандему Собецький-Шарій вдалося дещо стабілізувати гру й результати, однак «Ворсклі» був потрібен повноцінний головний тренер, якого вона отримала в жовтні 1998 року. На цей раз полтавців очолив справжній динамівець – Анатолій Дмитрович Коньков.

3. Анатолій Дмитрович Коньков (жовтень 1998-серпень 2000 року)

 Анатолій Коньков провів за київське «Динамо» 193 матчі. Виступав також і за збірну СРСР. В якості гравця Коньков виграв багато трофеїв, включаючи Кубок володарів кубків-1975.

«Ворсклу» Коньков приймав уже в якості відомого фахівця. Станом на жовтень 1998 року за плечима Анатолія Дмитровича була робота тренером «Таврії», «Шахтаря», «Зеніта», а також молодіжної та національної збірних України.

Сезон 1998/99 під керівництвом Конькова «Ворскла» завершила на 10 місці. А от уже в наступному сезоні полтавська команда підсилилася гравцями київського «Динамо» (Володимир Мазяр, брати Маковські, Сергій Черняк) й здобула право виступати в Кубку УЄФА, посівши четверте місце. Але в цей час в роботу Конькова втрутилася нефутбольна складова. У клубі виникли фінансові проблеми, тому старт наступного сезону «Ворскла» провалила. А головний тренер написав заяву на звільнення незадовго до матчу-відповіді попереднього раунду Кубка УЄФА проти «Работнічків».

4. Андрій Михайлович Баль (липень 2001-сернень 2003)

Андрій Баль зіграв за київське «Динамо» 240 матчів. Виступав Андрій Михайлович і за збірну СРСР, в якій найбільш пам’ятною подією для нього, напевне, був гол збірній Бразилії на Чемпіонату світу 1982 року.

«Ворсклу» Баль прийняв влітку 2001 року, маючи за плечима невеликий тренерський досвід з не найсильнішими ізраїльськими клубами. Тому сподівань на супер-результати було мало. Так воно і сталося. В сезонах 2001/02 і 2002/03 «Ворскла» посідала одинадцяте місце. Баль запам’ятався тим, що на другий рік своєї роботи в Полтаві зумів залучити до виступів за команду непоганих легіонерів: Гаррісона Омоко, Вальтера Андрошіча, Расіма Керімова, Назара Байрамова, Пітера Меркадо, Русміна Дедіча, Мозеса Молонго та Зорана Павловіча. У результаті в другому колі сезону 2002/03 «Ворскла» під керівництвом Баля виглядала дуже симпатично, але провалене перше коло не дало посісти місце, вище одинадцятого.

У наступний сезон вболівальники дивилися з оптимізмом. Але в роботу тренера знову втрутилася нефутбольна складова. Лідер «Ворскли» Павловіч залишив Полтаву вже на початку сезону 2003/04. Очки команді давалися важко і після розгрому в Києві від «Арсенала» за яким, до слова, спостерігало чимало полтавських уболівальників, Андрій Баль написав заяву на звільнення.

Реанімувати «Ворсклу» тодішнє керівництво доручило російському фахівцю Олегу Долматову, який не протримався навіть до кінця року. Взимку полтавців очолив ще один екс-динамівець – Володимир Лозинський.

5. Володимир Федорович Лозинський (грудень 2003-липень 2004 року)

Володимир Лозинський потрапив у Полтаву в не найкращий час. Фахівець, який до «Ворскли» встиг попрацювати в «Кремені» й київському ЦСКА, не зміг досягти хороших результатів. Команда під керівництвом Лозинського не могла переграти на своєму полі навіть відвертого аутсайдера – кіровоградську «Зірку». Тому доводилося боротися за виживання. Уже через багато років тренер так пояснював тодішній стан справ: «Працюючи в «Ворсклі», я теж був у шкурі Василя Сачка. Нам тоді зарплати, здається, півроку не платили. У мене були підозри, що гравці здають окремі матчі. Президент клубу Ульянов казав: «Подивися, як той грає, він же спеціально так зробив». Хоча ради справедливості варто відзначити, що як мінімум одна з двох перемог Лозинського на чолі «Ворскли» також була дуже підозрілою. У матчі 25-го туру київський «Арсенал» В’ячеслава Грозного, виграючи в Полтаві по ходу матчу з рахунком 2:1, у другому таймі просто зупинився й дозволяв полтавським нападникам спокійно забивати м’ячі з близької відстані.

У підсумку «Ворскла» зупинилася за крок від вильоту, випередивши львівські «Карпати», які фінішували п’ятнадцятими, лише на одне очко. Лозинському довелося поступитися місцем на тренерському містку легенді київського «Динамо» 60-70-хх років Володимиру Мунтяну.

6. Володимир Федорович Мунтян (липень 2004-червень 2005 року)

Влітку 2004 року Мунтяну довелося приймати, по суті, не команду, а кілька гравців. Майже у всіх футболістів «Ворскли» позакінчувалися контракти й вони залишили Полтаву. Тому Володимиру Федоровичу, який мав на той час досвід тренерської роботи в багатьох клубах, довелося будувати команду «з нуля». Після перемог в перших двох турах полтавці зазнали семи поразок поспіль. Головний тренер постійно перебував у пошуках оптимального складу. За таких умов розраховувати на щось більше, ніж боротьба за виживання, було складно. Крім того, по ходу другого кола «Нафтогаз» почав відмовлятися фінансувати «Ворсклу». Були перебої з виплатами зарплати та невиконання умов договорів оренди гравців. Футболісти погрожували бойкотувати деякі виїзди, а «Динамо» забрало свого орендованого гравця Юрія Целих з Полтави прямо по ходу сезону.

Ситуація дещо стабілізувалася після зміни власника. «Ворскла» перейшла у власність Костянтина Жеваго, а новим президентом став Олег Бабаєв.

Прописку в вищій лізі того сезону команда таки зберегла, фінішувавши чотирнадцятою. Робота Володимира Мунтяна в Полтаві завершилася, а «Ворсклу очолив досвідчений тренер Віктор Носов.

До досягнень Мунтяна варто віднести залучення непоганих легіонерів під час зимової перерви. Один з них, Дебатік Цуррі, став міцним гравцем основи команди Віктора Носова й «золотої» кубкової команди Миколи Павлова. Саме при Мунтяну свій перший матч за «Ворсклу» зіграв Андрій Пятов.

7. Вадим Анатолійович Євтушенко (червень-серпень 2012 року)

На долю екс-нападника київського «Динамо» Вадима Євтушенка випало нелегке завдання – прийняти «Ворсклу» після Миколи Павлова. За таких умов проблеми були б навіть у більш іменитих тренерів. А Євтушенко досвіду роботи повноцінним головним тренером на той час мав не так багато. У результаті Вадиму Анатолійовичу так і не вдалося знайти підходу до футболістів. На чолі «Ворскли» він пробув всього лише п’ять офіційних матчів (одна перемога й чотири поразки), після чого написав заяву на звільнення, яку керівництво полтавського клубу прийняло.

8. Віталій Владиславович Косовський (березень 2019 – ?)

Випадок з призначенням колишнього півзахисника «Динамо» Віталія Косовського дуже нагадує призначення Василя Сачка. Як і в 2013 році керівництво полтавського клубу довіряє команду фахівцю, який не має повноцінного досвіду роботи головним тренером з командою Прем’єр-Ліги. Але на користь Косовського говорить той факт, що він уже тривалий час працює з юнацькими й молодіжними командами. Сачко ж не мав і повного сезону роботи асистентом головного тренера «Ворскли» Сергія Свистуна.

Втім, ризиковане рішення Олега Бабаєва повністю себе виправдало. З Сачком «Ворскла» неодноразово пробивалася до єврокубків й здобувала бронзові нагороди. Чи вийде повторити або перевершити ці досягнення у Косовського? Час покаже.

Олександр Данник