Ігрова філософія Білардо

Народившись в Буенос-Айресі в родині сицилійських іммігрантів, в дитинстві Карлос змушений був поєднувати футбол з навчанням і роботою. У дні шкільних канікул йому доводилося вставати ще до світанку, щоб відвезти продукти на ринок Буенос-Айреса…

Після того, як Менотті залишив пост наставника збірної Аргентини, саме Білардо   було запропоновано очолити національну команду. Він являв собою повну протилежність емоційному Менотті. Дипломований лікар-гінеколог, учасник багатьох міжнародних конгресів з медицини, Білардо всі свої команди будував на науковій базі, ставлячи на чільне місце тактичну грамотність гравців.

У збірну він прийшов уже досить авторитетним фахівцем: позаду було шість років роботи з «Естудіантесом» і відрядження в Колумбію, збірну яку він правда так і не зміг вивести на чемпіонат світу 1982 року. З\’явившись в аргентинській національній команді, Білардо відразу налаштував багатьох проти себе. Пассарелла і Філлол впали в немилість, а Кемпес взагалі перестали викликати в команду.

Але у цьому й полягала ігрова філософія Білардо. Вміння змінювати тактичні схеми і однаково добре володіти як атакуючою, так і оборонною моделлю гри він вважав головною ознакою видатної команди, до створення якої йшов. Своєрідність ігрової моделі Аргентини зразка 1986 року полягала в тому, що прекрасно налагоджений командний механізм працював, виходячи з інтересів яскравої індивідуальності – Марадони. На думку Білардо, колективний футбол покликаний відігравати допоміжну роль при зоряному гравця.

 

Фото footbak.com

 

Не випадково, що з усієї чемпіонської команди до справжніх зірок, не рахуючи Марадону, можна було віднести тільки Вальдано і Руджеррі. Під час відбірного турніру, перебуваючи під шквалом жорсткої критики, Білардо виношував своє головне тактичне дітище – нову ігрову систему 3-5-2. Шляхом нескінченних перестановок і перетасовок складу Білардо, на подив опонентів, домігся свого. До чемпіонату світу тактична схема була гранично відточена, а гравці перебували в оптимальній формі. У 1986 році майже всі команди використовували двох форвардів, для нейтралізації яких, на думку Білардо, цілком могло вистачити двох тактично підготовлених захисників (Кусіуффо і Руджеррі) і ліберо (Браун). За рахунок скорочення числа захисників в середній лінії з\’являвся ще один гравець. Завдяки цьому Аргентина домагалася чисельної переваги над суперниками в центрі поля без шкоди для оборони. Така побудова забезпечувало простір для Марадони і дозволяло використовувати його талант виключно в творчих цілях.

Величезна заслуга Білардо полягає в тому, що він створив тактику, що дозволила Марадоні і самому розкритися найбільш повно, і принести максимальну користь команді. Звичайно, тактика 3-5-2 виникла не на порожньому місці. Наймодніша команда першої половини 80-х – збірна Франції Мішеля Ідальго вже використовувала побудова «під зірку в півзахисті» (це був Платіні). І все-таки там було щось інше. Образно висловлюючись, у Франції звучав оркестр, де Платіні грав першу скрипку, а в Аргентині – соло Марадони, притому, що всі інші хавбеки тягали рояль.

Карлос Сальвадор Білардо, колись грав у «Естудіантесі» під орудою Освальдо Сулбедіа, завжди відзначав особливу роль цього тренера у своєму становленні як тактика. Саме у нього, за словами Білардо, він запозичив такий елемент тренувального процесу, як індивідуальна тактична робота з гравцями. Треба зауважити, що і не в настільки глобальних аспектах Білардо проявив себе дуже тонким фахівцем. Йому як нікому іншому вдавалося створювати міцні зв\’язки на полі. Досить згадати в\’язку Марадона – Вальдано в 1986 або Марадона – Каніджа в 1990.

Після уходу зі збірної у 1990-му Білардо змінив кілька команд, в яких довго не затримувався. У 1996 році працював у «Бока Хуніорс», де дав «путівку в життя» таким зіркам, як Рікельме і Кілі Гонсалес. Тим самим Білардо побічно підтвердив непорушність свого постулату про те, що гру роблять яскраві особистості, а командна гра повинна будуватися, виходячи з їхніх інтересів.