Микола Павлов: “Про завдання “Ворскли” знаю тільки я і керівництво”

Полтавська «Ворскла» нарешті перервала безвиграшну серію в чемпіонаті України, яка тривала шість поєдинків. На рідному стадіоні полтавці перемогли львівські «Карпати». Наставник ворскляни Микола Павлов розповідає про недільну перемогу та про перспективи біло-зелених у цьому сезоні.

– Чи можна вважати, що в неділю “Ворскла» показала найкращу гру у весняній частині чемпіонату України?
– Ні, у попередніх поєдинках ми так само показували непогану гру. Хлопці робили все правильно, виконували мої настанови, але результату чомусь не було. Нас переслідувало фатальне невезіння. На останніх хвилинах ми пропускали непотрібні і нелогічні голи, які відібрали у нас 5 чи 6 очок. До того ж, ми ніяк не могли зіграти одним і тим самим складом. То травми, то дискваліфікації, то помилки у попередніх іграх не дозволяли нам бодай два матчі поспіль зіграти одним складом. І ось нарешті на матч із «Карпатами» ми виставили тих гравців, які діяли в зустрічі з «Металістом». Бачте, допомогло.

– У грі з львів’янами голкіпер «Ворскли» Сергій Долганський зробив помилку. Що ви йому на те сказали після гри?
– Нічого! Я зайшов до роздягальні і усім подякував за гарний матч. А до Долганського окремо підійшов і поцілував його, сказавши такі слова: «Бачиш, хтось створює помилки, а хтось їх виправляє».

– Якою була б ваша розмова з Долганським, якби у підсумку ви втратили очки?
– Повірте, така ж самісінька! Я вважаю футболістів своїми дітьми, яких я не завжди сварю за невдачі. Можливо, це помилка, але це мій тренерський принцип. Головне, щоб гравці не робили промахів свідомо, як це ромлять судді. Та я певен, що у моєму колективі усі переживають за те, щоб команда вигравала. Тому й немає кого сварити.

– У цьому сезоні «Ворскла» бореться за доволі високі місця. Однак якщо подивитися на склад команди, стане багато чого ясно: протягом кількох сезонів за «Ворсклу» грають переважно ті ж самі футболісти. Чи нинішній склад зможе тягти воза й далі?
– Ми про це ще не думали. Точніше, гравці так далеко не зазирають. Натомість керівництво клубу уже поставило мені завдання, над виконанням яких я думаю як удень, так і вночі.

– І які це завдання?
– А про них знають тільки я та керівники «Ворскли». Більше ніхто. Я це тримаю у таємниці навіть від футболістів. Можу лише сказати, що від нас ніхто нічого не вимагає. Знаєте як президент формулює речення, коли ставив переді мною завдання? З його уст я почув фразу: «Ми б хотіли…», а не: «Ви повинні…». Можу сказати, що моя команда у наступному сезоні гратиме не гірше, ніж нині.

– Миколо Петровичу, у своїх інтерв’ю ви часто згадуєте свою сім’ю, яка буцімто пильно стежить за вашими успіхами та невдачами…
– Авжеж. Насправді мою сім’ю футбольною важко назвати. Я прожив молоді роки один серед представниць жіночої статі. Маю на увазі те, що зі мною мешкали одні дівчата: дружина та двоє доньок. Слава Богу, одна з них привела додому зятя, який, щоправда, з футболом спільного нічого не має. Ну, а потім у нашій родині з’явився ще один хлопчик – мій онук Івасик. От мені, справді, було соромно йти додому і казати йому, що дідусь програв. Та після перемоги над «Карпатами» я йому похвалився. Тепер я з ним у Києві. Вдвох граємо у футбол. Нарешті можу користуватися колекцією м’ячів, які мені дарують на дні народження та інші свята. Пригадую, вперше мені подарували шкіряного ще у далекому 1978 році. Такий презент я отримав від самарського клубу «Крилья Совєтов» на своє весілля. Тепер у моїй колекції близько ста м’ячів.

– Ви завжди дуже радісно та емоційно святкуєте успіхи своєї команди. Може, варто вам варто порадити й іншим тренерам так само поводити себе під час матчів. Що не кажіть, футбол би став цікавішим та яскравішим…
– (Сміється). Я помітив одну деталь: наші тренери так само бігають біля тренерської лави, як і я. Та тільки тоді, коли їхні хлопці виграють. Щойно приходить у грі невдача, вони ховаються від усіх на лаві. Натомість я бігаю завжди: і коли ми перемагаємо, і коли програємо. Радив своїм помічникам аби пильнувати за мною, щоб я не зривався з крісла. Та вони іноді бувають неуважними: то щось записують, то курять. І в такі моменти я використовую їхню неуважність і вилітаю за межі дозволеної зони.
Михайло Солтис
turnir.com.ua