Тут колись грала Ворскла

За радянських часів мототрек у Розсошенцях вважався одним із кращих у країні.

Тут проводилися різноманітні змагання з мотоболу, спідвею, картингу. Тут у Розсошенцях 1973 року полтавський “Вимпел” став чемпіоном СРСР з мотоболу. Тут у 70-х роках минулого століття збиралося на мотобольні матчі навіть більше людей, ніж на футбольні, а гравці “Вимпела” були справжніми героями Полтави. Тут, свого часу, навіть проводила свої домашні матчі полтавська “Ворскла”. Однак все це вже історія, яку, схоже, неможливо ні повторити, ні, навіть, відродити…

Так, саме тут, у квітні 1987 року, дебютувала полтавська команда у домашніх матчах другої союзної ліги. Затяжна і дуже сніжна зима 1987 року примусила шукати інше місце для проведення чотирьох календарних матчів чемпіонату для полтавської команди, яка після чотирьох років повернулася до ліги майстрів. Вирішено було, аби не псувати поле центрального стадіону, який тоді носив назву “Колос”, зіграти на іншому стадіоні. Інші арени міста – на Подолі – “Локомотив” і “Авіатор” – в авіамістечку теж не були придатні для проведення матчів. Тому було вирішено грати у незвичному місці ― на мототреку в Розсошенцях. Тим паче він міг умістити до 20 тисяч глядачів.

Не знаю, чи десь ще в світі проводилися офіційні футбольні матчі на полі для гри в мотобол, але таке було в Полтаві і це факт. Звичайно, трави на такому майданчику природно ніколи не могло бути, тому футболісти бігали на гар’євому покритті, яке було підсипане піском і землею в перемішу зі снігом. На такому “унікальному” покритті “Ворскла” з чотирьох поєдинків виграли три: у “Прикарпаття” ― 1:0, у “Закарпаття” ― 2:1, у “Динамо” з Ірпеня ― 1:0 і лише з житомирським “Спартаком” була нічия ― 2:2. Що цікаво, кожен із цих матчів збирав не менше 10 тисяч глядачів і це незважаючи на відсутність будь-яких зручностей для уболівальників. Я вже не кажу про труднощі дістатися з місця проведення змагань. Люди штурмом брали тролейбуси і додаткові “Ікаруси-гармошки”, які виділялися під футбол. Переважна більшість людей просто йшла пішки: хто до зупинки Фурманова, а хто навпростець на Алмазний.

В атаці Іван Шарій

З м’ячем Юрій Рєзнік

На жаль, після розпаду СРСР мототрек, по-суті, став нікому не потрібен. І хоч у перші роки незалежності України він ще якось виживав, то з часом почав просто розвалюватися. Спочатку там був речовий ринок, який тягнувся аж до картодрому “Лтава”. Потім, якийсь час ще існував “Вимпел” і проводив там свої домашні матчі, але головним чином ремонт вже ніхто і не намагався проводити. Тоді вже почала розвалюватися дерев’яна ложа з навісом для почесних гостей. Сам мототрек ніхто не охороняв, тому з часом його просто почали розбирати на запчастини: паркан, ворота і білетні каси – на металобрухт, лави для сидіння – просто для власних потреб на дачі, тощо. Нині там росте бур’ян, а влітку хащі виростають в людський зріст, а де були трибуни для глядачів повиростали місцями навіть дерева. А поле нагадує, що тут колись були мотобольні і футболі поєдинки лише рамками воріт. Одним словом одна суцільна руїна..

А ось як писали полтавські газети про відкриття цього спортивного комплексу 20 вересня 1970 року.

Свято двадцяти тисяч

У Полтаві відкрито новий мототрек

Перефразувавши відомий вислів, можна твердити, що минулої неділі асі дороги в Полтаві вели не мототрек… Справді ― переповнені рейсові тролейбуси, автобуси-експреси і просто сотні пішоходів, яких не лякала чимала відстань, рухались всередині дня до нового спортивно-технічного комплексу, на якому повинно було відбутись свято з нагоди його відкриття.

Чудовий подарунок одержали полтавчани напередодні 27-х роковин з дня визволення рідного міста від німецько-фашистських загарбників. Наша газета вже наводила основні дані, якими характеризується цей спортивний комплекс, спроектований на громадських засадах працівниками Полтавського філіалу державного проектного інституту “Укрмістобудпроект”. Мототрек у Полтаві включає в себе мотобольне поле і гареву доріжку. Це найбільша подібна споруда на Україні. Цікаво, між іншим, що в Радянському Союзі є подібні комплекси з такою ж кількістю місць для глядачів в Черкеську і Омську, але там дренажовані лише гоночні доріжки. Ось чому полтавський мототрек по праву може вважатись одним з кращих у нашій країні, він придатний для проведення республіканських, всесоюзних і міжнародних змагань з мотобола, гаревих мотогонок, льодових мотогонок і змагань картингістів.

О 14 годині дня трибуни мототреку, як і слід було споді
ватись, переповнені вщерть. 
За “найобережнішими” підра
хунками, сюди на свято прийшло не менше двадцяти ти
сяч полтавчан. Вступною про
мовою його відкриває голова
 виконкому Полтавської міської
 Ради депутатів трудящих В. Г. Алексєєв. З вітальним словом до присутніх звертаються керівник обласного шляхобудівельного тресту К. Ю. Смирнов і голова обласного комітету ДТСААФ В. І. Смирнов. Від імені будівельників керівник тресту вручає господарям нового мототреку великий символічний ключ з зображенням п’яти олімпійських кілець. Можливо, це натяк на майбутні успіхи полтавських мотогонщиків…

Право підняти прапор змагань надається кращим спортсменам ДТСААФ чемпіонам Радянського Союзу, України і області Івану Булавацькому, Анатолію Булгакову, Віталію Калаптуровському…

Голова виконкому міської Ради депутатів трудящих В. Г. Алексєєв розрізає червону стрічку: мототрек відкрито.

Урочистим маршем повз трибуни проходять учасники спортивних секцій ДТСААФ ― стрільці і радисти, моделісти і автоспортсмени, проїжджають мотоциклісти.

Програма свята починається мотобольними змаганнями, що проходили за скороченою системою. Кременчуцький “Дніпро” зустрівся з хорольським “Супутником”, а господар поля полтавський “Вимпел” – з харківською “Чайкою”.

За жеребком у першій парі грали хорольці і кременчужани. Зустріч проходила спокійно, не на високих швидкостях. Більш активними були хорольці. В одній з атак Микола Буцик послав м’яч у сітку воріт кременчужан. Цей єдиний гол вивів “Супутник” у фінал.

Матч “Вимпел” (Полтава) ― “Чайка” (Харків) був більш цікавим і темпераментним. Досвідчені полтавські мотоболісти відразу рушили в атаку і в перші хвилини, добились перемоги. Іван Булавацький послав м’яч прямо в дев’ятку. А ще через три хвилини він же подвоїв результат. Закріпив перемогу Віктор Баруадін. З рахунком 3:0 переміг “Вимпел”.

Фінальна зустріч “Вимпела” і “Супутника” проходила при явній перевазі полтавчан. Вже на перших хвилинах гри господарі не залишили хорольцям ніяких надій на перемогу. На початку знову ж Іван Булавацький відкрив рахунок, а потім двічі послав м’яч у сітку воріт Юрій Васильченко. Отже, знову 3:0.

Голова обласного комітету ДТСААФ В. І. Смирнов вручив команді полтавчан спеціальний приз відкриття мототреку і диплом першого ступеня. Хорольці нагороджені дипломом другого ступеня.

В перервах між змаганнями мотоболістів на мототреку відбувалось багато дуже цікавих подій. Демонстрували кордові авіамоделі кандидати в майстри спорту Олександр Кремін і Валерій Скакун, змагались на картингах наші гості з Кременчука школярі Валерій Трефілов і Олександр Тельний та працівники автозаводу Борис Курицький і Іван Гаркавенко.

Захоплення присутніх викликали показові виступи гонщиків по гаревій доріжці – цей вид змагання називають спідвеєм – неодноразових призерів міжнародних змагань, чемпіонів України, майстрів і кандидатів у майстри спорту Віктора Трофімова, Костянтина Кришталя, Миколи Хоминчука і Геннадія Примаченка, які прибули з Рівного в Полтаву на відкриття мототреку. Ці гонки полтавчани бачать вперше. І їх шалена швидкість, круті повороти на віражах, сміливість і спритність водіїв мотоциклів надовго запам’ятаються учасникам спортивного свята.

На закінчення свою майстерність продемонстрували полтавські мотоциклісти. Кандидати в майстри спорту Віктор Гусятник, Юрій Гонтовий, Анатолій Потреба і першорозрядник Анатолій Фурман здійснювали на мотоциклах стрибки з трампліна.

“Зоря Полтавщини” № 222 від 22 вересня 1970 року.

Олександр ПОЛТАВЕЦЬ