Василь Сачко: “За ці півроку я багато чому навчився”

Ризикнемо припустити, що референдум щодо визначення головного тренерського відкриття в 2013 році можна не проводити. У нашій країні не так часто довіряють молодим фахівцям, але цьогорічного літа в полтавській Ворсклі зробили такий крок і призначили наставником 38-річного Василя Сачко. Що було далі, ви добре знаєте…

– Василь Вікторович, на яку оцінку відіграла Ворскла в осінній частині чемпіонату?
– Власну роботу мені оцінювати не з руки, залишу це заняття на відкуп експертів і журналістів.

– Але ви залишилися задоволені виступами команди?
– В цілому, вважаю, ми виглядали непогано. За винятком двох останніх ігор.

– Що вдалося, що не вийшло?
– Дуже важливо, що в команді панує повний порядок, що на полі присутня ігрова дисципліна. Радує, що ми забиваємо – тільки в двох матчах з 18-ти хлопці не змогли вразити ворота суперника. Але в медалі є й зворотний бік, адже пропускає Ворскла теж чимало. Наприкінці року і зовсім трапилася якась епідемія: майже в кожному турі нам забивали після розіграшу стандартних положень. Над цим будемо працювати.

– Ваше тренерське бойове хрещення пройшло, як одна мить, деколи проскакували думки: «Навіщо мені все це треба?»
– Час дійсно пролетів дуже швидко – не встиг навіть озирнутися. Хорошого було більше. За ці півроку я багато чому навчився, на деякі речі став дивитися зовсім по-іншому. Словом, отримав величезний досвід, але не приховую, що мені ще належить вчитися і вчитися…

Як переживав неприємні моменти? Повірте, часом було непросто, хоча думати про те, як ви говорите, навіщо мені все це треба, жодного разу не доводилося. Я вважаю себе сильною людиною, мені цікаво працювати, вигравати, а поразки повинні вчити тримати удар, що є величезним мистецтвом. Багато в чому мені пощастило, адже в Полтаві зібрався дуже дружний і згуртований колектив футболістів, тренерів, менеджерів, керівників. Тут всі тебе підтримують не тільки в дні перемог, але і в дні поразок. Важливо й гарне ставлення вболівальників, які вірять в команду. Ми це відчуваємо.

– Навіть після невдалих ігор ви не дозволяли собі критики на адресу підопічних. Це ваша принципова позиція чи наслідок того , що ще зовсім недавно ви самі перебували в ситуації хлопців?
– І те, й інше. Я з великою повагою ставлюся до роботи ЗМІ, але не вважаю за потрібне виносити на суд широкої громадськості всі наші внутрішні справи. Повірте, під час розборів матчів ми робимо досить критичних зауважень, іноді доводиться підвищувати голос: когось – лаяти, когось – хвалити. Але це – наша кухня.

– Яка гра стала для Ворскли найвдалішою?
– Таких поєдинків було кілька, але виділяємо ми не стільки ці матчі, скільки ті, в яких не вдалося добитися результату. Під час перерви потрібно провести якісну роботу над помилками.

– Три з чотирьох поєдинків біло-зелені програли командам з Донецька – рідного для вас міста…
– Ми не надаємо цьому ніякого значення, хоча Металург дійсно стає для нас найбільш незручним суперником.

– А Шахтар?
– Гірники, на мій погляд, незручні для всіх! У них команда високого європейського рівня, але нам ще належить зустріч із нею на своєму полі. Постараємося довести, що ніякої донецької магії для Ворскли не існує.

– Ви повністю задоволені комплектацією команди?
– Не буду приховувати, що здорової конкуренції нам часом бракувало, тому плануємо запросити декількох кваліфікованих виконавців.

– У цьому питанні ви знаходите повне взаєморозуміння з керівниками клубу?
– Звичайно.

– Як часто вам доводилося чути «ні» від президента Ворскли?
– Поки такого не було. Вважаю великою удачею, що моя самостійна робота стартувала під початком таких мудрих і професійних керівників. Олег Бабаєв чудово розбирається у футболі, і ми з ним у багатьох питаннях знаходимо спільну мову. Як, втім, і з генеральним і спортивним директорами. Команда завжди відчуває підтримку керівників, і це дорогого коштує.

Євген ГРЕСЬ, Газета Команда