Останні новини - 05-01-2010, 07:01 - sasa 3

З Днем народження, командо!

З Днем народження, командо!

5 січня 2010 року полтавській ”Ворсклі” виповнюється 55 років!

Швидко плине час. Здавалося зовсім недавно ми святкували піввіковий ювілей ”Ворскли”, а нині провідній команді Полтавщини виповнюється 55! Звичайно, вік солідний і поважний як для будь-якої команди. Були у клуба й перемоги й поразки. ”Ворскла” перебувала, як серед лідерів, так і серед аутсайдерів. Свого часу, клуб навіть припинив існування, але за рік зміг знову відродитися вже під сучасною назвою. А минулого року ”Ворскла” виграла, поки, що найвагоміший свій трофей — Кубок України. І ця перемога стала гарним подарунком не тільки на 100 річчя Полтавського футболу, але й на свій 55-річний ювілей. Тому хочеться привітати команду з визначною датою. Побажати частіше радувати перемогами своїх уболівальників! А ми, в свою чергу, хочемо згадати як все починалося, як утворилася улюблена багатьом команда з Полтави і як вона прожила свій перший рік існування.

Тривалий час дата заснування головної футбольної команди міста й області була не відома. Деякі джерела стверджували, що команда була створена ще наприкінці 1954 року. Інші – на початку 1955го. Але конкретного числа й навіть місяця ніхто не міг назвати. В принципі це й не дивно, адже в той час народжувалося й чимало команд, які, не встигнувши відсвяткувати свою першу річницю розпадалися. Та й увесь процес формування команди зводився до одного: зібрати якнайшвидше гравців – і грати. Ні про які збори засновників або спонсорів у той час, звичайно ж, не йшлося. Все вирішувалося за вказівкою згори, як мовиться, «партія сказала: «треба», народ відповів: «так». І, звісно, самі команди були цілком аматорськими. Єдине, що свідчило про їхній, так би мовити, «професійний» статус – це приналежність до того або іншого спортивного товариства чи заводу, підприємства. Як правило, успіх тієї або іншої команди залежав від того, до якого товариства або підприємства вона належить. Чим заможнішим був завод або спорттовариство, тим більше вона мала шансів чогось досягти. У всякому разі, пристойно проіснувати. Важливим, а можливо і найважливішим чинником було ставлення до футболу керівників міста й області, у той час – перших секретарів обкому компартії. Зазвичай, без їхньої зацікавленості й заступництва створити більш-менш непогану команду було просто неможливо. Так, у свій час за безпосереднього сприяння першого секретаря Ворошиловградського обкому Володимира Шевченка тамтешня «Зоря» в 1972 році стала чемпіоном СРСР. А київське «Динамо» завжди було не обділене увагою не тільки місцевих партійних бонз, а й вищого керівництва ЦК Компартії України, зокрема Володимира Щербицького. В інших містах були свої «ентузіасти» футболу серед влади, які зробили чимало для розвитку команд у своїх регіонах. Не стала винятком і наша Полтава.

У першій половині 50х років у Полтаві та області на провідні футбольні позиції виходить «Локомотив». Залізничники у цей час неодноразово вигравали чемпіонат та Кубок Полтавщини. Відзначилися вони і на республіканській арені. Так, у 1952 та 1954 роках «Локомотив» був фіналістом першості України серед КФК (правда, у фіналах особливих дивідендів команда не здобула, посівши, відповідно, восьме та п\’яте місця), а в 1953 році полтавці дійшли до фіналу Кубка України, де поступилися кіровоградському «Торпедо» (теперішній «Зірці») – 1:3. Це були величезні успіхи для Полтави. Ще ніколи до того полтавські команди не досягали подібних вершин. Однак й уболівальникам, і партійним керівникам міста та області хотілося чогось більшого. А саме – такої команди, яка б змогла брати участь у чемпіонаті СРСР, себто, висловлюючись сучасною термінологією, мати професійний клуб (команду майстрів). Таке бажання все більше посилювалося ще й тому, що кожного року українські команди всіма правдами і неправдами набували статусу команди майстрів і доволі успішно виступали в союзній першості. Чим гірше була Полтава від інших міст?

Звичайно, такою командою, яка б виступала у першісті Союзу, міг стати «Локомотив». Однак, залізничники, по суті, були заводською командою, яка представляла виключно ПТРЗ та існувала переважно за його рахунок. Та й товариство «Локомотив» у Союзі не було на провідних ролях, обмежуючи себе розіграшами першості тієї чи іншої залізниці. Куди вагомішими в місті були товариства «Спартак», «Динамо», «Авангард» та навіть «Більшовик» чи «Харчовик». Важливий фактор – спортивна база. Стадіон «Локомотив» міг вмістити, як, до речі, і нині, у 35 тисяч уболівальників (хоча на деякі матчі сюди приходило і по 1520 тисяч). Головний стадіон міста – «Урожай» (нині це «Ворскла») був відкритий 2 травня 1951 року (хоча на цьому місті й до війни був маленький стадіончик) на кошти спорттовариства «Урожай». Що цікаво: однойменна команда – власниця стадіону – навіть не брала участі у першості області, а в міських змаганнях пасла задніх. До того ж, «Локомотив» хоча й користувався увагою уболівальників (це й не дивно, адже тут виступали практично всі кращі гравці міста), однак особливою прихильністю з боку міських чиновників не міг похвалитися.

На той час уже існувало добровільне сільське спортивне товариство «Колгоспник», яке утворилося згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 19 липня 1950 року, Постановою Ради Міністрів України від 19 серпня 1950 року та виконкому обласної ради депутатів трудящих та бюро обкому КПУ від 26 серпня 1950 року. В них йшлося про об\’єднання всіх колгоспних колективів в єдине спортивне товариство «Колгоспник».

Восени 1954 року містом поповзли чутки про формування в Полтаві нової команди на базі ДСТ «Колгоспник». Ініціаторами її створення були тодішній перший секретар обкому КПУ Михайло Стахурський та голова обласного комітету з фізичної культури та спорту Олександр Кобушко (в довоєнні та післявоєнні роки він виступав за полтавські команди «Динамо» та «Спартак»). І справді, чутки виявилися небезпідставними.

21 грудня 1954 року Рада Міністрів УРСР, Центральний Комітет КПУ видали Постанову про часткову зміну Постанови № 2561 від 19 серпня 1950 року. Згідно з нею, в кожній області повинні бути створені облради ДСТ «Колгоспник» (раніше всі колективи підпорядковувалися місцевим комітетам та Укрраді ДСТ). Таким чином в обласному центрі було створено футбольну команду «Колгоспник». За рішенням партійних органів майбутня команда повинна була мати в своїх рядах уже відомих футболістів. Кобушко в пошуках гравців об\’їздив мало не весь СРСР. Усіх запрошених футболістів ретельно переглядало обласне партійне керівництво. Тільки за його згоди той чи інший футболіст міг залишитися в новій команді.

Пізньої осені 1954 року новостворена команда почала тренуватися під керівництвом московського тренера Боголюбова, а потім Жигана. На той час до складу «Колгоспника» входили: Матюхін, Лакатоши, Пельчарський, Горват, Шалито, Волков, Іванов та інші. З полтавців були тільки Оскома та Станіслав Басюк. Взагалі, селекційна політика керівництва «Колгоспника» була спрямована на запрошення футболістів із Москви та Закарпаття. Першим тренером  в сезоні став добре відомий полтавцям Костянтин Скрипченко – в недалекому минулому воротар донецького «Шахтаря» та київського «Динамо». Саме з його ім\’ям пов\’язані всі вищезгадані перемоги «Локомотива», який він тоді очолював. Начальником команди став Олександр Кобушко. Називаючи всіх причетних до заснування команди, не можна не згадати і Петра Безносенка, на той час заступника голови Укрради ДСТ «Колгоспник». Завдяки йому на початку 1955 року до Полтави приїхав Анатолій Зубрицький, який продовжив разом зі Скрипченком «ліпити» з приїжджих гравців КОМАНДУ. Недарма Безносенка називають «хрещеним батьком» «Колгоспника». Для становлення і утвердження команди він зробив чимало.

На початку 1955 року нарешті була юридично оформлена облрада ДСТ «Колгоспник». 5 січня розпорядженням № 4 виконавчий комітет Полтавської обласної ради депутатів трудящих утворив обласну раду добровільного сільського спортивного товариства «Колгоспник». Підписав цей документ заступник голови виконкому Снігуренко. Це розпорядження, по суті, і є днем народження «Колгоспника».

alt
Перший склад команди. Весна 1955 року.

У березні комітет з фізичної культури та спорту включив «Колгоспник» до числа учасників чемпіонату України серед КФК. Полтавці потрапили до 1 зони, де разом із ними виступали такі відомі команди, як «Машинобудівник» (Київ) – одна з найтитулованіших команд республіки, чемпіон та володар Кубка України 1954 року, а також команди Хмельницького, Чернігова, Одеси, Житомира та Рівного. З-поміж усіх 6 зон полтавці потрапили до однієї з найсильніших.
Сезон 1955 року в аматорській лізі розпочався доволі пізно – 2 травня. Тому полтавцям усю весну доводилося проводити товариські матчі та брати участь в одноденних бліцтурнірах. І ось нарешті 2 травня 1955 року – перший офіційний матч. Того дня на полтавському стадіоні «Урожай» «Колгоспник» приймав команду «Шахтар» (Одеса).

altПерший млинець виявився глевким. Чи то завадило велике бажання зіграти якнайкраще, чи то забракло досвіду, але як би там не було – першу гру полтавці програли з рахунком 0:2, пропустивши в кожному таймі по м\’ячу. Однак глядачам, які зібралися того святкового вечора, нова команда сподобалася. Наступний матч «Колгоспник» провів 8 травня в Хмельницькому і знову програв – 1:2 (на жаль, і досі не відомий автор першого офіційного гола команди) місцевому «Динамо». Тільки в наступному матчі, 15 травня, полтавці вперше святкували перемогу, здолавши вінницький «Труд» – 2:0. Відчувши смак перемоги, «Колгоспник» видав після цього чудову п\’ятиматчеву переможну серію. 25 травня «Колгоспник» виграв свій перший трофей – Кубок Полтави, здолавши у фіналі своїх головних конкурентів – «Локомотив» з рахунком 2:1, причому перемогли тільки в додатковий час.

На початку червня «Колгоспник», як володар Кубка Полтави взяв участь у розіграші Кубка України. Подолавши два кола, полтавці спіткнулися в чвертьфіналі, поступившись торпедівцям Сум – 0:2. Однак можна вважати, що перша спроба виявилася вдалою, адже «Колгоспник» увійшов до 8 кращих кубкових команд республіки.

Непогано полтавці завершили й перше коло першості, перегравши в останньому матчі вдома лідера зони – «Машинобудівник» (Київ) – 3:1 (до речі, кияни програли тільки один раз у зональному турнірі, і саме полтавцям). «Колгоспник» із 10 очками посів 3 місце.

Примноженням перемог стала й участь у розіграші Кубка ДССТ «Колгоспник». На фінальних змаганнях, які, до речі, проходили в Полтаві у липні, господарі не програли жодного матчу, звівши одну зустріч унічию. Таким чином, ця перемога автоматично, незважаючи на виступ у зональній першості України, вивела «Колгоспник» у фінал. Хоча й без цього полтавці мали непогані шанси посісти перше місце в зоні, про що свідчив матч із киянами у першому колі. Однак друге коло «Колгоспник» провів значно гірше за перше. Можливо через те, що фінальна перепустка була вже в кишені, а можливо й тому, що суперники почали ставитися уважніше до команди, що набирала ходи.

Фінал першості України пройшов у Києві з 16 по 29 жовтня. До нього потрапили справді всі найсильніші команди республіки. Для уболівальників «Колгоспника» фінальний турнір приніс лише розчарування. Зігравши тільки двічі внічию зі знайомим «Машинобудівником» (Київ) та кіровоградським «Торпедо», команда в підсумку посіла останнє 8 місце. Однак, якщо зважити на всі здобутки року, можна вважати, що дебютний сезон полтавцям цілком вдався. Не кожній команді в перший же рік свого існування вдавалося виграти Кубок міста, стати кращою командою республіки свого товариства та потрапити до фіналу кращих аматорських команд України. «Колгоспнику» це вдалося!

«Колгоспник»– 1955:
воротарі: Станіслав Басюк, Степан Котора, Володимир Лізенко;
захисники: Юрій Нікітін, Степан Горват, Андрій Виборнов, Анатолій Хижняк, В. Михайловський;
півзахисники: Борис Шалито, Михайло Презнанський, Петро Бойко, Олександр Муравйов, Аладар (Алік) Пельчарський, Андрій Андрєєв;
нападники: Євген Іванов, Олександр Матюхін, Ігор Єнкал, Іван Прасол, Віктор Руських, Сергій Кондор;
тренери: Анатолій Зубрицький (Костянтин Скрипченко – до березня).

Погода