А ти Справжній Уболівальник?

Які шалені дискусії можна спостерігати у навколофутбольному світі на тему фанатизму! На шпальтах газет, на телеекранах, на просторах всесвітньої мережі, у кафе, барах, пабах, кінотеатрах, підтрибунних приміщеннях, на стадіонах, зупинках, вулицях – усюди, де мова заходить про футбол, рано чи пізно піднімається тема причетності співрозмовників до стану уболівальників. Столітній дідуган, шмаркатий школяр, накачаний боєць, задиркуватий підліток, титулований професор, розпальцьований бізнесмен, студентка-відмінниця, втомлений автослюсар, молодий спортсмен, бабуся з мереживом, горластий продавець – кожен вважає себе справжнім уболівальником. І зачасту дещо зверхньо споглядає з висоти власної величності і значимості на інших «знавців» футболу.

Запальний фанат «іде на сектор». Він ще не знає жодного заряду, у кишені торохтить пакетик з безкоштовним насінням, яке згодом буде нишком діставатися по одній і ковтатися з шкаралупкою, щоб ніхто з сусідів не помітив та в «табло не засвітив». Можливо, через кілька місяців із нього і вийде Фанат. Та швидше за все справа обмежиться розмовами на лавці біля під’їзду про те, як він круто заховав авторучку собі за щоку при «бєспрєдєльном шмонє» на вході у сектор. Незмінний атрибут марки Burberry присутній. І на ранок уся школа знатиме, який нереально крутий фен навчається у 9-А класі.

На усе це з посмішкою дивляться справжні «фанати з сектора». Незмінні біло-зелені кольори у елементах одягу. Татуювання «Ворскла – Чемпіон!» на правому передпліччі (хною, щоб вивелось через кілька місяців). Хрипкий, зірваний виконанням зарядів, голос. Поблажливий погляд на інші трибуни. Звичайно, адже він – реальний, справжній фанат. Не те що «кузьмичі», які і двох рядків злажено не прокричать. Що вони розуміють у «слемах, шизі»? Бідолашні, вважають себе уболівальниками, не розуміють, що реальна підтримка лише тут, на окремому секторі, для «обраних».

Та навіть цей тип фаната ніяковіє перед запитанням у дусі радянського плаката – «А ти катав на виїзда?». І тьмяніє уся гордість і зверхність перед числами виїздів групи елітних фанатів. Ти був лише на фіналі Кубка? Тю, так там усі були, навіть ті хто не знає звідки Шахтар приїхав. Ти спромігся вибратися у Суми на Суперкубок? Хм, цього теж замало, це несерйозно… А ось ми…! І починається футбольна географія від кордону й до кордону, від моря до гір, від кар’єрів до полонин. І лише той, хто відкатав, має право називатися уболівальником!

Враз усі розмови замовкають. Похмурий погляд, сплюснутий ніс, розбиті не об одну щелепу кістяшки, коротка стрижка – хтось ще хоче заперечити справжньому ультрасу? Він не базіканням, а справою доводить відданість своїй команді. Які ще можуть бути розмови? Хто проливав кров в ім’я єдиної Ворскли? На чиєму рахунку десяток зламаних носів і завойованих скальпів жалюгідних суперників? Хтось іще знайде доводи посперечатися? Тут і без слів ясно, хто реальний уболівальник, а хто так, горлопан…

Та на все це плювати так званому «кузьмі». Дома задовбала жінка, на роботі дістав начальник, син-спиногриз приніс знову двійку, дочку привіз під ранок з дискотеки новий кавалер… І ось вони, жадані вихідні! Квиток на стадіон – перепустка на дві години в інший світ, де відсутні усі повсякденні побутові клопоти і негаразди. Де можна верещати матом на усю трибуну, незважаючи на жінок і дітей, аби гучніше. Адже є винні в усіх проблемах і негараздах – арбітр нетрадиційної орієнтації; «дерев’яний форвард», у якого обидві ноги ліві; дірявий воротар, у якого руки анатомічно не з того місця виросли; недолугий тренер, який не порадився з ним відносно стартового складу… І взагалі! Яке всі мають право робити йому зауваження, справжньому уболівальнику?! Адже 10 гривень чесно сплачені у касу, мати лунали гучніше усіх, саме завдяки такій «підтримці» основної маси Ворскла забила гол. Для кого грали б гравці, якби не «кузя»? Для порожніх трибун? Без народу не буде самовіддачі, без самовіддачі – результату. Так хто тут основа уболівальницього руху? Купка дітлахів на неповному одинокому секторі чи переважаюча по кількості «кузьма»?

Незадоволене буркотіння перебиває дані роздуми. На центральному секторі прокинувся ще один претендент на лаври. Сиве волосся, сердитий погляд, незмінна плащ-палатка на плечах, «фронтові 100 грам» у грілці за поясом. Кожна фраза починається із слів: «А от у 56-му, як зараз пам’ятаю…». Цьому уболівальнику не заважають міцні слівця (на фронті і не такого наслухаєшся), їдучий дим і хлопки піротехніки (що вони розуміють у реальних вибухах?), скандування зарядів (дитячі забавки). Він знає історію команди ще з дня заснування. Разом з легендою клуба вони жили у одному гуртожитку «Червоний прапор». Він називає 60-річних керманичів клубу лише на ім’я. Пам’ятає усі дати проведення матчів, прізвища гравців, керівників, тренерів. Він – уболівальник з кількадесятирічним стажем. Які ще можуть виникнути питання щодо справжності, перевіреної часом?

Поряд примостилося синьооке створіння. Спортивна фігурка; пронизливий голос, якому може позаздрити сирена протиповітряної тривоги; маленький модний фотоапарат із знімками улюбленого форварда на відстані 67 метрів; блокнотик, у якому 14 автографів гравців команди і 1 нерозбірливий, але від дууууже симпатичного футболіста. Вдома стіна заклеєна плакатами клубів замість шпалер, щоденник із зображенням душки-Крістіано і великий рушник з емблемою Ворскли, у якому вона знялась для «Вконтакту» і отримала одні п’ятірочки. Їй нецікаво хто з ким грає. Головне – узяти ще один автограф після матчу, почервоніти від коментарів закомплексованих підлітків, розповісти подружці як вона поверталась додому після матчу (початок фрази «Ти не повіриш!» обов’язковий), запитати в улюбленого Толіка як йому матч (може хоч після цього почне звертати на неї увагу), виставити нові фото на «Однокласники». Адже вона – справжня уболівальниця! Їй футбол потрібен для особистого життя, це ж не просто розвага, як для оточуючих…

І таких прикладів ще десятки і сотні. Футбол займає у житті кожного з них певну нішу. Йому віддана частка душі. Це – стиль життя, запобігання стресу, розвага, засіб збагачення, підтримка фізичної форми, злив негативу, спосіб влаштувати особисте життя, друзі, одна з програм по телевізору, тема для розмов… І завжди будуть причини і можливості для власного розвитку, росту, переходу з однієї категорії уболівання в іншу. Для когось показником є кількість виїздів, для іншого – множина атрибутики, для третього – гучність голосу в децибелах… Причини теж вагомі – фінансові, політичні, психологічні. Страх перед міліцейським кийком і кулаком суперника, страх за здоров’я дитини, принциповість, нерозуміння позиції сусіда, відсутність стимулів… Але кожен в глибині душі знайде слова переконання, що саме він – Справжній Уболівальник.

А хто ти для улюбленої команди?