Андрій Баль: \”Глядач байдужості не пробачає\”

В інтерв’ю сайту \”Футбол 24\” тренер збірної України Андрій Баль поділився власними міркуваннями стосовно мотивації футболістів, розповів про спаринги \”синьо-жовтих\” із болгарами та естонцями і пригадав особливості ізраїльського футболу.

– Андрій Михайлович, ви у складі збірної СРСР двічі вигравали молодіжні чемпіонати Європи, були переможцем юніорського чемпіонату світу. Яку винагороду тоді за це отримали?
– Винагорода була не суттєвою. За ті гроші нічого особливого не можна було купити. Матеріальні блага, взагалі, тоді не були основним мотиватором. Головна ціль для кожного футболіста – потрапити у збірну. Це ж справа престижу. Радянський Союз був величезною країною, а тому конкуренція за місце у збірній була дуже гострою. Не пригадаю точно, скільки отримав за перемогу на молодіжних турнірах. У дорослій збірній СРСР нам платили за кожен матч. За вихід із групи, скажімо, у відборі до чемпіонату світу, преміальні були більшими. Чим далі заходили на турнірах, там виплати були більшими. Але за нинішніми мірками, це взагалі копійки.

– Що саме мали на увазі, говорячи про престиж у Радянському Союзі?
– Член збірної СРСР був гордістю для міста, у якому він виріс, для Республіки. Приємно, що мене на території колишнього Радянському союзу і досі упізнають. Значить, якийсь слід залишив у футболі. А дехто грає роками, а жодного сліду так і не залишає.

– Хоч приблизно згадаєте які були преміальні?
– У нас зарплата була десь 250-300 карбованців. Преміальні нам видавали в інвалютних рублях. Винагорода коливалися в районі 50 доларів.

– Відчуваєте, що сучасне покоління футболістів також вважає престижем потрапляння у національну збірну України?
– В збірну потрапляють найкращі, тому це уже престижно. Їм, думаю, приємно, коли діти носять футболки із їхніми прізвищами, беруть автографи. Футболісти повинні усвідомити, що вони є прикладом для наслідування підростаючим поколінням.

– Мирон Маркевич добився виділення гонорарного фонду для футболістів збірної за виступи у спарингах. Вочевидь, він усвідомив, що одного престижу не достатньо, футболістам потрібні матеріальні бонуси для того, аби вони відповідально поставилися до своєї роботи…
– Не погоджуюся з цим, за національну збірну футболісти повинні грати не за гроші. Тому преміального фонду зараз не має. Виконавець повинен викладатися на усі сто відсотків, лише тоді він може зацементувати за собою місце у національній команді. У київському \”Динамо\” колись була така величезна конкуренція, що якщо гравець втомився або зазнав невеличкого ушкодження й пропустив один матч, то він міг втратити місце в основі, а шанс його повернути чекав рік. Така конкуренція повинна бути всюди – в клубі, збірній.

– Кладучи руку на серце, можете сказати, що за вашої каденції усі викликані у збірну, думали так, як ви зараз розповідаєте?
– Більшість гравців так думає. Інших будемо перевчати, а якщо не вдасться, то відмовимося від них.

– Таке враження, що натуралізовані іноземці – Марко Девіч та Едмар мають більше бажання себе проявити, аніж деякі доморощені виконавці?
– Скажу лише, що в обох є дуже висока мотивація потрапити у збірну.

- Наступні спаринг-партнери збірної України є болгари та естонці. Це не найсильніші суперники. Що можна очікувати від товариських ігор з ними?

Розмовляв Андрій Захарчук