Четвертий похід у Європу. Частина друга

Вікно в Європу

Не зважаючи на те, що міжсезоння 1996 року видалося дуже коротким, бо чемпіонат першої ліги завершився на 2 тижні пізніше, ніж у «вишці», керівництву клубу вдалося провести повноцінну підготовку та доукомплектування. Адже було зрозуміло: далі досвідченіші суперники, зовсім інший футбол, запекла боротьба. Тому й запросили людей, котрі про вищу лігу знають не з чуток — Ковтуна, Головка, Венглинського, Хомина й Самойлова з київського «Динамо», Боровського з кіровоградської «Зірки». Компанію їм склали кращі гравці нижчих дивізіонів Гречаний, Агарін і Кобзар. З Болгарії повернувся Кислов, який у складі «Етира» став чемпіоном країни і грав у Кубку Чемпіонів. Сходу влившись у колектив, вони додали йому організованості, та й особиста майстерність знадобилася. Літньої відпустки фактично не було, всі готувалися до дебюту в компанії елітних клубів. Узимку до вже названих приєдналися досвідчений ветеран Яремчук, перспективні Омельчук, Гузенко, Лапко, болгарський легіонер Кефалов.

Старт у вищій лізі вдався на славу. Чотири поспіль перемоги, упевнена гра змусили фахівців заговорити про полтавський футбольний феномен. А коли на виїзді був розгромлений «Чорноморець» (3:0), а вдома переможене «Динамо» (4:3), до нахабного новачка почали ставитися з повагою і побоюванням. Кожна зустріч — як останній бій. Але команда впіймала кураж і вперто гнула свою ліню. Перше коло «Ворскла» завершила другою, поступаючись лише «Динамо». Тоді й заговорили про можливість у дебютний рік зійти на п’єдестал і «прорубати вікно у Європу». Особливо напруженим видався фініш чемпіонату. Потужний спурт «Шахтаря» відсунув полтавців на третю позицію, на п’яти наступав «Дніпро». Потрібно було перемагати в завершальних зустрічах. Все вирішилося в останньому турі. «Ворскла» вдома виграла у «Прикарпаття» — 2:0, а «Дніпро» поступився «Динамо» 0:1. Це була справжня ейфорія. Гравці, керівництво, весь стадіон вибухнули в єдиному пориві радості. Такі моменти запам’ятовуються надовго.

Ризька прогулянка

Дебютний для «Ворскли» матч особливого ажіотажу в Ризі не викликав. Доволі затишний стадіон «Даугава» був заповнений ледь на третину — близько 5 тисяч глядачів. Мало того, що в Латвії спорт номер 1 — баскетбол, та ще й погода відлякала місцевих любителів. Полтавська делегація була також нечисленною.

Перший тайм пройшов у розвідці. Спочатку здалося, що господарі швидше призвичаїлися до мокрого газону, провівши кілька доволі небезпечних атак. Але наші захисники і воротар діяли вдало. При цьому не відсиджувалися у захисті, раз-по раз перевіряючи пильність голкіпера рижан. Головні події розгорнулися після перерви, а порушником спокою став наш півзахисник Віталій Кобзар, котрий ще на 30-й хвилині замінив Олександра Головка. Отримавши чудовий пас із глибини, він з лінії штрафного майданчика поцілив у дальній кут воріт «Даугави», прибравши перед цим «на замаху» захисника. Ось так народився перший гол «Ворскли» у Європі. Сталося це на 50-й хвилині матчу.

Після гри Віталій героєм зовсім не почувався. На привітання відповідав жартома: «Ну й що такого — отримав м’яча, побачив ворота, пробив. А ти зробив би щось інше?».

Вже через 7 хвилин свій бомбардирський хист виявив Сергій Чуйченко, вдало зігравши у воротарському майданчику. А на 70-й хвилині рахунок до розгромного довів Олексій Антюхін. Після цього полтавці дещо скинули оберти, що й дозволило господарям майже під завісу матчу забити гол престижу. Його автором став кращий бомбардир «Даугави» Вуцанс.

Першу гру в Кубку УЄФА «Ворскла» провела в такому складі: Ковтун, Костюк, Даїл, Головко (Кобзар, 31), Леженцев, Хомин, Яремчук (Омельчук, 46), Кислов, Антюхін, Чуйченко, Бабич (Богатир, 71).

Зустрічали «Ворсклу» вдома тепло. Ще б пак, упевнена гостьова перемога перетворювала матч – відповідь на просту формальність. Через тиждень на стадіоні «Ворскла» був майже аншлаг — понад 15 тисяч. Більше глядачів спостерігало хіба що за вікопомною зустріччю з «Динамо».

Гості прибули до Полтави зосередженими і здаватися на милість переможцю не збиралися. Про це свідчило і тривале тренування на полі нашого стадіону, стан газону якого рижани оцінили високо. З перших хвилин гри вони запропонували полтавцям жорсткий пресинг, турбуючи Ковтуна дальніми ударами. Але це тривало недовго. Потроху наші гравці почали все більше контролювати хід гри, провівши кілька гострих атак. Гол назрівав, і він стався через півгодини після стартового свистка ізраїльського арбітра Корена. Знову відзначився Чуйченко. Дуже старалися полтавці закріпити перевагу в другому таймі, проте на 50-й хвилині проґавили різку контратаку «Даугави», яку вдало завершив той же Вуцанс. Але, щойно гра відновилася з центру поля, як Антюхін, скориставшись пасом із флангу, відновив статус-кво. Більше забитих м’ячів уболівальники не побачили, але й таким результатом виявилися задоволені. Їхні улюбленці здолали перший етап турніру без надзусиль, вселивши надію на подальший успіх. Лише б фортуна не відвернулася…
Склад команди в цьому матчі: Ковтун, Костюк, Даїл, Головко, Леженцев, Кобзар ( Яремчук, 63), Омельчук, Кислов (Хомин, 63) Антюхін, Чуйченко, Бабич (Клименко, 80).

Брюссельський бар’єр

А фортуна в наступному кваліфікаційному раунді підготувала сюрприз в особі бельгійського «Андерлехта». Команди знаної у Європі. Заснований ще у 1908 році, клуб на той час уже мав славну історію. 24-разовий чемпіон Бельгії регулярно виступав у єврокубках і мав у своєму активі визначні трофеї: по двічі завойовував Кубок володарів Кубків та Суперкубок УЄФА одного разу володів і Кубком УЄФА. І хоча 1997 року брюссельський гранд переживав не найкращі часи, посівши в чемпіонаті своєї країни не звичне четверте місце (вперше за останні 20 років він «опустився» так низько), але одні імена гравців заворожували. Лідери шведської збірної Зеттерберг і бельгійської Петерсен, Катана, Де Бук, Гоор… Не зайвим був у складі суперника наш земляк Ящук. До того ж повернувся у рідні пенати з «Монако» Енцо Шифо — зірка світового рівня, котрий провів чимало прекрасних сезонів у Франції та Італії, входив до символічної збірної світу за версією ФІФА…

Не сказати, що наші гравці тремтіли перед суперником. Швидше ставилися з повагою і усвідомленням того, що їм належить пройти перше серйозне випробування. Справжнє, європейське.

У Брюсселі ввічливі й гостинні господарі створили прекрасні умови. Видно було, що проводять такі ігри регулярно і мають величезний досвід. Невеликим культурним шоком стало для полтавців перше відвідування затишного футбольного стадіону «Констант ван ден Шток». Прекрасний газон, близько розташовані трибуни, чудова акустика. Названо стадіон на честь найуспішнішого президента «Андерлехта», який вивів його в європейські гранди. До речі, з 1997-го року і по цей час клуб очолює його внук Роже. Спадкоємність. Та й любов до команди довів той факт, що на гру з «Ворсклою» прийшли подивитися 18 тисяч розбещених такими видовищами місцевих футбольних гурманів (стадіон вміщує 23 тисячі глядачів).

Відразу після сигналу іспанця Бріто про початок матчу господарі планомірно почали шукати шляхи до воріт «Ворскли». Перші хвилини полтавцям вдавалося гасити їхні атаки й переходити на протилежну половину поля. Але вже на 18-й хвилині своє слово сказав Петерсен. Ковтун хоча й зреагував на його потужний удар, та врятувати ворота не зміг.

Як не дивно, пропущений гол подіяв на полтавців заспокійливо і на полі почалася вперта боротьба. Поступово моменти почали з’являтися і біля воріт господарів. І вони вже мусили більше дбати про оборону. Але всі намагання полтавців зрівняти рахунок завершувалися або неточними ударами, або вмілими діями оборонців. Надійно грав на останньому рубежі і югослав Мілоєвич. Створивши кілька гострих моментів, ворскляни так і не підібрали ключі до воріт бельгійців. Чи то заважало зайве хвилювання, чи брак майстерності, коли вірне рішення треба приймати миттєво. Не допоміг і вихід Шарія, який на 77-й хвилині замінив Антюхіна. Спливала остання хвилина матчу, і, здавалося б, усе йшло до цілком прийнятної поразки на виїзді 0:1, як тут вистрілив Стойка. У прямому розумінні цього слова. Щойно вийшовши на поле, це юне румунське обдарування (йому тоді виповнилося 19 років) відважилося на дальній удар з лівого флангу, який застав зненацька і наших оборонців, і воротаря.

0:2 і позитивні відгуки місцевих спеціалістів про українську команду, яка лише набирається досвіду. Легкої прогулянки в Полтаву «Андерлехту» не пророкували.

Склад «Ворскли в цьому матчі: Ковтун, Даїл, Головко, Леженцев, Мачоган, Хомин (Дичко, 76), Омельчук, Костюк, Чуйченко, Антюхін (Шарій, 77).

У матчі-відповіді, що зібрав 26 серпня на стадіоні «Ворскла» майже 20 тисяч уболівальників, гості вирішили зняти всі питання ще в першому таймі. Налагодивши чітку оборону, бельгійці робили небезпечні вилазки на чужу половину поля, інколи змушуючи наших гравців фолити на них. Саме такою нагодою на 32-й хвилині скористався Зеттерберг, розрядивши свою «гармату» зі штрафного у нижній кут воріт Ковтуна практично без шансів для останнього. А перед самою перервою у потрібному місці й у потрібний час опинився нев’янучий Шифо…

Зробивши свою справу, бельгійці в другому таймі вирішили грати у власне задоволення. Та цього не дозволили господарі, прагнучи забити хоча б гол престижу. Надія зажевріла за 10 хвилин до фінального свистка, коли, отримавши друге попередження, змушений був залишити поле Де Бук. Однак і в меншості іменитий суперник не дав «Ворсклі» відігратися. Бельгійці пішли далі. Щоправда, не далеко: в 1/16 фіналу зазнавши двох поразок від німецького «Шальке 04». А полтавці отримали неоціненний досвід гри з добре організованою і досвідченою командою. А на додачу «понюхали європейського пороху», що потім дало змогу ефективніше вирішувати організаційні проблеми, які виникали під час наступних змагань міжнародного рівня.

«Ворскла» грала в такому складі: Ковтун, Даїл, Леженцев, Костюк, Хомин, Мачоган, Омельчук, Кислов (Кобзар, 68), Яремчук, Чуйченко, Бабич.

Останній штрих цього протистояння. Перед матчем Сергій Чуйченко запитав мене, як попросити Енцо Шифо сфотографуватися з ним. «Дуже просто — відповів я, — підійди і запитай: можна зробити фото з вами?» І сказав як це звучатиме англійською. «А якщо не схоче? Зірка ж.». — «А ти спробуй.».

Спробував. Не знаю, чи прикрашає тепер це фото архів Сергія, але я його зберіг. «Добрий страйкер (нападник) — сказав тоді Чуйченку Шифо, — тільки працюй більше.». На жаль Сергій цієї поради не дослухався. Згодом «упіймав зірочку» і через певний час змушений був розпрощатися з великим футболом, закінчуючи кар’єру в друголіговій команді…

«На закуску»

Особисто для мене перший похід у Європу разом із «Ворсклою» запам’ятався одним цікавим знайомством. Делегатом УЄФА на домашній матч з «Андерлехтом» був призначений сер Роберт Валентайн. Відомий футбольний фахівець, віце-президент Федерації футболу Шотландії, член виконкому УЄФА виявився веселим, говірким чоловіком із чисто англійським гумором. «Називай мене просто Боб» — одразу запропонував він в Дніпропетровському аеропорту, де я його зустрічав. Спеціально для цього президент клубу виділив свій персональний БМВ.

Всю дорогу до Полтави шотландець захоплювався машиною, краєвидами за вікном і розпитував про наше життя в Україні. Я спочатку хвилювався, підбираючи слова, намагаючись пригадати вимову, якої вчили в університеті. Мабуть, помітивши це, Боб підбадьорливо кинув: «У тебе добра англійська, не в Лондоні, бува, вивчав?» Почувши у відповідь, що тут, в Україні, а в Лондоні ніколи не був, Валентайн посміхнувся: «Нічого, ще побуваєш. Можеш їхати спокійно, тебе там зрозуміють.». Чи то жартував він, чи говорив серйозно, але ніяковість зникла.

Коли переїжджали Ворсклу в Нових Санжарах і я сказав йому, що ця річка дала назву нашій команді, гість вдумливо промовив: «Усі великі річки і моря починаються з ось таких маленьких…». Та найбільший сюрприз чекав під час прийому для Валентайна і суддів. Володимир Артьомов дуже любить розповідати анекдоти. Уявіть, як я намучився, перекладаючи їх на англійську… Але Боб сміявся. А наостанок запропонував свій улюблений і, за його словами, дуже популярний в Англії футбольний анекдот.

«У одного гравця заболіла голова і він змушений був звернутися до лікаря. Той видав діагноз: «У вас мозок дуже вологий, мабуть часто б’єте головою. Потрібно його вийняти і висушити.». Так і зробив, запропонувавши повернутися за тиждень. Минає тиждень, другий, третій. Мозок уже висох, а футболіст все не з’являється. Зателефонували в клуб, а там відповідають: «А навіщо йому мозок, він тепер у нас тренер…».

Особисто я сумніваюсь, що в Англії так ставляться до тренерів і футболістів. Можливо, у Шотландії?..

(Далі буде) 

Олександр БОРОДАЙ