Четвертий похід у Європу. Частина шоста

Ось і скінчилася, і для нашого клубу, і для його вболівальників така, на жаль, не довга європейська казка. Зізнаймося, далі пройшов сильніший. Шкода, але поки що «Ворсклі» далеко до рівня одного з хай і колишніх, та все ж таки грандів — як за підбором виконавців, так і за фінансовими й організаційними можливостями. Віримо, що буде й на нашій вулиці свято. Цю віру вселяє достойна відповідь, яку дали наші футболісти на рідному стадіоні. І не тільки перемогою, а й рівнем гри, самовіддачею,бажанням показати, що попередні успіхи не були випадковими. Гіркий досвід, усе ж залишається здобутком за будь-яких обставин. І хай він послужить як гравцям, так і керівникам клубу. 

Наша команда таки додала 0,2 бала в загальний доробок українських клубів у європейському рейтингу.

Перегорнувши цю сторінку історії, продовжимо спогади про попередні походи «Ворскли» у Європу. Зокрема, у Кубку «Інтертото» сезону 1998-99.

Ісландські жартуни

Їй право, не очікував, що суворі вікінги можуть так жартівливо, я б сказав навіть легковажно поводитися. Чи то так подіяла на них червнева спека (звісно, у порівнянні з їхнім кліматом, бо як для нас була досить комфортна погода) чи то вже розуміли, що втрачати нічого (про анульований результат вони вже знали), але жартів з їхнього боку було достатньо. Інколи, як кажуть, на грані фолу…

«Лейфтюр» прибув до Борисполя за день до матчу. І хоча діставалися до України ісландці з пересадкою в Лондоні, але виглядали свіжо й весело. Мабуть, відпочили в літаку. Нечисленна делегація — команду прилетіли підтримати тільки керівники Олафсфйордера та вже згадуваний пан Ерік, швидко пройшла митні формальності. Саме тоді ми сповна відчули їхню схильність до жартів. Кілька футболістів із реготом кинулися до нас, тикаючи в обличчя заповнені декларації. Я спочатку не зрозумів, у чому справа, може, знову якась «накладка». Та все виявилося простіше: у графі «Мета прибуття» вони великими літерами написали: «Перемога з рахунком 4:0!». Настрій гостям відомою приказкою про те, хто чим багатіє, псувати не хотілося, тож відразу запросили їх до автобусів. У салоні вони поводилися як діти. Про щось сперечалися, кидалися від вікна до вікна, тикали довкола пальцями. Запитав пана Еріка, на що так реагують? Виявилося, вони сперечаються, чи справжні за вікном квіти (саме проїжджали соняшникове поле), і скільки років таким велетенським деревам. Звісно, після аскетичних ісландських пейзажів для переважної більшості з них наша земля здалася справжнім раєм. Коли перед Пирятином зупинилися для невеликого перепочинку, зібрати всіх до автобуса було дуже складно. Деякі мацали траву й листя, розтирали їх у руках, нюхали… Лише новачок команди, як я потім дізнався словак Лазорик, поводився зовсім спокійно. Мабуть, йому така поведінка колег теж здалася незвичною.

До Полтави дісталися через 5 годин, що також викликало здивування, адже їм говорили, що наше місто зовсім недалеко від Києва…

Для поселення гостей наш клуб обрав готель «Турист». Не найкращий, звісно, варіант, але й не найгірший, принаймні порівняно з тим, де довелося розміститись нашій делегації. Якби знаття, чим це скінчиться…

За пів години до півночі почали розселятися. Виділили двомісні номери в новому корпусі. Та за кілька хвилин увесь готель наповнився страшенним криком і лементом. Дивлячись на кількох футболістів, що мчали до фойє, можна було подумати, що в номері вони побачили як мінімум отруйну змію. Справжньою ж причиною виявилися прості таргани. Тільки-но прочинилися двері в номер, вони почали ховатися по шпаринах. Таких комах ісландці не бачили ніколи в житті. В Європі вони рідкість, а в Ісландії взагалі не водяться. Обурення гостей тривало довго. Потім вони повсідалися на крісла, заздалегідь ретельно їх обстеживши, і заявили, що жити в цьому готелі відмовляються навідріз.

Чергова по готелю ніяково пробувала мені пояснити, що комах напередодні труїли, але ж ви знаєте… Мені то вона могла це пояснити, а як пояснити це вікінгам, у яких від одного вигляду тарганів починалася справжня паніка?..

О першій годині ночі довелося піднімати на ноги керівництво клубу й пояснювати ситуацію. Ще майже через годину вдалося досягти домовленості з адміністрацією «Мотелю». На той час він єдиний носив високий статус інтуриста. Але й тут ісландці довго крутили носами, перевіряючи всі шпарини й довго вирішуючи, хто на якому поверсі житиме. Заспокоїлися аж під ранок. Тому й тренування наступного дня почалося лише перед обідом. Далеко вирішили не ходити, тож запропонував їм спортивний майданчик нафтового технікуму. Хто пам’ятає, він був на місці нинішнього ресторану «Диканька». Палкі ісландські хлопці більше споглядали на наших, за їх мірками, напівроздягнених дівчат, аніж тренувалися, тому через півгодини попрямували до готелю.

За обідом вони знову почали виставляти претензії. Смажена курка з локшиною декому здалася не до смаку, хоча й замовили м’ясо. Капітан команди Нільсен, чи не єдиний, хто більш-менш пристойно говорив англійською (дискваліфіковані Огаба й Кнудсен, звісно, до Полтави не приїхали) намагався пояснити, що декому хочеться м’яса вареного, а хтось узагалі хотів би мати кролика. Довелося нагадати, як в Ісландії нам замість м’яса подали солонину. Він мовчки кивнув, але намагання заспокоїти колег були практично безрезультатними. З горем навпіл обід завершили.

Думалося, команда попрямує на відпочинок перед тренуванням на стадіоні. Та не так сталося. Переважна більшість забажала ознайомитися з містом. Марно я сподівався, що гості захочуть помилуватися його красотами. Перш за все вони попросили повести їх на ринок, та ще й недалеко. На тому ж ринку «Мотель» усі спочатку накинулися на фрукти. Та ось хтось помітив ряди зі спортивним одягом. Це був справжній наліт. Купували все з відомими лейблами «Адідас», «Пума», «Найк» тощо. Пояснювати, що все це не справжнє, підробка було марно. Відповідь була на їхній погляд дуже резонна: «А хто в Ісландії знатиме, що це не справжній «Адідас»?»… А й дійсно, зате яка виручка для наших торговців!

Занісши в номери набиті речами й фруктами валізи, почали збиратися на стадіон. Дорогою щось обговорювали, зрідка позираючи у вікна. Сказати, що тренування не було напруженим — не сказати нічого. Легка пробіжка довкола поля, потім заняття з м’ячами, яке швидше нагадувало дитячі забавки. Особливо ісландцям сподобалося качатися по травичці, ганяючись один за одним. За цим тренуванням зі здивуванням спостерігало кількасот полтавських уболівальників. Їх воно теж потішило.

Найцікавіше відбувалося ввечері, коли керівництву делегації закортіло скуштувати нашого пива. Від «Диканських вечорів» і «Гелону», які тоді лише з’явилися в продажу, вони були в захваті. Але здивувало те, що тут же, поруч отаборилися й гравці команди. Не рахував, скільки пива вони випили, але, мабуть, чимало. І за всім цим спокійно спостерігали не лише керівники, а тренери!

Не посоромились гравці замовити пива й наступного ранку. Знову в ресторані стояв гамір — і це за кілька годин до гри. Мабуть, оті «4:0» у митній декларації, і справді, були жартом.

На полі — не до жартів

Гра в Полтаві особливого ажіотажу не викликала. Хоч і була субота, та й початок її призначили на 17 годину, на трибунах зібралося близько трьох тисяч глядачів. Після попереднього сезону стадіон виглядав майже порожнім, при тому, що оновлена «Ворскла» перед своїми вболівальниками постала вперше.

Київське «Динамо» відкликало з оренди Костюка й Самойлова, до інших клубів вирушили Леженцев і Бабич, припинили виступи ветерани Яремчук і Шарій. Зате в команду після оренди в «Кремені» повернулися Богатир, Гузенко, Лапко та Клименко, зі Львова перейшов у «Ворсклу» Гурка.

Саме Богатир вийшов із перших хвилин замість капітана Кислова, а в цій якості команду на поле вивів Чуйченко. Тож склад команди виглядав так: Ковтун, Мокрицький, Головко, 5 Петков, 6 Мачоган, Омельчук (Нджоку, 73), Хомин, Чуйченко, Мусолітін, Кобзар (Гурка, 39), Богатир (Гузенко, 85).

“Ворскла” почала матч потужно. Уже на п’ятій хвилині після розиграшу кутового Кобзар дотепно бив із лінії воротарського майданчика, але трохи невлучно. А через три хвилини рахунок був відкритий. Чуйченко ефектними фінтами “розібрався” із двома захисниками і влучно “вистрілив” у нижній кут.

Після забитого м’яча гра пішла спокійніше. До небезпечних моментів доходило нечасто, захисники обох команд уміло справлялися зі своєю роботою. У гостей вирізнявся єдиний форвард уже згаданий словак Лазарик, який двічі бив по воротах, але для Ковтуна це стало простою розминкою.

За шість хвилин до перерви тренер замінив Кобзаря, який чомусь «завівся», на Гурку, котрий і став героєм зустрічі.

Другий тайм продемонстрував, наскільки дійсно відрізняється клас команд. Якби «Ворскла» використала хоча б половину створених моментів, рахунок був би двозначним. Уже на 49-й хвилині на фланговий навіс Омельчука вдало відгукнувся Гурка, спрямувавши м’яча в дальній кут метрів з 14-ти. Через п’ять хвилин Богатир б’є вище воріт із кута воротарського, а ще через дві хвилини Чуйченко влучає в поперечину. Незабаром господарі виконали красиву багатоходівку, та удар Мусолітіна з п’яти метрів виявився неточним. Це було не останнє його рандеву з голкіпером гостей, принаймні ще тричі він мав забивати, та м’яч або цілував штанги, або йшов повз ворота. Перераховувати втрачені моменти можна ще довго. Але вдруге відзначитися випали лише тому ж Гурці.

Жирний знак оклику в грі міг поставити Хомин, але на останніх хвилинах Андрію трохи не вистачило точності, щоб провести четвертий гол. Втім і без цього «Ворскла» домоглася бажаного результату. Білоруська бригада арбітрів зафіксувала рахунок 3:0 на користь полтавців.

На згадку про «Блискавку»

Як не дивно, крупна поразка, здалося, зовсім не засмутила ісландців. Святкувати закінчення виступів у єврокубках вони почали ще в роздягальні, залишивши там після себе окрім порожніх пляшок зламані крани й душові, купи сміття і різного мотлоху, зате прихопивши кілька рушників. Продовжилось воно в готелі та навколишніх кав’ярнях. Працівники «Мотелю» ще довго згадували перебування гостей.

На ранок дещо втомлені нічними розвагами ісландці по прямували до Борисполя. Їхній багаж помітно «розпух». Спочатку подумалося, що це від придбаних на ринках спортивних костюмів. Та виявилося, що на згадку про наше місто вони ще й прихопили із собою… подушки.

Пізніше ремонт гостьової роздягальні та компенсація втрат готелю вилилися ФК «Ворскла» у копієчку.

Уже в аеропорту до мене знову підійшов капітан «Лейфтюра» Йенс Нільсен. Йому знову було соромно за своїх товаришів по команді. Довго вибачався з те, що поводилися ті як дикуни. «Що поробиш, більшість із них уперше побували за межами свого острова, — сказав він, — але це не виправдовує їхньої поведінки. Шкода, що ми полишили після себе таке погане враження». Після того як вибачення були прийняті, данець передав листок паперу.

— Чомусь здається, що незабаром ви побуваєте на моїй батьківщині, — додав він, — Тут номери телефонів і прізвища моїх друзів у Копенгагені. Може, знадобиться якась допомога. Я їх попереджу.

…Нільсен був правий. У другому раунді Кубка Інтертото жереб звів «Ворсклу» саме з АБ «Копенгаген».

Далі буде

Олександр БОРОДАЙ