Хроніки євровиїзду. День 6

День 6. Гамбург. “Петух гамбургский? Неее. Курица! Мокрая…” (с)

І знову в сон вривається підзабута Хлєбнікова. Очі навідріз відмовляються відкриватись, але десь усередині мозку активно рветься назовні думка-згадка – ми замовляли сніданок на восьму. Спізнюватися негарно, тим більше, хтозна чим годуватимуть і як відреагують на порушення пунктуальності. Є ще пару десятків хвилин, щоб озирнутися навколо. Номар просторий, є стіл, два стільці, кухня з повним набором посуду для готування і приладів. У ванній кімнаті значний набір рушників, шампунь, мило. Три пляшки вина привертають увагу. Ціна порівняно невисока, оплата постфактум при виселенні. Тумбочки, нічники. батареї з терморегуляторами. Затишно. Спускаємось у ресторан.

При вигляді сніданку здивовано і розгублено перезираємося – оце й усе для дорослого потужного організму? На 6,5 євро маємо доволі цікавий набір. Чай, кава, апельсиновий сік, молоко. Три булочки і величенький круасан. По одному тоненькому шматочку сиру, ковбаси і балику на кожного – таке ранкове меню. Додається ще креманка з одноразовими порціями меду, варення, джему, нутелли, вершків, масла, йогурту та плавленого сирка. Не густо, порівняно з Прагою.

Яким же було здивування, коли сніданок повністю втамував голод і якісно наситив шлунок. Яблука, банан і апельсини на закуску вже не влізли. Беремо кілька екземплярів десертів та булочок з собою. Буде на вечір. Доки хлопці приходили до тями і розробляли стратегічні маневри на день, спустився на стійку реєстрації за консультацією. Розповіли все – і як добратися до метро, і як доїхати до стадіонів, і який квиток найкраще купити. Видали карту транспортних маршрутів, зробили всюди необхідні відмітки і побажали успішної дороги. Європейський сервіс.

Вилазимо назовні. Читаємо вивіску – треба ж хоч запам’ятати назву готелю на всяк випадок. Гамбург зустрічає дощем і мокрими саджанці яблунь. Від проституток не залишилось і сліду. Звіряємось з мапою і вирушаємо до станції метро. В водоймі плаває лебідь, здалеку помилково ідентифікований як гусак. Все ті ж велодоріжки і сенсорні світлофори. Разючих відмінностей від Ганновера поки не помічаємо.

Міська залізниця має умовні позначенння U та S. При чому, по одній колії можуть ходити електрички різних напрямків. Перед входом у підземку стоять автомати по продажу квитків. Каси відсутні. Ми купили добовий квиток на 5 персон для усіх видів транспорту. Вартість – 9,6 євро. В меню електронного ящика доступна англійська мова, варіантів вибору квитків досить багато. Добре, що нас кілька разів проінструктували різні джерела. В метро чисто, давка відсутня. Двері вагонів на спеціальних важелях або кнопках – щоб відчинились треба легенько потягти або натиснути. В вагонах є контейнери для сміття. Сидіння м’які і зручні.

З кількома пересадками (на одній із станцій довго стояли гальмували, доки не дійшло, що маршрути через колію проходять різні) добираємось до пункту номер один – арени “Санкт-Паулі”. Всюди Веселий Роджер дарує свою незабутню посмішку. Біля входу стоїть парочка чорних міні-куперів з черепом і кістками в якості аерографії. Атмосфера фан-шопу дещо зловісна, якість товару дуже висока. На жаль, не вдалося знайти один із улюблених варіантів ігрової запасної форми. Мріяв про неї дуже давно. Ну то таке.

Надворі справжнісінький ливень, починаємо дещо промокати. Пересаджуємось на надземну гілку і вирушаємо до домашнього стадіону “Гамбурга”. Від станції через мережу тунелів веде алейка, довжиною близько 2 км. Всюди покажчики напрямку, через кожні 50 метрів – урна.

Відстань до входу була б значно ближча, дорога трішки звивається. Збільшено пішохідний відрізок для того, щоб натовп, покидаючи споруду, розтягувався на шляху до зупинки громадського транспорту. Комфортніше пересування, безпечна прогулянка, зменшення навантаження на один поїзд. Все заради людини. Вздовж дороги шедеври вуличного мистецтва – так малювати треба мати неабиякий талант.