“Карпати” – “Ворскла”: як усе починалося…

«Ворскла» і «Карпати» не так вже й багато матчів провели між собою. Особливо це стосується радянського періоду. Однак серед них є декілька, що запам’яталися. Мова про два найперші поєдинки суперників, зіграних в сезоні 1968 року.

Тоді обидві команди виступали в так званій другій групі класу «А» (аналог нашої першої ліги). Якщо львівські «Карпати» виступали в цьому турнірі з часу свого заснування – 1963 року (невідомо тільки за які заслуги новостворену команду зі Львова одразу включили в клас «А», обминаючи клас «Б»), то полтавська команда пробилася туди лише 1968 року. Щоправда пробилася туди теж не за спортивним принципом, а як тоді говорили «по просьбе трудящихся». Саме 1968 року в Полтаві зібралася чи не найсильніша за складом команда за часів радянського чемпіонату. Чимало гравців тогочасного «Сільбуду» пройшли школу провідних клубів країни. Тому й не дивно, що в сезоні 1968 року полтавці перебували серед лідерів підгрупи і мали непогані шанси поборотися за перше місце, а з ним і за путівки до вищої ліги. Однак і підсумкове 5-е місце можна вважати неабияким результатом, адже не треба забувати, що то був другий дивізіон, де команда вперше і в останнє виступала в радянському чемпіонаті.

Та повернемося до матчів з «Карпатами». Львів’яни безперечні лідери першої підгрупи, але на старті команда трохи загальмувала і довелося надолужувати прогаяне по ходу чемпіонату. Перша гра суперників відбулася 20 червня у Львові на стадіоні «Дружба» (нині – «Україна»). Полтавці тривалий час вели в рахунку – 2:0, але зрештою не змогли втримати перемогу – 2:2.

Матч у Полтаві, хоча й не ряснів великою кількістю забитих голів, але все ж подарував уболівальникам захоплюючий поєдинок. Львів\’яни перед матчем із «Сільбудом» мали шикарну 13 матчеву переможну серію, і прагнули продовжити її в Полтаві. Однак не судилося. Єдиний гол у матчі Тараса Примака на 20-й хвилині приніс мінімальну перемогу господарям поля.

Цікаво, наступного року львівські «Карпати» зроблять найгучнішу сенсацію в радянському футболі – виграють Кубок СРСР, а ще через рік вийдуть до вищої ліги та зіграють в Єврокубках. А ось «Сільбуд» втратить не тільки свою назву (команда стане називатися не досить оригінально – «Будівельник»), але й команду. Чимало гравців сезону 1968 року підуть з Полтави. Крім того після тої перемоги над «Карпатами» полтавців знову виграють у львів’ян аж у 2000-му році…

На останок хочеться запропонувати вам звіти про матчів 1968 року із полтавських газет.

Чемпіонат СРСР, 2 група класу “А”, І підгрупа.
20.06.1968 (четвер) “Карпати” (Львів) – “Сільбуд” (Полтава) – 2:2 (0:1).
Львів, стадіон “Дружба”.
Суддя: Володимир Миланко (Кишинів)
Голи: 0:1 Котов (?), 0:2 Примак (?), 1:2 Данилюк (?), 2:2 Данилюк (?).

В актив по одному очку

Місцеві “Карпати” у черговому матчі майстрів класу “А” приймали полтавський “Сільбуд”. Турнірне становище цих команд майже однакове. Полтавці на шостому, а львів’яни – на одну сходинку нижче. Отже, цілком природно, що цей матч обіцяв бути цікавим, напруженим.

…Перший тайм. Обидва суперники не роблять тривалої розвідки, а переходять в атаки і контратаки. Все ж перші 45 хвилин закінчилися деякою територіальною перевагою полтавців. Вони повели рахунок – 1:0.

В другому таймі гра значно активізувалася. Тарас Примак з подачі Миколи Котова забив другий м’яч у ворога “Карпат”. А господарі поля теж прагнули не тільки відігратися, а й вийти переможцями. Вони теж забили два м’ячі у ворота “Сільбуду”.
Після 14 ігор “Сільбуд” набрав 18 очок і поки що перебиває на шостому місці в своїй підгрупі.

(“Зоря Полтавщини” № 145 (10885), 22 червня 1968 року (субота).

Чемпіонат СРСР, 2 група класу “А”, І підгрупа.
08.10.1968 (вівторок) “Сільбуд” (Полтава) – “Карпати” (Львів) – 1:0 (1:0).
Полтава, стадіон “Колос”
Суддя: Володимир Миланка (Кишинів).
“Сільбуд”: Володимир Козлов, В’ячеслав Першин, Борис Шишков, Віктор Носов, Анатолій Вітков, Віктор Маслов, Валерій Бардешин, Василь Сальков, Юрій Несміян, Юрій Варламов, Тарас Примак.
“Карпати”: Михайло Лупол, Роман Покора (Леонарда Жукаускас), Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Валерій Сиров, Лев Броварський (Анатолій Крощенко), Геннадій Лихачов, Янош Габовда, Ігор Кульчицький, Богдан Грещак.
Гол: 1:0 Примак (20).

Не такий страшний лідер

Так склалось, що останній тур, який проводили наші футболісти вдома, був, мабуть, одним з найважчих в другому крузі. Справді, ігри з такими колективами, як вінницький “Локомотив”, житомирський “Автомобіліст” і, нарешті, львівські “Карпати”, вимагали від гравців “Сільбуду” не тільки фізичного напруження, але й витримки, міцних нервів.

До зустрічі з “Карпатами” полтавські футболісти готувались особливо старанно. Крім того, що цього вимагало гучне ім’я лідера, була іще одна причина. Після останньої зустрічі з “Автомобілістом” у двох команд – ризької “Даугави” і “Сільбуду” набралась рівна кількість очок – по 41. Вони ділили п’яте і шосте місця, хоч рижани провели на одну гру більше. Можливий програш полтавчан загрожував їм втратою місця в першій п’ятірці. А це вже було б явищем неприємним і, можливо, навіть важко поправимим. 3 іншого боку львівським “Карпатам” конче необхідно було здобути два очки, бо їм  буквально на п’яти наступало київське СКА.
Все це обумовило гостроту зустрічі між двома колективами.

Тренери “Сільбуду” обрали звичний варіант розстановки травнів, який не раз виправдовував себе у відповідальних матчах – 4-4-2. Посиливши захисні лінії, вони поклали завдання атакувати ворота на зіграний дует: Тарас Примак – Юрій Несміян, з частим підключенням до них напівзахисників Віталія Бардешина і Юрія Варламова.

Забігаючи наперед, треба сказати, що ця тактична схема виправдала себе знову. Агресивні форварди “Карпат” не раз наштовхувались на захист полтавчан і втрачали можливість влучити у ворота. В свою чергу гострі прориви Примака і Несміяна створювали одна за одною небезпечні ситуації біля воріт гостей. І от на 20 й хвилині першого тайму виникає знайома комбінація: сильний пас  Примаку, він на великій швидкості зривається на штрафний  майданчик гостей і з ходу б’є по воротах. Рахунок відкрито. 1:0 – ведуть полтавчани.

Якщо після переможного удару Примака сільбудівці стали, грати дещо впевненіше, спокійніше і, я б сказав, розсудливіше, то гравці “Карпат” пішли на явне  загострення. Намагаючись забезпечити щільний захист своїх воріт і утримати завойовані позиції полтавчани все частіше відтягуються на свою половину. Причому нерідко це має для самих господарів досить небезпечний характер. Вони буквально скупчуються на штрафному майданчику, полегшуючи завдання форвардам “Карпат”. Лише Примак і Несміян продовжують свої рейди поблизу воріт гостей.

У другій половині зустрічі львів’яни розгорнули шалену атаку воріт “Сільбуду”. Все частіше доводиться вступати в гру воротареві полтавчан Володимиру Козлову, причому було кілька випадків, коли, відверто кажучи, спортивне щастя просто посміхалось нашим землянкам: буквально з кількох метрів м’яч потрапляв то в штангу, то в гравця. Але все, як кажуть, минулося… З рахунком 1:0 і закінчився цей напружений матч. Наші земляки здобули важливу перемогу. І справа не тільки в двох очках, конче необхідних “Сільбудові”. Полтавчани, подекуди поступаючись лідеру в техніці, протиставили йому самовіддану гру, продемонстрували велику волю до перемоги. Вона ще раз довели, що належать до команд, які не випадково знаходяться на верхніх сходинках турнірної таблиці.
Враження від матчу було б ще кращим, якби його не зіпсувало некваліфіковане суддівство арбітра з Кишинева Володимира Миланка, який провів матч на низькому рівні, не реагував на явні порушення, приймав спірні і часто невмотивовані рішення.

Попереду у полтавчан гра на “чужих” полях – в Калузі, Калініні, Тулі Побажаємо їм провести цей тур не гірше, ніж останній.

В. Майорчик. (“Зоря Полтавщини” № 239 (1079), 10 жовтня 1968 року (четвер).

БЛИСКУЧЕ!

Так коротко можна охарактеризувати останню гру полтавського “Сільбуду” з лідером своєї підгрупи львівськими “Карпатами”. Хоч перевага в ньому матчі і є мінімальною (рахунок 1:0), але вона дає багато нашим землякам у боротьбі за призові місця. Вона ж свідчить про силу колективу і його уміння брати верх навіть над маститішими суперниками

Львівські “Карпати” – відома в нашій країні команда. Її честь захищають такі майстри, як воротар Михайло Лупол, захисники Роман Покора, Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Валерій Сіров, напівзахисники Лев Броварський, Володимир Данилюк і нападаючі Геннадій Лихачов, Януш Габовда, Ігор Кульчицький та Богдан Грищак. Саме в такому складі вийшли гості на гру. Полтавчани грали в своєму звичайному складі: Козлов, Першин, Шишков, Носов, Вітков, Маслов, Бардешин, Сальков, Несміян, Варламов та Примак.

Знаючи, що, лідери прибули до Полтави з наміром взяти двоє очок, сільбудівці відразу застосували тактику захисного варіанту. Навіть півзахисники знаходились ближче до свого штрафного майданчика, ніж до воріт суперника. В атаці висунуті далеко вперед були тільки Юрій Несміян і Тарас Примак. Їх часто підтримували Юрій Варламов, Віталій Бардешин та Василь Сальков. Передбачення тренерів “Сільбуду” Цілком справдились, а тактична розстановка гравців абсолютно виправдала себе. Господарі надійно тримали захист, пробитись через який, в буквальному розумінні слова, футболістам “Карпат” так і не вдалось.

Захопившись атакою, гості випустили з поля зору Тараса Примака. Він стрімко рвонувся вперед і метрів з 20-ти невідпорним ударом в дальній від воротаря Михайла Лупола кут воріт забив чудовий гол, після якого гра перейшла в Рівне русло. Львів’яни, щоправда, почали нервувати, допускати неточності в передачах, а потім (це було в другому таймі) перейшли в масований “навал”. Були моменти, коли здавалось, що гол неминучий. Згадаймо 52-у хвилину. Десь п’ятнадцять чи, може, й більше футболістів зібрались на штрафному майданчику полтавчан. Хтось впав, об нього спіткнулись інші. М’яча не було видно. І тільки через якусь секунду він “вискочив” з “купи” на вільний.

Самовіддано зіграв наш воротар Володимир Козлов. Він взяв кілька “мертвих” м’ячів. Піл час однієї з азартних атак голкіпер дістав травму, але знайшов у собі сили і зумів бути на рівні до кінця гри.

Скільки напруження, динамізму, захоплюючих ситуацій виникало під час цієї справді драматичної гри! Одного разу ворота львів\’ян лишились без воротаря: він вибіг на кілька метрів за межі штрафного майданчика. Тарас Примак пробив, м’яч котився у ворота і, як це не дивно, змінивши напрям, пройшов мимо штанги десь на кілька сантиметрів.

В кінці гри в “Карпатах” і “Сільбуді” відбулися заміни: гості ввели в гру нападаючих, а господарі – захисників.

Матч закінчився перемогою полтавчан, які здобули два важливих очки. Тепер після 34 ігор у них 43 очки при співвідношенні м\’ячів 44:29. Попереду матчі на виїзді. Хочеться побажати полтавським футболістам провести їх якнайуспішніше.

Не можу не сказати з обуренням про суддів з м. Кишинева Миланка, Виноградова та Куценка. Чи то через погану обізнаність з футболом, чи через симпатії до львів’ян вони без всяких підстав підсуджували “Карпатам”. Болільники справедливо обурювалися їх діями.

І. Кулик. (“Комсомолець Полтавщини” № 121 (1638), 10 жовтня 1968 року (четвер).