Кубковий парадокс по-українськи

Цьогорічний січень став найцікавішим місяцем для прихильників гандболу, які слідкують за подіями на всіх \”фронтах\”. У Швеції зараз триває фінальний турнір чоловічого чемпіонату світу, який виявився унікальним – вперше в історії до числа фіналістів світової першості не пробилася жодна національна збірна з пострадянського простору: ні Росія, ні Білорусь, ні Україна. Українці дійшли до стадії плей-офф, де програли вирішальні матчі за вихід до фіналу. Чемпіон світу визначиться у Швеції вже цього тижня. Разом з тим в Україні вирішено відродити Кубок країни з гандболу і 18 січня відбулося жеребкування першого етапу. У той же час розпочалася друга частина чемпіонату України серед чоловічих команд Суперліги.

ЗАПІЗНІЛИЙ КУБОК?

Незабаром виповниться 20 років, коли в Полтаві було створено чоловічу гандбольну, тоді ще студентську команду, котра мала назву \”Шелекон\”. Невдовзі полтавці почали виступати в національних змаганнях під динамівськими прапорами. І ось уже 13 сезонів наші земляки грають в елітному дивізіоні українського гандболу. За весь цей час полтавські уболівальники гандболу щось не пригадують, щоб динаміці грали у національному кубковому турнірі. Україна тривалий час була однією з не багатьох європейських гандбольних країн, в якій взагалі не проводився розіграш Кубка країни. При цьому, у класичному Кубку володарів кубків європейських країн виступала команда, яка завойовувала бронзові медалі в чемпіонаті України (чемпіон грав у Лізі чемпіонів, а срібний призер – у Кубку ЄГФ).

Після надзвичайно тривалої паузу було вирішено відродити Кубок України з гандболу. І тут, як згодом з\’ясувалося, стався майже кумедний кубковий парадокс по-українському. 18 січня відбулося жеребкування першого етапу Кубка України. А через два дні – 20 січня (коли у Швеції тривали матчі чемпіонату світу) у столиці Данії Копенгагені відбулася зустріч представників гандбольних клубів багатьох європейських країн з керівництвом Європейської гандбольної федерації. Тут чиновники повідомили, що починаючи з сезону 2012-2013 ЄГФ (за прикладом УЄФА) об\’єднує турніри Кубка ЄГФ і Кубка володарів кубків в один турнір – Ліга Європи з гандболу (при цьому Кубок Виклику, в якому полтавське \”Динамо\” вже має досвід виступу – залишається). Таким чином, наступний розіграш Кубка володарів кубків виявиться останнім. Тож кубковий парадокс по-українському полягає в тому, що перший за часів Незалежності справжній володар Кубка України з гандболу (або фіналіст) виступить на законних підставах в… останньому (2011-2012) розіграші Кубка володарів кубків європейських країн. Тож чи не запізно в Україні почали відродження Кубка країни з гандболу?

ДО РЕКОРДІВ – ЧЕРЕЗ АНТИРЕКОРДИ

Уболівальники, які зібралися 21 січня в Полтаві на матч \”Динамо\” – \”Портовик\” (Южний), розуміли, що це не просто гра, це – реальна битва за майбутні срібні медалі. До гри полтавці мали в своєму активі 21 очко і перебували на другому місці в турнірній таблиці Суперліги, \”Портовик\” мав 18 очок і був третім. Тож, це, як кажуть, був матч за \”чотири\” очка. У разі перемоги динамівці йшли у відрив аж на 5 очок! А у разі поразки, южненці наближалися до полтавців на відстань лише одного очка.

Також у цій грі полтавців \”чекали\” кілька клубних рекордів: за кількістю набраних очок в одному з сезонів (раніше було 22 очка) і за кількістю перемог в одному чемпіонаті Суперліги (раніше було 10). \”Динамо\” того дня, врешті-решт, встановило свої нові клубні рекорди – причому, не два, а цілих чотири – але до них наші земляки прийшли, як не дивно, через два клубні антирекорди.

У середині першого тайму полтавці примудрилися пропустити у свої ворота 6 м\’ячів за 6 хвилин – такого приголомшливого антирекорду важко згадати! Тоді у ворота господарів поля \”залітало\” все, що тільки могла залетіти. У цей же період жодна атака динамівців не завершилася результативно. У ті хвилини гості діяли як \”швидка кавалерія\”, а господарі майданчика – як \”піхота у важких чоботах\”. Відповідно, \”Портовик\” повів у рахунку 16:10 – з перевагою у 6 м\’ячів! Відверто кажучи, мало хто з уболівальників тоді вірив, що \”Динамо\” зможе переломити хід гри. А за підсумками першого тайму народився ще один антирекорд. Вперше в історії на своєму майданчику полтавці за 30 хвилин ігрового часу пропустили у свої ворота аж 20 м\’ячів! Глядачі були в розпачі, вони розмірковували: якщо у першому таймі пропустили 20 м\’ячів, то за підсумками всієї гри можуть \”упіймати\” антирекордні 40 м\’ячів.

Та фінальна сирена таки принесла перемогу, яку \”Динамо\” видряпало з над зусиллями – з мінімальною перевагою лише в один м\’яч – 31:30. Причому перемога здобута, говорячи словами легкоатлетів, – на останньому кроці фінішної прямої. Колись такі драматичні перемоги журналісти визначали цікавим порівнянням: встигли вилізти з… труни, до її остаточного забиття цвяхами.

Отже, 21 січня 2011 року \”Динамо\” встановили свій клубний рекорд за кількості набраних очок в одному з чемпіонатів – тепер в активі полтавців уже 23 очка. Також підопічні тренерів Андрія Портного та Андрія Мороза здобули свою 11-ту перемогу в одному з чемпіонатів (раніше були рекордні 10 перемог). Ці рекорди, звісно, радують. Але кожен уболівальник \”Динамо\” розуміє, що у нинішніх умовах це лише – проміжний етап. Адже до завершення цьогорічного чемпіонату України лишається зіграти ще 13 матчів. Тож, на черзі – нові перемоги, які вестимуть до нових клубних рекордів. Тепер шанувальники \”Динамо\” починають займатися підрахунками. Їх цікавить, по-перше: якщо у першій половині сезону полтавці набрали 21 очко, то чи зможуть вони за підсумками всього чемпіонату набрати понад 40 очок? По-друге: якщо у першій половині сезону полтавці здобули 10 перемог, то чи зможуть вони за підсумками всього чемпіонату досягти наступної ювілейної цифри – 20 перемог?

Ще один рекорд, який народився 21 січня, належить, умовно кажучи, до номінації \”доганялівка\”: полтавці змогли перемогти у матчі, за ходом гри якого програвали 6 м\’ячів! Це – справді унікальне досягнення. Причому воно здобуте у грі із ще діючим срібним призером минулорічного чемпіонату України. Поки ще діючим срібним призером. Сподіваюся, ви зрозуміли натяк…

\”КРИВАВИЙ\” ГОЛ ДЕБЮТАНТА-ЛЕГІОНЕРА

Ще один як клубний, так і персональний рекорд встановив російський легіонер Віктор Коваленко. З\’явившись на майданчику у першій половині першого тайму, він першим же своїм кидком увігнав м\’яч у сітку воріт \”Портовика\”. Потім Коваленко продовжив активно діяти на місці лівого напівсереднього – він майстерно завдавав кидків з таких незручних положень, з яких раніше гравці \”Динамо\” практично не наважувалися на результативні \”постріли\”. А в другому таймі Віктор Коваленко разом з Юрієм Хаухою вже діяли як справжній ударний дует \”Динамо\”. Тож не дивно, що саме цей тандем закинув у ворота «Портовика» майже половину усіх м’ячів – 15 із 31: Хауха – 8, Коваленко – 7. На початку другого періоду період стався цікавий епізод: атаку Коваленка з \”його позиції\” було зупинено за допомогою жорсткого фолу – він лежить на майданчику, до нього підбігає лікар команди і витирає кров з його обличчя. Полтавці негайно розігрують штрафний, м\’яч знову потрапляє до Коваленка – він завдає чергового кидка і воротар суперників безсилий. Після цього Коваленко вже самотужки витирає кров на своєму обличчі. Ось такий вийшов \”кривавий\” гол дебютанта-легіонера полтавського \”Динамо\”, який, напевно, надовго запам\’ятають глядачі.
Й інший дебютант-легіонер росіянин Олексій Пєсков також зробив усе можливе, щоб внести радикальний перелом у хід гри і наблизити \”Динамо\” до перемоги (на його рахунку – 4 м’ячі). У другому таймі він результативно діяв з позиції правого напівсереднього і закинув кілька вирішальних м\’ячів своєю лівою ударною рукою – неначе з катапульти. А найбільш приємним для глядачів стало те, що обидва дебютанти-легіонери на свої результативні атаки витрачали мінімум часу, стрімко орієнтуючись у непростих ситуаціях. Тож, не в останню чергу завдяки рішучим і результативним діям нових своїх легіонерів, \”Динамо\” змогло не просто перемогти авторитетного суперника, а й закинути у його ворота \”гросмейстерську\” (за мірками гандболу) кількість м\’ячів – понад три десятки! Сподіваємося, що й це – не межа. А лише початок!