Куди крокує український гандбол?

По завершенні переможної домашньої зустрічі з \”Портовиком\” президент гандбольного клубу \”Динамо-Полтава\” Іван Матієшин не став коментувати гру своєї команди, а відразу ж перейшов до стану справ у гандбольній Суперлізі.

– \”Динамо\” наробило чималого переполоху в Суперлізі,- поділився своїми думками Іван Семенович. – За 19 років тут звикли, що перші два місця займають запорізькі команди ЗТР і \”Мотор\”, а решта бореться за призове третє місце. Завдяки полтавцям і \”Портовику\” у Суперлізі тепер маємо чотири сильні команди, які в досить гострій боротьбі мусять виборювати лідируючі позиції у турнірній таблиці. Якщо зберегти цю ситуацію, то через рік-півтора вони підтягнуться до європейських \”середняків\”. Ще рік тому про це ніхто й мріяти не смів.

На думку Івана Матієшина (на фото), треба відроджувати українську школу гандболу. Адже гандбольна збірна колишнього Радянського Союзу, в якій грало чимало українців, не раз ставала чемпіоном світу. А кістяк гандбольної збірної України зразка 2012 року треба формувати на базі саме \”Динамо-Полтава\” і \”Портовика\”, аби поєднати молодіжний ентузіазм і досвід ветеранів.

 

Треба віддати належне директору гандбольного клуба \”Портовик\”  Сергію Гордієнку і тренеру Олегу Сичу.  За 4 роки їм удалося створити досить професійний і амбіційний молодий колектив. Сильною стороною южненців є те, що вони мають свою молодіжну команду. У грі з полтавцями – одноосібними лідерами Суперліги – гравці з Южного продемонстрували не лише ефективний захист, а й досить швидкісний гандбол в атаці, вдалу гру на флангах. Але найвищої похвали заслуговує воротар гостей, який взяв майже усі м\’ячі, які можна було взяти.

 

Прагнення до перемоги – це те, чого не вистачає українському гандболу. Але ще більше не бракує йому системної психологічної роботи з гравцями, що досить вдало підмітив тренер кращої російської гандбольної команди \”Чеховские медведи\” Максимов: \”Українські гандболісти то летять стрімголов в атаку, не бачачи своїх колег, то повзають по полю, як сонні мухи по склу. Європейські команди грають доволі стабільно обидва тайми, борючись до останнього за кожен м\’яч. В українців слабка не лише фізична, а й психологічна підготовка\”. Що тут заперечити тренеру команди, яка входить в десятку кращих команд світу?

 

Якщо говорити про відродження української школи гандболу, то на прикладі \”Портовика\” можна простежити один з її найоптимальніших варіантів: дитяча і молодіжна команди, укомплектована на їхній базі команда Суперліги з 2-3 легіонерами, які беруть на себе не лише ігрову, а й психологічну підтримку своїх молодших колег. Але розкрити свій потенціал така команда може лише за умови гострої конкурентної боротьби в Суперлізі. І тут уже без \”гандбольного штабу\”, як називають керівництво національних гандбольних федерацій, не обійтися. У Франції гандбольними талантами опікується 35 високопрофесійних і  високооплачуваних членів національної гандбольної ліги. В Україні на утримання 5 керівників \”гандбольного штабу\” за 19 років гандбольні клуби не перерахували жодної гривні. Вже кілька років ведуться розмови про підготовку Національної програми розвитку гандболу в Україні. Але її нікому розробляти, нікому просувати на найвищому рівні.

 

Доки цього не буде – наші гандбольні клуби в Європі за серйозних суперників ніхто не вважатиме. Іван Матієшин цілком слушно пропонує, аби керівники гандбольних клубів України нарешті сіли за круглий стіл і обговорили для початку три найболючіших проблеми: створення Національної програми розвитку гандболу, реформування гандбольної федерації і комплектування національної збірної на нових засадах. Якщо у федерації немає коштів навіть на страхування гравців, які виїжджають на змагання за кордон – про який український гандбол сьогодні можна говорити…

 

Степан ВОВКОДАВ