12-й гравець - 27-03-2011, 01:03 - sasa 42

“Ми – разом з командою”

Інформація про організацію клубу вболівальників ФК "Ворскла" у 1988 році.
“Ми – разом з командою”

Цій статті понад 20 років. І хоч зараз багато чого змінилося, ми все ж вважаємо, що її варто прочитати…

Більш-менш організованими вони стали нещодавно — у серпні минулого року. Саме тоді при Полтавському міському комітеті ЛКСМУ утворився клуб уболівальників футбольної команди «Ворскла», який зібрав юнаків і дівчат, об’єднаних однією пристрастю — футболом.

Про період становлення, нопнрішомі проблеми клубу уболівальників «Ворскли» нашому кореспонденту розповідають активісти клубу Дмитро Демиденко, Андрій Ковшик та Олександр Лоу.

— Питання об’єднаний молодих прихильників «Ворскли» в організований клуб піднімалося давно, — розпочинав розмову Дмитро, — А після виходу «Ворскли» у другу лігу, коли на стадіон “Колос” пішов народ, воно набуло ще більшої ваги. Молоді на матч ходять, як правило, групками — знайомі товариші, з якими живеш в одному будинку. Я, наприклад, теж іду з друзями — Сашком, Андрієм, іншими. Якось познайомилися з Юрком Антоненком, Олегом Тараном і Оленою Бутко. Розговорилися про футбол. Виявилося, що вони теж виношують ідею створення клубу молодих уболівальників футболу. Та й не тільки вони — багато школярів, учнів технікумів, СПТУ, студентів були за клуб. Тільки не знали, з чого починати… 

Андрій: — От і був кожен сам по собі. Підтримували команду під час матчів по-різному. І в піонерські горни «співали», і саморобні прапори з надписом «Ворскла» робили, і петарди зривали, дрібні шматочки газети з трибун кидали. Зрозуміло, що і конфлікти з міліцією траплялися.

— І все ж, як вдалося об’єднати розрізнені групки, закласти фундамент клубу уболівальників?

Олександр: — Звернулися в обком, міськком ЛКСМУ. Першим, хто почав займатися нашими проблемами, був тодішній завідуючий відділом спортивної і оборонно-масової роботи міськкому ЛКСМУ Андрій Піменов. Він разом з нами ходив на матчі, домовився з дирекцією стадіону «Колос», щоб нам дали роботу. Майже місяць по 8—10 хлопців допомагали на стадіоні, продавали вхідні квитки. В середині серпня директор управління спортивних споруд стадіону «Колос» Ю. Й. Стешин розпорядився, щоб десятьох найактивніших помічників пропускали на матчі безплатно. 

Дмитро: — Оскільки нам часто дорікали дорослі за те, що ми досить гучно виказуємо свої емоції, то вирішили вибрати собі свій, молодіжний, сектор, щоб не заважати нікому.

Андрій: — Коли, підтримуючи «Ворсклу», ми розгорнули прапори, до пас поступово почали сходитися хлопці і дівчата з інших секторів стадіону. Під кінець матчу навколо нас згуртувалось чоловік 200, а може, й більше.

Олександр: — До речі, прапори Дмитро й Андрій замовили в ательє за власні гроші. Зібрали на це 60 карбованців і замовили.

Дмитро: — А вперше прапор «Ворскли» з’явився на початку минулорічного сезону на мототреку в Розсошенцях.

Олександр: — І все ж інколи складається враження, що дорослі, забачивши прапори, почувши наш голос, тільки й чекають якихось хуліганських витівок, ніби ми йдемо на футбол, аби бешкетувати і заважати іншим.

Дмитро: — І парадокси траплялися. Перед початком однієї з ігор на наш «молодіжний» сектор прийшов майор міліції і каже: «Щоб я не бачив сьогодні прапорів». От і просиділи нишком увесь перший тайм — кому охота, щоб тебе із стадіону вивели, не дали гру додивитися. Потім, під час перерви, до пас літні болільники підходили, цікавилися, чому не ми мовчимо, без нашого «голосу» наче й матч не матч.

Однак трапляються і порушення встановленого порядку. Ні-ні, та її виявляє себе “футбольний фанатизм…”.

Дмитро: — Трапляється, не заперечую, інколи хлопці приносять ракети, петарди, залишають після себе на трибунах купи сміття. От ми і прагнемо добитися того, щоб на «молодіжний» сектор приходили лише члени клубу уболівальників, щоб там були наші дружинники, ми самі стежили за порядком у секторі.

Все це передбачає об’єднання з чітким статутом, правилами, обов’язками членів…

Андрій: — Таку роботу ми вже розпочали. Спільно з Юрієм Рагозіним з міськкому ЛКСМУ створюємо свій статут. За основу взяли статут киян. Коли виїжджали в Київ уболівати за «Ворсклу», познайомилися а хлопцями з київського клубу уболівальників. Вони нам розповіли багато цікавого з досвіду утворення і утвердження його.

Дмитро: – До речі, у Київ ми добиралися хто на «попутках», хто поїздом. А назад їхали автобусом «Ворскли», разом з командою. Капітан ворсклян Іван Іванченко, Володимир Прокопиненко, інші гравці казали, що аж ніяк не чекали побачити нас, а коли почули голоси підтримки, зраділи, навіть настрій піднявся.

– Але ж не тільки моральна підтримка команди входить в плани роботи клубу. Я знаю, що зараз, коли ви переживаєте досить непростий організаційний період, виникає чимало найрізноманітніших питань.

Дмитро: — Це так. Насамперед ми шукаємо приміщення для клубу. Ходили за кількома адресами — не підходить. Нам потрібен не тимчасовий притулок, а справжній клуб. Зараз наша організація налічує понад. 30 активістів, ми могли, б зробити ремонт приміщення, обладнати його, утворити там своєрідний центр слідкування уболівальників, де можна були б обмінятися думками, переглянути разом цікавий матч по телевізору або, скажімо, провести зустріч з ветеранами полтавського спорту. Адже футбол — це те, що об’єднує. Наприклад, раніше я з якоюсь пересторогою ставився до хлопців з інших «угруповань». Тепер, коли ми здружилися, бачу, що вони — такі ж самі, як і ми, люблять футбол, уболівають за «Ворсклу». Тож, чому не зібратися усім молодим прихильникам команди під одним дахом, на спільних інтересах?

Олександр: — Клубу потрібні й кошти. Ми згодні укласти договори з ЖЕД на ремонт і впорядкування спортивних майданчиків за місцем проживання. Допомагаємо готувати стадіон «Колос» до нового сезону. Хочемо зробити ремонт у міському оздоровчому оборонно-спортноному таборі “Юнармієць», плануємо також попрацювати в радгоспі імені Шевченка Полтавського району.

Андрій: — Є пропозиція зробити членство в клубі платним, її зараз обговорюємо і, очевидно, вона буде прийняте. У киян, наприклад, кожен член клубу має перепустку. Щоб виготовити нам такі ж самі, потрібні гроші на оплату договору. Наявність коштів у клубі дасть можливість делегувати, скажімо, кількох уболівальників на матч в інше місто. Думаємо і над тим, щоб придбати однакові футболки з емблемою нашого клубу.

Взимку активісти клубу брали безпосередню участь в організації і проведенні міського турніру з міні-футболу серед уболівальників. Це слід розглядати як активну пропаганду улюбленого виду спорту?

Дмитро: — Саме так. До речі, ідея проведення турніру у нас виникла навіть раніше, ніж на сторінках «Комсомольця Полтавщини» було вміщено лист Юрія Климченка з пропозицією зіграти болільникам.

Андрій: — Зважте й на те, що ми не тільки допомагали в проведенні турніру, а й самі, своєю командою, виступали а ньому.

Не хочу, щоб склалася думка, ніби ми закомплексувалися на футболі і нічого більше не бачимо, нічим не займаємося. Дмитро і Сашко навчаються у Полтавському технікумі транспортного будівництва. Олена Бутко — учениця нафтового геологорозвідувального технікуму. Юра Антоненко і Олег Таран — учні шкіл. Я закінчив електротехнічний технікум, зараз готуюся до служби в армії. Ну а футбол допомагає нам усім і навчатися, і змістовно, цікаво проводити вільний час. А ще він подарував кожному з нас нових надійних друзів.

Що ви порадите тим, хто 
хоче стати членами клубу убо
лівальників «Ворскли» куди їм звернутися?

Дмитро: — У відділ спортивної і оборонно-масової роботи Полтавською міськкому ЛКСМУ. Поки знайдемо свою «житлову площу», штаб клубу знаходитиметься там.

Які ваші побажання кома
нді «Ворскла» на початку но
вого чемпіонату?

Дмитро: — Успішного старту успішного фінішу.

Андрій: — Цікавої, результативної гри і переконливих перемог па радість усім уболівальникам.

Олександр: – Спортивної удачі, і хочу сказати, що на нашу підтримку «Ворскла» може розраховувати за будь-яких обставин. Члени клубу завжди з командою!

Бесіду вів Ю.Волков.

«Комсомолець Полтавщини» № 37 (4753), 26 березня 1988 року (субота).

Погода