Микола Павлов: Не тримайте на мене зла

Микола Петрович прийшов на післяматчеву прес-конференцію в Полтаві, немов він і досі наставник ворсклян, і як завжди, поговорив “по-домашньому” з представниками мас-медіа, які ще зовсім недавно зустрічали його в конференц-залі стадіону Ворсклу оплесками.

– Вчора задавали мені журналісти запитання: “Після вашого уходу з Ворскли змінилося вже три тренери. Чи добре це?” А я думаю так: це значить, що з’явилася можливість трьом молодим людям спробувати тренерський хліб у ролі головного. Адже, виявляється, його-то не всі і хочуть. Сідають на це крісло і не знають, що робити. Дай Бог, щоб третя спроба Ворскли – тепер для Василя Вікторовича – була для команди вдалою. Сачко заслужив це своєю роботою і ставленням до справи. Іноді буває так у житті, що є міста, команди, де в тебе все виходить. Василь відзначився голами у півфіналі та фіналі Кубка України, який завоювала Ворскла. Тепер так склалися обставини, що він, попрацювавши і з Віталієм Володимировичем Кварцяним, все одно повернувся сюди. Точно так само і я міг би назвати кілька міст, де у мене було все добре в кар’єрі тренера і футболіста. І одне з міст – це Полтава, де я завжди радий бути, бачити всіх вас, переживати за команду. Це щиро…

– Чи будуть у вас коментарі по грі?
– А які коментарі? Гра була рівна… Було спекотно, грали однаково. Футболісти рівня Маркоскі або Даллку в ситуації, коли можна було пробити по воротах або віддати гостру передачу, ніколи не подарували б м’яч супернику, як це сталося в нашому випадку. Молодості властиві такі помилки, які призводять до таких наслідків. На те вона і молодь: доводиться терпіти. Громова пам’ятаєте, скільки ми терпіли? Пам’ятаєте? А тепер, бачите, виховали на свою голову – а він нам і забиває (посміхаючись).

– Тобто, ви хочете сказати, що їхали за нічиєю, а тут – бац! – І Громов?
– А тут: бац – і Громов! Але так гра складалася… Ви назвете хоч один стовідсотковий момент у сьогоднішній грі?

– Ні.
– Ні, не було і близько. Те, що ми в штангу потрапили – так то рикошет від захисника. Було важко в такий час грати. А за нічиєю їздять ті, кому нічого робити. А ми їхали, щоб добре тут виглядати, перемагати. А завдання грати на нічию жоден тренер ніколи не ставить.

– Чи не сумуєте ви за Полтавою?
– Сумую… Ви ж не знаєте, я сюди іноді приїжджаю. Вчора ввечері ось гуляв містом, правда, кашкет одягнув. Але все одно впізнавали! Бачив багато змін. У мене поруч із службовою квартирою, де зараз Вікторович проживає, є кафе Бістро. Я туди часто ходив їсти, жив то без сім”ї. І там в меню раніше не було пельменів. А як приїдеш звідкись – хочеться швидко поїсти, а пельмені якраз готувати недовго. Ось зараз вони в меню є – може, завдяки і мені теж. Хазяєчку на вулиці вчора зустрів – теж було дуже приємно.

– Як вам стан поля і нові місця для запасних?
– А ви запитайте у тих, хто це робив, казав я раніше про те ж саме? Запитайте! Вам дадуть відповідь. І за крісла я давно казав – це ж було одне позорище. Я, бачите, навіть не вставав сьогодні, такі крісла були хороші.

– Ви часто забираєте гравців, з якими довго працювали, в інші свої клуби. Чи не плануєте запросити в Іллічівець Долганського?
– Я думаю, що Серій вже закінчить кар’єру. А у нас і Гальчук – молодий хлопець, і Бажан ще є. Проблеми з воротарями у нас немає. Про співпрацю з Долганським у мене залишилися лише позитивні спогади. Думаю, і у нього теж.

– Але ви ж волієте до вікових гравців…
– А як же я можу зараз запросити когось з Ворскли? Мене ж ворогом народу потім зроблять! Я б Баранника з задоволенням взяв. Віддайте Баранника ― у мене він буде грати!

– А ви просили?
– А ви спробуйте! Я й не прошу – знаю, що буде відмова… Спасибі вам велике за сьогоднішню зустріч. І не тримайте на мене зла…

Євген БРИЖ