Олег Краснопьоров: \”Євтушенко пішов, а ми відразу обіграли \”Динамо\”
У переможному поєдинку з «Динамо» півзахисник полтавської «Ворскли» Олег Краснопьоров зіграв свій 250-й матч в українській прем\’єр-лізі. Для 32-річного хавбека, який свого часу запрошувався і до національної збірної (зіграв три матчі), це серйозний рубіж. Відзначимо, що практично всі свої поєдинки в чемпіонаті Краснопьоров провів у складах двох клубів – «Іллічівця» та «Ворскли». В обох командах Олег вважався незамінним гравцем і був серед лідерів, як на полі, так і в роздягальні.
– Вітали чи мене вже з ювілейним матчем? Ще ні, от обіцяли сказати пару приємних слів перед тренуванням на очах у всієї команди – Почав відповідати на запитання Краснопьоров. – Самі розумієте, одразу після перемоги над «Динамо» було не до цього.
– До речі, а ви перед грою з динамівцями знали, що цей матч стане для вас 250-м у чемпіонатах України?
– Ну, приблизно здогадувався. Точно дізнався вже перед грою, коли зайшов в інтернет і там прочитав анонс до нашого матчу з «Динамо». Так ось в кінці цього прев\’ю і було написано, що для Олега Краснопьорова майбутня гра стане 250-ою в кар\’єрі в рамках чемпіонату України. Було приємно і навіть хвилююче дізнатися таке про себе.
– Тим більше було приємно після гри. Таки обіграли не кого-небудь, а саме «Динамо» (1:0). По гарячих слідах ви сказали, що перемогти киян змогли за рахунок величезної самовіддачі на полі. Невже тільки це допомогло вам здолати динамівців?
– Вважаю самовіддача та ігрова дисципліна – ось головні причини нашої перемоги. Все-таки в майстерності ми поступаємося «Динамо», тому потрібно було проявляти інші якості. На додачу на нашій стороні було везіння, а кияни, як мені здалося, більше думали про майбутню гру в Лізі чемпіонів, ніж про матч з нами. Та й зміна тренерського штабу зіграла свою роль. Всі знають, що подібні речі в спорті здатні додатково мотивувати.
– Як оціните свою гру в цьому матчі?
– Нічого особливого. Зіграв звичайно. Тут головне, що ніхто з керівництва не тиснув на нас. Ми розуміли, програємо – ніхто лаяти не буде, а от переможемо – подаруємо нашим уболівальникам свято. Грали за великим рахунком для них.
– Ви згадували вже про зміну головного тренера «Ворскли». Як команда відреагувала на відставку Вадима Євтушенка?
– Важко… Підвело нас те, що багато очок втратили на старті. Ну, і ось таке рішення прийняло керівництво клубу (Зітхає – Прим. С. В.). Прикро. Чи не програй ми одну-дві гри і Вадим Анатолійович працював би в Полтаві і по сей день.
– Судячи з ваших слів, у мене склалося враження, що гравці «Ворскли» відчувають свою провину перед Євтушенко?
– Можна і так сказати. Футболісти з жалем сприймають багато тренерські звільнення. А тут ще й так склалося, що Євтушенко пішов, а ми відразу ж обіграли «Динамо». Зрозуміло, що у команди і її колишнього наставника зараз різні емоції…
– То чому ж «Ворскла» при Євтушенко зазнала 4 поразки в 5 матчах?
– Просто не пощастило. Програли вдома два абсолютно рівних матчу з «Кривбасом» і «Чорноморцем». Прикро поступилися і в Луцьку, де, як на мене, могли і виграти.
– Казали, що при Євтушенко «Ворскла» грала занадто пасивно і обережно, мало йшла в атаку…
– Навпаки. Я вважаю, нам в програних матчах не вистачило надійності! Скажімо, на виїзді з «Волинню» ми грали на перемогу, десь навіть ризикували, а в підсумку втратили навіть нічию. Якщо ж порівнювати Вадима Анатолійовича з Миколою Павловим, то звичайно це різні люди. У них різні підходи до деяких речей, але в цілому Євтушенко нічого не ламав! Ігрові принципи при ньому була ті ж, що і при Павлове – атака, перемога, гра для глядачів.
– Лідери «Ворскли» – Безус, Селін, Курилов залишаються в команді?
– До зими точно! Керівництво клубу зуміло знайти з ними спільну мову, і хлопці пообіцяли відіграти перше коло на совість. Це дуже добре, адже саме через \”підвішений\” стан наших провідних футболістів у грі команди був певний дисбаланс. Взимку ж їм ніхто не перешкоджатиме при переході в сильні клуби. Вважаю, керівники «Ворскли» зробили правильно, коли спробували зберегти лідерів хоч на якийсь час. Без них було дуже важко.
– Наскільки реально те, що і. о. головного тренера Сергій Свистун з часом може стати повноцінним наставником «Ворскли»?
– Думаю, все залежить від наших результатів. Будуть перемоги, будуть очки – який тоді сенс шукати тренера на стороні. Тим більше, що Сергій Володимирович – свій. Працює в «Ворсклі» з 2008 року, всіх нас прекрасно знає, знає наші можливості і недоліки.
– Олеже, ви в «Ворсклі» вже п\’ятий рік. Який із сезонів вам найбільше запам\’ятався?
– Відзначу сезон-2008/09, який ми завершили завоюванням Кубка України. Це було величезна подія для Полтави. Пам\’ятаю, нас зустрічало і вітало все місто. Ну, і минулий сезон, коли ми привезли до Полтави групові матчі Ліги Європи. Участь в єврокубках на такому рівні – це досягнення в кар\’єрі будь-якого футболіста.
– Видно, що ви не проти зіграти в Європі ще. Чи зуміє «Ворскла» поборотися навесні за зону єврокубків? Минуло всього-шість турів і все можна ще виправити…
– Зіграти у єврокубках хоче будь-який футболіст, і я не виняток. Що стосується путівки в Європу, то поки нам треба вийти з кризи, а далі буде видно. Головне, щоб навесні не довелося битися за виживання…
– Скільки років ви пропрацювали разом з Миколою Павловим?
– Років 9 або 10. Спочатку в «Іллічівці» – щоправда, з перервами. Потім у «Ворсклі».
– Його можна назвати головним тренером у вашому житті?
– Навіть не знаю. Не беруся казати, що Микола Петрович навчив мене всьому у футболі. Але ось за що йому по-справжньому вдячний, так це за уроки порядності в житті. Павлов завжди цінував в гравцях в першу чергу людські якості, вміння ладити з товаришами в команді. Ось цю його науку я запам\’ятаю на все життя.
– До речі, цього літа ви не збиралися переїхати грати до рідної Маріуполь? Саме там адже працює тепер Павлов.
– Ні, мене ніхто не запрошував у «Іллічівець». Я гравець «Ворскли» і скільки мені належить за контрактом, стільки і зіграю за полтавський клуб.
– А як вам сама Полтава?
– Красиве, чисте, затишне місто. З екологічної точки зору – ідеальне місце для сімейного життя. Повірте, мені є з чим порівнювати, адже я родом з промислового Маріуполя. Тут пішов до школи мій старший син Максим. Молодшенька Маринка піде цієї осені до садка. Вона у мене, до речі, корінна полтавка, адже на світ з\’явилася саме тут. Взагалі ж я щасливий у Полтаві, щаслива і моя дружина, діти.
– Після 250 матчів у чемпіонаті України не слабо буде зіграти стільки ж?
– Ні, ще раз осилити 250 ігор – це забагато. Мені хоча б 50 зіграти. Точно 50, і моя нова мета в кар\’єрі буде – 300 матчів.
– Ну, це зрозуміло. А інші футбольні мрії в Олега Краснопьорова ще залишилися?
– Коли був починаючим футболістом, мріяв пограти в якомусь відомому європейському клубі. Зараз вже не думаю про це. Але, от не проти знову виграти Кубок України, знову пережити ті божевільні емоції.
– А може й дочекатися нового запрошення до збірної?
– Чому б і ні. Так приємно відчути ще раз, що ти потрібен головній команді країни…
вологість:
тиск:
вітер: