Перший офіційний в СРСР

Нинішній рік для “Ворскли” доволі рясний на ювілейні дати. Це – і десять років відтоді, як полтавська команда виграла бронзові нагороди української вищої ліги, у липні будемо святкувати перший десятилітній ювілей виступів “Ворскли” в єврокубках.

Крім цього, цієї весни виповнилося 20 років з того часу, як полтавці повернулася до другої союзної ліги і стали виступати у лізі майстрів під звичною назвою – “Ворскла”. А ще, 7 квітня виповниться 50 років від дня проведення першого офіційного матчу команди у чемпіонаті СРСР. Саме про цей ювілей ми і поговоримо зараз.

Місце в лізі майстрів союзної першості полтавський “Колгоспник” отримав ще наприкінці 1956-го року, задовго до формування зон класу “Б”. Поштовхом до цього стала перемога в кубку України. Однак лише одна перемога не давала жодних прав на підвищення в класі. За правилами, лише чемпіон республіки мав право у стикових матчах із найгіршою українською командою класу “Б” поборотися за вихід до класу “Б” чемпіонату СРСР. Полтавці тут не могли нічим похвалитися – “Колгоспник” навіть не вийшов до фіналу першості України серед КФК, посівши в своїй зоні друге місце. Та, незважаючи на спортивний принцип, кожен рік різні команди усіма правдами й неправдами намагалися пробитися до ліги майстрів. У цьому плані чималу роль відігравали місцеві партійні керівники, які клопотали про входження місцевих команд в клас “Б”. Робилося це тоді, як казали, “на прохання трудящих”. Тодішнє полтавське керівництво теж було далеко не байдужим до долі футбольної команди. Це й не дивно, адже вище партійне керівництво області практично й було ініціатором заснування “Колгоспника”, команди, яка вже при заснуванні мала на меті виступ у союзній першості. А приводом для здійснення цієї мети й стала перемога в кубку України. Одразу після кубкового виграшу за підписом секретаря обкому КПУ М. Рожанчука та голови виконкому обласної ради депутатів трудящих А.Черченка був направлений лист-прохання про включення футбольної команди “Колгоспник” в число учасників першості СРСР по класу “Б”. Головними арґументами для цього слугували, окрім вище згаданої перемоги в кубку, ще й те, що полтавці були кращою командою свого товариства, і ще жодна команда товариства “Колгоспник” не брала участі в першості СРСР. Саме на цій підставі комітет з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів СРСР включив “Колгоспник” до числа учасників класу “Б” союзної першості на 1957-й рік.

Команда вже в грудні розпочала підготовку до сезону. Склад “Колгоспника” після виграшу трофею зазнав деяких втрат. Пішло декілька провідних гравців, залишив команду і головний тренер Анатолій Зубрицький, який повернувся додому, в Одесу. Всю підготовку до сезону “Колгоспник” пройшов під керівництвом Андрія Жигана та Костянтина Скрипченка. В лютому полтавці виїхали в закарпатське місто Берегово, де взяли участь у турнірі зимової першості Укрради “Колгоспник”. Знову, навіть на снігу, полтавці стали кращими.

Поки футболісти готувалися в теплих краях, вдома, в Полтаві, швидкими темпами реконструювали стадіон. До першого матчу трибуни стадіону “Колгоспник” змогли вже приймати глядацьку аудиторію в 17 000 осіб. Та все одно були побоювання, що й такої кількості місць може не вистачити, аби задовільнити усіх бажаючих.

І ось, 7 квітня, на вщент заповненому стадіоні, “Колгоспник” приймав київську команду ОБО – одного із старожилів ліги. На жаль, практично не збереглися відомості про сам матч. Єдиний звіт про цю гру зберігся на сторінках обласної газети “Зоря Полтавщини”. У статті Олександра Ковінька – відомого українського письменника-гумориста, під назвою “Футбольний сезон відкрито”, читаймо:

“Весна!.. Прекрасна весняна пора і прекрасний перший весняний футбольний матч.

Оце в неділю, 7 квітня, на стадіоні “Колгоспник” відбувся перший матч футбольного сезону в Полтаві.

Грали футбольні команди: “Колгоспник” (Полтава) і Окружного будинку офіцерів (Київ).

Подивитися на цю цікаву зустріч прийшла вся спортивна Полтава.

А скільки болільників сиділо на сусідніх дахах? Я і сам би поліз на високий дах сільськогосподарського інституту, та, по правді сказати, злякався. Ще подумають, то я на такій висоті без квитка сиджу.

Я вболівав унизу. Щоб вчасно потрапити на стадіон і щоб мене молодші не затерли, я ув’язався за юною зміною. Скажу вам по щирості, не шкодую. Першим проскочив під рукою контролера!

Юна зміна вас ніколи не підведе. Вона заздалегідь, значно раніше радіо знає, хто сьогодні буде в захисту, а хто в нападі. І вже, коли юна зміна сказала, що на воротах стоятиме Льоня, будьте певні, воротарем точно буде Льоня. І полтавчани, і кияни грали в неділю майже на одному спортивному рівні. Перший тайм пройшов безрезультатно. У другому таймі полтавський воротар вискочив у поле, а м’яч тим часом ускочив в сітку.

Закінчився матч з рахунком 1:0 на користь киян. Іще одна прикінцева порада: полтавській команді “Колгоспник” слід наполегливіше тренуватися. Як ото кажуть, сильніше набити ногу, вправніше влучати м’ячем в сітку. І все ж таки майстри футболу, як тт. Матюхін, Хижняк, Іванов, Хоростецький та інші просто захоплюють своєю вправною грою. Воротар, незважаючи на свій єдиний промах, в цій зустрічі класно захищав свої ворота.

Щиро радимо друзям-болільникам: коли будете іти на черговий футбольний матч, беріть із собою мітелочки… Справа в тому, що ціна на квитки побільшала, а пилюги на сидіннях, не поменшало…” (Щось змінилося за 50 років? – прим.).

Як і в першому своєму офіційному матчі 1955-го року, полтавці програли. У другому турі, через тиждень, “Колгоспник” знову поступився, причому з великим рахунком 2:5 у Львові місцевому армійському клубу. Тільки в 5 турі, 10 травня, “Колгоспник” записав перше очко до турнірної таблиці, зігравши вдома 0:0 з одеським “Харчовиком”. А перша перемога прийшла в 9 турі над ризькою “Даугавою” – 5:1. Такий провальний старт – не випадковість, адже тільки після 3 туру до роботи з командою приступив відомий на той час спеціаліст – Йосип Лівшиць. З його приходом в команді з’явилося кілька відомих футболістів: Георгій Дралюк, Олег Щупаков, Володимир Тимохін. Однак виконавцям потрібен був час, аби зігратися…

Олександр СТАДНИЧЕНКО