Ретро - 22-12-2009, 10:12 - sasa 8

Перший післявоєнний рік

Перший післявоєнний рік

altПісля п’ятирічної перерви, до якої призвела війна, відновилися розіграші першості і Кубка Полтавщини. 14 травня було затверджено «Положення про розіграш Кубка області з футболу», а через два місяці – «Положення про розіграш першості області з футболу». На обох документах стояли підписи Сівицького – начальника учбово-спортивного відділу обласного комітету в справах фізкультури і спорту, та Новинського – голови цього ж комітету.

Під час воєнного лихоліття фізкультурникам Полтавщини, звісно, було не до спортивних змагань. По закінченні війни усі з нетерпінням очікували відновлення спортивного життя. Тому, мабуть, було вирішено в 1946 році провести два розіграші футбольного Кубка області.
Перший розіграш за участі шістнадцяти команд відбувся з 2 по 16 червня. У розіграші взяли участь три кращі команди з Полтави: «Динамо», «Локомотив» та «Авіачастина». Однак вони виступили невдало. Залізничники вибули з боротьби після другого етапу, а дві інші команди – після першого. У вирішальному матчі 22 червня на полтавському стадіоні «Динамо» зустрілися миргородський «Буревісник» і гребінківський «Локомотив».
Основний час напруженої боротьби не виявив переможця – 2:2. У додатковій тридцятихвилинці миргородці провели у ворота суперників ще два м’ячі і здобули Кубок.


«Миргородські футболісти завоювали «Кубок області»

Кілька тисяч полтавчан зібралися 22 червня на стадіоні «Динамо», де розігрувався фінал боротьби футболістів за «Кубок області».

Як відомо, в фінал вийшли команди «Буревісник» (Миргород) і «Локомотив» (Гребінка). З першої хвилини гра набрала напруженого характеру. Обидві команди були добре зіграні і вміли володіти м’ячем. Протягом обох таймів ніхто з них не добився переваги. Гра закінчилась з рахунком 2:2.

Судейська колегія дала додаткових 30 хвилин. Футболісти Миргорода вміло використали цей час і рядом цікавих комбінацій забили у ворота «Локомотива» ще два м’ячі. Рахунок – 4:2 на користь миргородців.

Глядачі тепло вітали переможців. Начальник учбово-спортивного відділу обласного комітету в справах фізкультури і спорту т. Сівицький вручив начальникові команди «Буревісник» т. Канєєву приз.

Обласний комітет у справах фізкультури і спорту нагородив обидві команди – учасників фіналу – почесними грамотами».

«Зоря Полтавщини». Середа, 26 червня 1946 р. № 125 (4868).

Перший розіграш Кубка області 1946 року
Перший етап
В/ч (Пирятин) – «Райклуб» (Н.Санжари) – +:-
«Спартак» (Хорол) – «Харчовик» (Ковалівка) – 2:2 (дод. час – 3:2)
«Харчовик» (Яготин) – «Локомотив» (Полтава) – 0:3
«Буревісник» (Миргород) – «Райклуб» (Гадяч) – +:-
«Локомотив» (Золотоноша) – «Райклуб» (Градизьк) – +:-
«Спартак» (Кременчук) – «Харчовик» (Лохвиця) – 5:3
«Локомотив» (Гребінка) – «Динамо» (Полтава) – 2:0
«Дзержинець» (Кременчук) – «Авіачастина» (Полтава) – 2:0
Другий етап
В/ч (Пирятин) – «Спартак» (Хорол) – 5:0
«Локомотив» (Полтава) – «Буревісник» (Миргород) – 1:2
«Спартак» (Кременчук) – «Локомотив» (Золотоноша) – +:-
«Локомотив» (Гребінка) – «Дзержинець» (Кременчук) – 3:0
Півфінали
«Буревісник» (Миргород) – В/ч (Пирятин) – 3:1
«Локомотив» (Гребінка) – «Спартак» (Кременчук) – 5:1
Фінал
«Буревісник» (Миргород) – «Локомотив» (Гребінка) – 2:2 (дод. час – 4:2).
У другому розіграші Кубка області (18 червня – 1 вересня) також взяли участь 16 команд. У фіналі полтавський «Спартак» з рахунком 4:0 обіграв попереднього володаря трофея.

Другий розіграш Кубка області 1946 року

Перший етап
«Спартак» (Полтава) – «Більшовик» (Карлівка) – 7:1
«Спартак» (Кобеляки) – «Райцентр» (Н.Санжари) – 2:1
«Дзержинець» (Кременчук) – «Райцентр» (Градизьк) – +:-
«Спартак» (Лубни) – «Спартак» (Хорол) – 8:0
«Буревісник» (Миргород) – «Харчовик» (Карлівка) –2:0
«Харчовик» (Яготин) – «Спартак» (Пирятин) – +:-
«Динамо» (Полтава) – «Спартак» (Гадяч) – 2:1
«Локомотив» (Золотоноша) – команда колгоспу імені Чапаєва (Золотоноша) – 1:0
Другий етап
«Спартак» (Полтава) – «Спартак» (Кобеляки) – +:-
«Дзержинець» (Кременчук) – «Спартак» (Лубни) – 3:0
«Буревісник» (Миргород) – «Харчовик» (Яготин) – +:-
«Динамо» (Полтава) – «Локомотив» (Золотоноша) – 3:2
Півфінал
«Спартак» (Полтава) – «Дзержинець» (Кременчук) – 4:2
«Буревісник» (Миргород) – «Динамо» (Полтава) – 2:1
Фінал
«Спартак» (Полтава) – «Буревісник» (Миргород) – 4:0
1 вересня. Полтава. Стадіон «Динамо».

Чемпіонат області
Вісімнадцятого серпня боротьбу за звання чемпіона області, згідно постанови комітету в справах фізичної культури і спорту, розпочали 16 кращих команд Полтави, Кременчука, Золотоноші, Миргорода, Хорола та інших районів. За умовами проведення першості матчі проходили за олімпійською системою, тобто переможена команда вибувала з подальшої боротьби. За підсумками турніру чотири кращі команди з 31 серпня по 2 вересня на полтавському стадіоні «Динамо» в одноколовому турнірі визначили трійку призерів. Не програвши жодного матчу, перемогу святкували спартаківці обласного центру.

Чемпіонат області 1946 року. Фінальний турнір. Полтава. Стадіон «Динамо».

Команда  1 2 3 4 В Н П М О
1 «Спартак» (Полтава) x 1:1 4:0 4:2 2 1 0 9-3 8
2 «Динамо» (Полтава) 1:1 x 1:2 3:0 1 1 1 5-3 6
3 «Буревісник» (Миргород) 0:4 2:1 x 1:1 1 1 1 3-6 6
4 «Дзержинець» (Кременчук) 2:4 0:3 1:1 x 0 1 2 3-8 4

Примітка: за перемогу командам нараховувалося 3 очки, за нічию – 2, за поразку – 1.

Полтавська преса схвально відзначила гру спартаківських футболістів: воротаря Журавського, центрального півзахисника Пупкевича, нападаючого Єфименка.
Цього сезону полтавський «Спартак» виступав у Центральній зоні першості України. Склад зони: «Динамо» (Дніпропетровськ), «Динамо» (Чернігів), «Динамо» (Кам’янець¬Подільський), «Спартак» (Київ), «Спартак» (Дніпропетровськ), «Локомотив» (Київ), «Динамо» (Суми), ОБО (Київ), «Динамо» (Житомир), «Спартак» (Полтава).
Ось деякі результати матчів за участю полтавців: «Спартак» (Полтава) – «Динамо» (Дніпропетровськ) – 5:1, 3:2, ОБО (Київ) – 1:4; «Динамо» (Кам’янець¬Подільський) – 3:1, 4:0; «Спартак» (Київ) – 0:8, ¬:+; «Спартак» (Дніпропетровськ) – 0:4, 0:3; «Динамо» (Житомир) – -:+, +:-. В підсумку спартаківці Полтави посіли з 14¬ма очками сьоме місце – 7 перемог і 11 поразок.
Восьмого вересня на стадіоні «Динамо» спартаківці в розіграші Кубка України спортивного товариства «Спартак» з рахунком 4:2 обіграли своїх київських одноклубників. Задовго до початку матчу тисячі глядачів заповнили стадіон. Гра викликала підвищений інтерес у полтавських любителів футболу. Перші хвилини поєдинку пройшли досить обережно, але згодом гості розігрують кілька гострих комбінацій, проте надійно грає захист полтавців і їхній воротар Журавський. Поступово ініціативою заволодівають наші земляки і центр півзахисту Пупкевич відкриває рахунок. До кінця першого тайму суперники по разу обмінялися голами. На початку другої половини Єфименко забиває третій гол, а під кінець матчу у ворота киян влітає ще один м’яч. Після цього полтавці дещо розслабилися і киянам вдалося відіграти один гол.
У наступному турі, 22 вересня, полтавці вдома не змогли скласти гідної конкуренції львівським спартаківцям, поступившись із рахунком 4:8.
Крім цієї офіційної зустрічі, львів’яни зіграли ще два товариських матчі з «Динамо» та «Спартаком» і добилися переконливих перемог, відповідно 7:1 і 9:3.
У чому ж причини таких поразок наших команд? Розібратися в ситуації спробував відомий журналіст та письменник Леонід Бразов.

«26 вересня відбулася третя зустріч львівських спартаківців з полтавськими футболістами. Як відомо дві перші зустрічі з полтавськими командами «Спартак» і «Динамо» закінчились повною перемогою львів’ян. У полтавського «Спартака» вони виграли з рахунком 8:4, а динамівців буквально розгромили, забивши в їхні ворота сім м’ячів і пропустивши в свої лише один. Тепер проти гостей знову виступала полтавська команда «Спартак». Очевидно, спартаківці сподівалися дати реванш. Так, принаймні, думали декілька тисяч глядачів, які зібрались подивитись цю гру. Надіям глядачів не судилося здійснитися. Матч закінчився з сумним для полтавських спартаківців результатом – 9:3 на користь львівських футболістів. Не допомогли «Спартаку» і «запозичені ноги».

До речі, цією слабкістю – запозичати на відповідальні матчі кращих ігроків з інших команд – хворіють не лише спартаківці. Дивно, що ці «Комбінації» відбуваються при повній згоді обласного комітету в справах фізкультури і спорту та його голови тов. Новинського.

Звичайно, справа спортивної честі команди – виграти матч у своїх супротивників. Успіх чи не успіх команди хвилює і глядачів, які хочуть, щоб Полтава мала, принаймні, один сильний футбольний колектив. Але дозволено буде запитати керівників обласного комітету в справах фізкультури і спорту, чого вони досягають отаким «посиленням» команд? Не кажучи вже про те, що «зміцнення» команди шляхом тимчасового підкидання їй сильних ігроків – справа, так би мовити, не зовсім чиста, – залишається безсумнівним, що така практика нічого, крім шкоди, команді не дає. Можна, звичайно, «завоювати» хороше місце в розіграші, привізши на день декілька гравців звідки­небудь. Але чи стане від цього сильнішою команда, яка йде на ці махінації? Безумовно, ні. Саме навпаки. Не маючи віри в свої власні сили, вона ніколи не підніметься до розряду кращих. Крім того, така практика взагалі шкідлива для фізкультурної справи, бо не створивши сильну команду, ми позбавляємо інші команди можливості вчитися підвищувати свою майстерність.

Якщо львів’яни за три матчі забили у ворота двох полтавських футбольних команд 24 м’ячі, то причина тут одна – надзвичайно низька спортивна майстерність полтавських і спартаківців і, особливо, динамівців. Відчувається, перш за все, відсутність кваліфікованих тренерів. Якщо «Спартак» хоч намагається грати за якоюсь системою, розігрувати комбінації, то динамівці, здається, над ним взагалі не задумуються. А шкода. Давно відомо, що футбол вимагає не тільки швидких ніг. Щоб виграти, треба думати. З другого боку, в обох командах є ігроки, які явно не відповідають вимогам. Їх давно треба замінити здібнішими. Що показали ці три матчі? Вони переконливо довели необхідність для полтавських футболістів наполегливо підвищувати свою спортивну майстерність. У львів’ян є чого повчитись. Передусім треба в них вчитись колективності в грі. Львівські спартаківці грають ансамблем, не «водяться» без толку, добре орієнтуються на полі. Вони швидко й точно передають м’ячі, прекрасно бігають, володіють м’ячем, добре б’ють по воротах і, нарешті, вміють при потребі, замінити один одного. Їхній центр­форвард з успіхом грає краєм, край-форвардом, захисник стає нападником, а нападник може стати на ворота. Вони також будують свою тактику залежно від здібностей окремих своїх гравців.

Все це, або майже все, на жаль, відсутнє в грі полтавських футболістів. Не доводиться вже говорити, що жоден з полтавських футболістів не може зрівнятись в майстерності володіти м’ячем з такими львівськими спартаківцями, як капітан їхньої команди, або правий край.

Л.Бразов. «Зоря Полтавщини». Неділя, 29 вересня 1946 р. № 194 (4937).

Ось так – критично та відверто. А між тим, кращі полтавські команди провели кілька товариських матчів з командами інших міст: «Динамо» (Полтава) – «Сільмаш» (Харків) – 0:4. «Спартак» (Полтава) – «Сільмаш» (Харків) – 0:3.
З інших спортивних подій року заслуговує на увагу відбудова зруйнованого під час ІІ світової війни міського стадіону в Хоролі. Жителі міста вийшли на недільники, під час яких розчистили футбольне поле, бігові доріжки, змайстрували лави, розбили квітники. У Ново­Оржицькій середній школі Згурівського району встаткували спортивний майданчик для проведення спортивно­військової роботи серед учнів старших класів.
У повоєнні роки молодь, що повернулася до Лубен з війни, надзвичайно приваблював футбол. У місті з’явилися футбольні команди «Батьківщина» («Салют») на заводі «Комунар», «Спартак» – на підприємствах споживчої кооперації. Серед сільських команд вирізнялася своєю фізичною витривалістю команда Оріхівського цукрового заводу, на чолі з капітаном Володимиром Рудичем, якого згодом змінив Володимир Остапенко.
Першими повоєнними чемпіонами Лубен стали футболісти команди «Батьківщина». Її кольори захищали: Михайло Клякун, Микола Баштовий, Олексій Линник, Леонід Якуба, Володимир Йорган, Леонід Волков, Гаврило Бєлий, Микола Свергуненко, Микола Казаненко, Павло Гроль, Михайло Подольський, Володимир Хохлов, Володимир Семенець, Олександр Праченко, Михайло Сурмило, Михайло Нежинський, Юрій Войнаховський, Володимир Новаченко.


\”100 років полтавському футболу\”

Погода