Спогади воротаря

На початку 20­-х років наша молодь уже захоплювалась футболом. Хлопці збирались у полтавських скверах, на площах, пустирях. З’являвся шкіряний м’яч, замість воріт клали шапки – і гра починалась. В міському саду (тепер – парк «Перемога») була організована команда «Варяг», в Березовому сквері – «Альбатрос», на Соборній площі (нині Червоній) – команда «Орел», на Юрово­-Некрасівській – «Штурм». Багато таких команд грало на початку двадцятих років у нашому місті. Ними ніхто не керував. Це були справжні дворові команди, які в той час відіграли певну роль в розвитку футболу.

Але вже тоді в Полтаві утворилась команда, яка представляла, так би мовити, офіційний футбол міста. Це був «Спартак».

Пам’ятаю, до Полтави для зустрічі з командою «Спартак» приїздили футболісти Зінькова, Гадяча та інших міст. Ігри з цими командами футболісти «Спартака» завжди закінчували на свою користь.

Через деякий час структура організації футбольних команд в місті змінюється. Замість однієї робітничої футбольної команди «Спартак» створюються команди на підприємствах, в учбових закладах, установах. Це дало змогу проводити першість міста. До першої групи входили сильніші команди, до другої – слабкіші.

Тоді я став грати в команді торгово-­промислової профшколи воротарем.

Організатором нашої команди був Олександр Онисимович Василевський, нині заступник керуючого трестом «Полтавсільбуд». Одним з провідних гравців у команді був Микола Рудик, який довгий час був головним бухгалтером Полтавського олійжиркомбінату.

1926 рік для команди був вдалим. Граючи в першій групі, вона здобула багато перемог і стала чемпіоном міста. Офіційні змагання між командами міста в той час проводились лише восени, а влітку – щонеділі і суботи проходили товариські міжміські зустрічі. Особливо багато футбольних команд  приїздило з Харкова, які в суботу грали з однією з команд Полтави, а в неділю – із збірною міста. В складах команд гостей було багато відомих у той час футболістів.

У 1927 році  в Полтаві на іграх першості республіки з футболу зустрілись збірні команди Харкова і Полтави. В складі збірної команди Харкова грали гравці збірної СРСР А.Шпаковський, В.Фомін, І.Привалов та гравці збірної УРСР Р.Норов, І.Кладько, К.Фомін, М.Фомін та інші.  Мені, як воротареві збірної Полтави, довелося із сітки своїх воріт вийняти 10 «сухих» м’ячів… Наші нападаючі не змогли забити жодного м’яча. На протязі трьох років збірна команда Полтави ще тричі зустрілась із збірною Харкова. Другий матч ми програли з рахунком 6:1, третій був теж програний, але з меншим рахунком – 3:1. Найцікавішим був наш четвертий матч. Майже до кінця гри був рахунок 1:0 на користь полтавців. Харків’яни змогли лише в останні хвилини досягти перемоги.

В ті роки збірна Полтави кілька разів зустрічалась у змаганнях на першість УРСР із збірними командами інших міст республіки.

В 1928 році в Полтаві була організована при ДСТ «Динамо» футбольна команда, куди увійшли кращі гравці міста. Команда «Динамо» успішно виступала у міських змаганнях, але на республіканській арені грала невдало. В тому році в Києві проводилась перша республіканська спартакіада ДСТ «Динамо». Участь у змаганнях з футболу брала і команда полтавських динамівців. Жеребкування на спартакіаді для нас було невдалим. Полтавцям першу зустріч треба було провести з київськими динамівцями,  в складі яких було багато відомих футболістів того часу. Змагання з футболу проходили на всіх стадіонах Києва, але ми з киянами грали на Центральному стадіоні Києва, який називався Червоний (цей стадіон був на місці теперішнього Центрального стадіону). Як і в зустрічі зі збірною командою харків’ян, і в Києві я вийняв із сітки 10 м’ячів… Ці змагання ще раз показали, що до зустрічі зі столичними командами ми ще готовими не були.

В той час у Полтаві закінчилось  будівництво міського стадіону, тепер футбольні команди міста мали змогу проводити тренування та змагання. Через деякий час стали до ладу стадіони «Динамо» та «Локомотив». На трьох футбольних полях, які тепер були в місті, було вже легше тренуватись. На початку тридцятих років кількість футбольних команд зростає, в спортивних організаціях міста з’являються не тільки команди дорослих, а й юнацькі, яких до цього часу не було. В юнацьких командах того часу – «Динамо» та «Спартак» – виросли такі відомі в нашому місті гравці, як Ю.Вінцентик, О.Кобушко, І.Веревський та інші, які грали в кращих командах Полтави до і після вій­ни…

До 1937 року найбільш популярними були зустрічі команд 4­х міст: Полтави, Сум, Кременчука та Лубен. Потім замість лубенських спортсменів виступали команди Куп’янська. Кілька разів команда Полтави виходила переможцем змагань, але були і невдачі, коли сильнішими виявлялися футболісти Сум або Куп’янська.

З тих пір, як Полтава стала обласним центром, футбол зміцнів у нашому місті. В 1936, 1939, 1940 роках в першостях міста змагалось до 50 футбольних команд, з них ­ 16 юнацьких. У ці роки обласний комітет фізкультури почав проведення змагань на першість та Кубок області.

В них брали участь збірні команди Полтави, Кременчука, Лубен, Миргорода, Карлівки та інших районів області, а також спортсмени Полтавського тепловозоремонтного заводу, залізничного вузла, команда Полтавського турбомеханічного заводу. Серед кременчуцьких команд успішно грали, як завжди, футболісти Крюківського вагонобудівного заводу та «Динамо». У роки перед війною вони частіше, ніж інші, були переможцями обласних змагань. Збірна команда області з футболу щороку брала участь у першості республіки та в змаганнях на Кубок УРСР. Після змагань з командами Сумської, Херсонської та інших областей полтавці здобули право грати у третій групі областей.

Бурхливе зростання рівня футболу було перервано війною. Багато молоді пішло до лав Червоної Армії…

П.Сівицький,

колишній воротар полтавської футбольної команди.

«Зоря Полтавщини»,
16 січня 1969 р.