Віталій Кварцяний: \”Нехай Микола вибачає, що ми не забили чотири голи\”

Віталій Кварцяний (головний тренер «Волині»): 

– Давно ми не були у Полтаві. Це хороше, гостинне місто. Кажуть, після Івано-Франківська друге, а Луцьк – третій за рівнем культури життя та чистоти повітря. Тим більше тут приємно грати, бо останнім часом ми частенько отримували перемоги у Полтаві в матчах вищої ліги. Що стосується гри, то я повинен сказати, що у першому таймі наша команда витратила занадто багато сил – старалися, грали, пресингували. А пресинг забирає надто багато сил і вимагає багато специфічних зусиль, відновити які в процесі гри дуже важко і жодними тактичними чи стратегічними мотивами це не компенсувати. Тому у другому таймі, як я не напружувався, як я не бігав, як я не просив, футболісти все одно мене не чули і стали грати на утримання рахунку. Гру з такою великою кількістю браку в кінцівці я давно не бачив. Але у нас була велика боязкість (у півзахисників в тому числі). Я просив Шарпара та Стевича грати акуратно, але все одно Шарпар отримав попередження на рівному місці і тепер не буде грати з «Дніпром». А я хотів віддати «борг» і «Дніпру»…«Ворскла», можливо,не чекала, що ми будемо атакувати, але я вважаю, що в нашій команді усі молодці – старались, кожен виявив максимум зусиль навіть за не зовсім збалансованої атакуючої гри. Але, як кажуть, ми перемогли, значить – були в чомусь сильнішими. Я свою команду поздоровив, я гордий гравцями, вони не дарма піднялися у середину турнірної таблиці.

– Вчора ми лише привіталися, бо я був дуже сердитий на свій «дубль». Якась така виявляється закономірність – наш дубль крупно програв у Донецьку, а основі вдалося виграти. І вчора ми знову програли з великим рахунком, а основний склад сьогодні виграв. Я готовий підтримувати цю тенденцію… А після гри ми з Миколою зустрілися, обійнялися, поговорили, бо ми вже понад двадцять років підтримуємо дружні відносини. У нас ніколи не було непорозуміння, ніяких конфліктних ситуацій. Після поразки в Луцьку (яка для мене була сильним шоком) я був йому вдячний, що він мене «вдарив», можна навіть сказати, нокаутував. І я зрозумів, що готував не тих футболістів, які повинні грати у Прем’єр-лізі. Відтоді ми встигли зробити перебудову. Важко було, хоча у нас й досі п’ять травмованих гравців, але вдалося переконати хлопців працювати в потрібному напрямку і ми вийшли з кризи саме завдяки моєму колезі й другу – Миколі Павлову. Ну, й крім того, я сюди їхав з дружнім візитом, думав, що потрібно віддати «борг», щоб було по чесному – п’ятдесят на п’ятдесят. Нехай Микола вибачає, що ми не забили чотири голи:) Перед грою сьогодні ми також привіталися, побажали один одному чесного футболу і грали вже на що розраховували там в «канцелярії», а вийшло на нашу користь.

– Ну пенальті – сто відсотків. Ви ж подивіться, Пищура тримали за футболку. Тим більше, там було два захисники – там і «коробочка» і затримка була. А перед тим ще був момент, коли захисник у власному штрафному рукою зіграв – і це також мало бути пенальті, але суддя не дав. А пенальті був чистий – Даллку, здається, рукою зіграв. Тим більше, вже в якомусь матчі у нього було таке, не пам’ятаю тільки чи дали пенальті, чи ні. Певно, варто йому зробити зауваження, щоб так не грав у штрафному майданчику. Це, звичайно, моя думка, але потрібно ще подивитися запис. Однак, той, хто може охарактеризувати себе позитивно, не буде ж себе сварити і казати, що там не було пенальті, а нам його дали. На мою думку арбітр на 99% прийняв правильне рішення.