Четвертий похід у Європу. Частина дванадцята

Нова мітла?

У проміжку між двома зустрічами з «Работнічками» «Ворскла» без керманича встигла заробити ще два «бублика». Після програшу вдома запорізькому «Металургу» — 0:1 був ще й розгром у Львові, де «Карпати» відвантажили в наші ворота три «сухих» м’ячі. Тож 7 поразок поспіль — і ніякого просвітку… Керівництво клубу, яке у зв’язку з реорганізацією віднедавна почувалося тимчасовим, змушене було терміново шукати чергового рятівника. Коли ще запрацює задекларована асоціація «Ворскла-Нафтогаз», а грати потрібно вже зараз. Пошуки наставника ускладнювалися тим, що ніхто не обіцяв фінансової стабільності клубу. Хто погодиться?

І все ж такий знайшовся. Після львівського фіаско команду прийняв відомий фахівець Сергій Морозов.

Із Сергієм Юрійовичем ми познайомилися ще в лютому 1996 року під час турніру в Ашгабаті на Кубок Президента. Тоді він тренував місцеву «Нісу», яка разом із «Копетдагом» була поза конкуренцією в чемпіонаті Туркменістану. «Ворскла» брала участь у цьому турнірі й наступного року (до речі, досить цікава сторінка в історії нашої команди, мало відома більшості уболівальників), і кожного разу ми багато спілкувалися із земляком. Ще тоді в інтерв’ю, яке я брав для програми «Третій тайм», Морозов зізнався, що команда його зацікавила. Адже втілити свої задуми в Середній Азії просто не можливо через брак кваліфікованих виконавців.

Але інтерес Туркменбаши до футболу чомусь швидко згас, тренери-легіонери, в тому числі й з України змушені були повернутися додому. Тож запрошення із Полтави тренер прийняв з інтересом. Хоча потім говорив, що на заваді продуктивній роботі стали не лише фінансові проблеми, а й те, що не був із командою в міжсезоння.

20 серпня Морозова представили гравцям. А вже 24-го матч-відповідь у Скопьє. Що ж устигне за такий короткий час зробити тренер? Питання хвилювало всіх. І відповідь на нього ми отримали саме в День незалежності України.

“Фієста” по-македонськи”

Делегація полтавців була нечисленною із зрозумілих причин. Тому й замовили АН-24 Національних авіацій України, який і доставив нас 23 серпня у столицю Македонії чартерним рейсом через Одесу. Там швидко пройшли всі прикордонні процедури. Варто зазначити, що після проблем, які траплялися у Кубку Інтертото, клуб більше на ті ж граблі не наступав.

Після кондиціонованого салону літака повітря аеропорту Скоп’є видалось просто розпеченим. Навіть слабкий вітерець не навівав прохолоди. Мимоволі напрошувалася аналогія з рибиною, викинутою на берег. На щастя, уже за півгодини автобус мчав команду до готелю. “Панорама” розташована в приміській зоні, в горах. Із балконів відкривався чудовий вид на місто, яке в ці години — а за місцевим часом було вже близько 17-ї — виглядало спорожнілим. На вулицях — рідкісні перехожі. На вікнах — ролети й віконниці. Денний відпочинок.

«Людей побачите тільки після тренування», — запевнила нас перекладачка з чудовим грецьким іменем Афродіта.

Того року в Македонії, як і на всіх Балканах, майже ціле літо денна температура трималася вище сорока градусів. Тому все життя тут починалося години з двадцятої. Тож і матч призначено на цей час. Відповідно вирушили й на тренування на центральному міському стадіоні.

Головна арена країни справила подвійне враження. Чудовий газон, доволі сучасна центральна трибуна під дахом, але всередині якесь запустіння, ніби готуються до ремонту. За воротами — стоячі місця, на які в єврокубкових турнірах квитки не продаються. До речі, ні біля стадіону, ні в місті ми не побачили жодної афіші. Господарі пояснили, що їм достатньо реклами по радіо й телебаченню. Але, очевидно, мешканці Скоп’є шанси своєї команди розцінювали не дуже високо, бо на гру було продано тільки 3 тисячі квитків. Як для нас ціна їх досить велика — 180 динарів (близько 3 доларів США). Але, мабуть, не вона відлякувала вболівальників з огляду на місцевий рівень життя.

Незважаючи на досить тривалий переліт і денну спеку, ворскляни тренувалися з натхненням. Виконали чималий обсяг роботи, чим немало здивували господарів. По дорозі в готель переконалися в словах Афродіти. Незважаючи на пізню годину, вулиці, численні кафе й парки були повні людей.

Досить дивно було бачити за столиками місцевих дівчат-християнок у шортах і маєчках на фоні закутаних у хустки до очей і вдягнених у довгі балахони мусульманок, які прогулювалися вулицями. Афродіта пояснила нам, що після відомих балканських подій до відносно спокійної столиці Македонії приїхало багато біженців із сусідньої Албанії та Косово. До речі, вже 2001 року в Скопьє було зовсім не так спокійно…

Наш гід розповіла багато цікавого про своє місто, роз’яснивши, чому воно стало справжнім конгломератом мусульманства й християнства. Мечетей тут, мабуть, більше, ніж православних та католицьких храмів разом узятих. Це спадщина тривалого середньовічного панування в Македонії Османської імперії. До речі, під час відомого землетрусу 1963 року, коли вщерть зруйноване Скопьє відбудовував увесь світ, мечеті чомусь уціліли чи не єдиними з-поміж усіх історичних споруд.

Також ми дізналися, що приїхали у древнє місто. Перші згадки про нього у давньогрецьких хроніках датуються третім століттям до нашої ери. Між іншим, нам пояснили, що до славнозвісного Олександра Великого Македонського нинішня країна ніякого відношення не має. Його царство мало столицю на східному узбережжі Елади. А вже після падіння імперії Македонського вихідці з неї отаборилися тут. Територія побувала і під римським, і під османським, і під австрійським пануванням, і входила до Сербського королівства. Наслідок — неоднорідне населення і різні етноси, які поки що мирно уживаються у незалежній тепер країні.

До готелю ми якраз устигли на другий тайм гри київського «Динамо» із «Црвєною звєздою» в Лізі чемпіонів. Пораділи за перемогу земляків, хоча подумки були в дні наступному.

Від зміни декорацій виконавці не змінюються

24 серпня провідна спортивна газета Македонії вийшла із заголовком «Работнічкі» сьогодні повинні реваншуватися!» Цього ж дня інший клуб «Побєда» із сусіднього Прилєпа приймав румунську «Університатя». Матч розпочався на 4 години раніше — у найбільшу спеку, й транслювався по місцевому телебаченню. Господарі перемогли 1:0, хоча могли задовольнятися нульовою нічиєю.

Полтавці цієї гри не бачили — новий головний тренер Морозов по обіді запланував тактичні заняття. Зате вболівальники відчули наснагу й, може, від цього їх було трохи більше, ніж очікувалось.

Господарі, порівняно з полтавським матчем, зробили тільки одну заміну — на поле вийшли два форварди, а півзахисник опинився на лаві запасних. А ось склад “Ворскли”, певно, подивував тренера господарів Йонуза. Морозов виставив трьох чистих захисників — Доценка, Баланчука та Першина й одного форварда — Мелащенка. Сашко взагалі вперше вийшов у стартовому складі в такому відповідальному матчі. Головну ж роль мав відіграти насичений півзахист. Зліва панували Орбу й Микитин, справа — Омельчук і Онопко. На центральному напрямку зосередилися Костюк і Кобзар. Ворота захищав незмінний на той час Ковтун. Що це: захисний варіант, чи гостроатакуючий футбол?

Уже перші хвилини показали, що друге. Не встигли «Работнічкі» розіграти м’яча, як «Ворскла» перехопила його й надовго запанувала на чужій половині поля. Колективний пресинг виявився для македонців сюрпризом. Налаштовані на атаку, вони просто розгубилися. Перший небезпечний момент виник уже на третій хвилині. Але на удар Мелащенка, котрий отримав чудовий пас урозріз від Кобзаря, дивом зреагував воротар  Йовчев, а добитий Кобзарем м’яч вибив із порожніх воріт захисника. Удруге Сашко впритул розстрілював ворота господарів на шостій хвилині — м’яч у кількох сантиметрах пролетів повз штангу. Потім атаки полтавців теж носили небезпеку, а на дев’ятій хвилині захист македонців запанікував. Йовчев зреагував на удар Кобзаря, повторно м’яч відбив захисник, але прямо на ногу Мелащенку. Проштовхнути його у ворота з трьох метрів уже було не важко…

Пропустивши швидкий гол, господарі знітилися й атакували вже за інерцією. Наші хлопці впевнено вели свою гру, подовгу розігруючи м’яча, не соромлячись тримати його в захисті. Ковтун уперше вступив у гру хвилині на двадцять п’ятій. Уже після свистка шотландського арбітра Коліна на перерву все стало зрозумілим: ми пройшли Македонію, адже відіграти 4 м’ячі за такої ситуації було просто не реально.

Другий тайм став точною копією першого з тією тільки різницею, що гол у ворота македонців улетів уже через 2 хвилини. Омельчук здійснив фірмовий прохід по правому краю і точним пасом знайшов у воротарському майданчику Кобзаря. Той в оточенні трьох захисників головою пробив у «дев’ятку». Справа була зроблена, і трибуни затихли зовсім. Тільки в одному місці лунало: «Ворскла — ріка — кубок УЄФА»! І це стало справжнім сюрпризом.

Так шалено підтримували полтавців 43 українських миротворці з Косово, які несли службу майже за 100 кілометрів від столиці Македонії За словами наших вояків, за 6 місяців перебування в силах “Кей Фор” це для них була перша розвага. Коли дізналися про гру, тричі їздили за квитками. З нагоди нашого національного свята — Дня незалежності американські колеги виручили автобусом. Запаслися десятком національних прапорів, намалювали кілька плакатів і — вперед. Звісно, отримали задоволення. А голоси наших земляків упевнено перекривали весь стадіон. Навіть понад тисяча дітей та чоловік із триста македонських військових, що пройшли за запрошеннями, не могли перекричати наших — що то військова дисципліна! Після матчу наші гравці окремо подякували українцям за палку підтримку, а потім ще й автографи роздали. Відтепер у Косовських казармах красувалися плакати й календарі полтавської “Ворскли”.

Маленька сенсація?

Принаймні, так сприйняли результат гри місцеві спортивні журналісти. Їх хвилювало єдине запитання: «Чи правда, що ваша команда зараз посідає останнє місце в чемпіонаті України?». А отримавши ствердну відповідь, дивувалися: «Як же тоді грають решта команд?». Можливо, мали рацію: Україна єдина з країн Східної Європи, чиї команди того сезону в єврокубках пройшли до основного етапу. А «Ворскла» показала в столиці Македонії  явно не аутсайдерську гру.

Ще одна цікавинка: двоє скаутів з Німеччини і Голландії, які переглядали матч, всерйоз цікавилися у мене трансферною вартістю Кобзаря й Мелащенка, їхнім віком, контрактами. З усіма запитаннями порадив звертатися до керівництва клубу, давши координати. А Сергій Морозов, дізнавшись про це кинув: «Рано ще…»

На прес-конференції від самовпевненості, якою до матчу дихав погляд тренера господарів Йонуза, й сліду не залишилося. Він зізнався, що не очікував такої гри від гостей. План був — одразу ж приголомшити суперника атаками й зламати насичену оборону, вже в першому таймі сквитавши хоча б один м’яч. А вийшло так, що треба було не атакувати, а оборонятися. До цього “Работнічкі” готові не були. Сказавши кілька компліментів на адресу тренера гостей, який перехитрив його тактично, він зупинився на гравцях «Ворскли». На його думку, майже всі вони — європейського класу. А «барзо хітер гравєц!» Кобзар узагалі викликав у нього захоплення: «Не знаєш чого від нього чекати!».

Сергій Морозов подякував за гостинність і зазначив, що команда майже стовідсотково виконала його установку. План був вирішити питання вже на початку гри, адже навіть увечері температура була 32 градуси, і довго грати на одному рівні неможливо. 70 відсотків часу наші мали контролювати м’яча на своїй половині поля і 30 — на половині суперника. Практично так воно й сталося. Своє бачення гри висловили й капітани команд — Андрій Ковтун та Сашо Мілошевскі. За словами нашого гравця, команда чітко зрозуміла тактику, запропоновану тренером, і намагалася прислухатися до його порад. Побоювання психологічних проблем нової людини в колективі виявилися марними. Морозов не ризикнув одразу вносити якісь корективи, а просто дещо порадив. Як з’ясувалося — не марно.

Звісно, ця виїзна перемога під орудою нового наставника була дуже важливою психологічно. Команда довела сама собі, що вміє і повинна грати, вчасно змінюючи тактичний малюнок. Але залишилася стара проблема — слабка реалізація моментів. Тільки Мелащенко мав сім нагод відзначитися. А ще — дисципліна. Вилучення Доценка було зовсім не обов’язковим, адже першу картку він отримав «за розмови».

А без сенсації все ж не обійшлося: того року в кваліфікаційному раунді Кубка УЄФА колишній СРСР представляли 17 команд. «Ворскла» єдина змогла подолати цей бар’єр.

Далі буде…

Олександр БОРОДАЙ