Четвертий похід у Європу. Частина тринадцята

У пошуках гри

Здавалося б, після виходу до основного раунду Кубка УЄФА команда мала бути на підйомі. Але, мабуть, дійсно на той час український чемпіонат був значно сильнішим за македонський. Бо у вересні на домашній арені команда Морозова змогла здобути лише очко, зігравши внічию з «Таврією» і програвши донецькому «Металургу» 0:2. В обох матчах «Ворскла» виглядала не найкраще. Беззуба атака, відсутність взаєморозуміння, елементарні помилки… Єдиний бал не дозволив піднятися з останнього місця, а в купі з фінансовою нестабільністю це зовсім не вселяло оптимізму. Гравці скаржилися, що з початку літа не отримували ні зарплатні, ні преміальних за перемоги над «Работнічками». На додачу — ганебний виліт із Кубка України. У Житомирі наші, хоч і не основним складом, програли першоліговому «Поліссю» — 1:2.

Ось із таким настроєм чекали на наступного суперника, португальську «Боавішту». Не сказати, що, обравши її, жереб показав прихильність до полтавців, але це був далеко не найгірший варіант. Першу гру «Ворскла» мала провести вдома.

Найстаріший клуб Португалії (заснований англійськими моряками ще 1903 року), за титулами значно поступався місцевим грандам — лісабонським «Бенфіці» й «Спортингу» та землякам із «Порту». У його активі було лише 3 національних кубка, завойованих у 70-х роках, виграші Суперкубка Португалії. Але на початку 90-х «Боавішта» стрімко ввірвалася до когорти найсильніших. Спочатку обмежувалася місцем у четвірці, а в 1998-му завоювала срібло, поступившись лише «Бенфіці», у 1999-му грала в груповому турнірі Ліги чемпіонів, посівши, щоправда, останнє місце в групі. До розіграшу Кубка УЄФА — 2000-2001 команда потрапила з четвертого місця в попередньому чемпіонаті, пропустивши поперед себе знову ж таки вищеназваних грандів. Такий результат не задовольнив ні керівництво клубу, ні його тренера, і в міжсезоння команду полишили відразу 14 гравців. Прийшли молоді, амбіційні футболісти, перед якими ставилися найвищі завдання.

Окремо слід сказати про тодішнього тренера «Боавішти». Для Жайме Пашеку вона стала першим серйозним випробуванням. Талановитий півзахисник збірної Португалії середини 80-х, (у її складі він став бронзовим призером Чемпіонату Європи 1984 року) раніше тренував команди нижчих ліг. Але саме з його іменем оглядачі пов’язували останні успіхи «Боавішти».

Забігаючи наперед, скажу, що пов’язували не даремно. 2001 року команда під його проводом уперше і в останнє у своїй історії стала чемпіоном країни…

Піренейські диваки

Уже перше листування з португальцями показало, наскільки серйозно вони ставлять до наступного протистояння. «Боавішта» попросила надати інформацію про чотиризіркові готелі в Полтаві й можливість орендувати ресторан. Єдиним варіантом була все та ж «Галерея», яку й запропонували гостям. Наступним кроком було прохання про бартер. Витрати на проживання й пересування португальців наш клуб також узяв на себе. Черговим сюрпризом стала вимога надати інформацію про можливість прильоту безпосередньо в Полтаву. До цього всі команди летіли до Борисполя. Довелося надсилати гарантійний лист нашого аеропорту. Зрештою, найбільше здивувало прохання, окрім двох автобусів, надати для пересування два лімузини й вантажівку.

Усе стало зрозумілим 13 вересня. Як і домовлялися, о 17.30 наше керівництво зустрічало «Боавішту» в Полтавському аеропорту. Але чекати довелося ще понад 2 години. Запізнення пояснювалося тим, що, крім особистих речей пасажирів, митні процедури мав пройти й чималенький вантаж. Делегація включала в себе двох кухарів, а вантаж складався із продуктів для приготування їжі. Ось для чого знадобилася оренда ресторану! Таке в історії міжнародних зустрічей «Ворскли» трапилося вперше.

Цікаво, що для того, щоб долетіти  з Португалії в Україну, гості зафрахтували літак… в Україні ж. Як-42 компанії «Дніпроавіа» порожнім прилетів усю Європу, аби в Порту забрати «Боавішту». Візові й митні процедури делегація пройшла у Львові. Тамтешні прикордонники виявилися доволі прискіпливими. Але, на наше здивування, португальці повідомили, що так обійшлося майже вдвічі дешевше, аніж якби вони замовляли чартер удома й летіли до Борисполя. Дива європейської економіки!

Загалом делегація включала 80 осіб і була найчисленнішою з усіх, які до цього відвідували наше місто. Разом із командою прилетіли 16 журналістів і невелика група підтримки з акціонерів клубу. Очолював її особисто президент «Боавішти» доктор Жоао Лоурейро. До речі, раніше президентом був його батько. Саме під його керівництвом клуб дебютував у єврокубках. Перший матч португальці грали в Москві 17 вересня 1975 року зі «Спартаком», котрий після нульової нічиєї обіграли вдома 3:0. То був турнір на Кубок Кубків, яким тоді саме володіло київське «Динамо». Тож у Полтаві хочуть відсвяткувати 25-річчя тієї знаменної події і старт у десятому європейському сезоні.  Ось таке «дежа в’ю»…

Про все це дорогою з аеропорту розповів прес-офіцер клубу Жайме Амарал. Саме він відповідав за зовнішні зв’язки, виступав перекладачем і спілкувався з нашою прес-службою.

У готелі розселилися майже опівночі, тож ні про яке тренування не було й мови. Газон нашого стадіону гості випробували вранці в день гри. Залишилися задоволені. А тим часом два президенти клубів зустрілися на прийомі в ресторані «Ворскла», на стадіоні. Доктор Лоурейро був приємно здивований інфраструктурою нашого клубу. Їхній, не зважаючи на свій солідний вік, лише планує відкриття ресторану й магазину на стадіоні «Ду Бесса», що саме реконструюється до «Євро-2004», яке пройде в Португалії. Спілкування було б ще кориснішим, якби Володимир Артьомов не знав, що на своїй посаді він працює останні дні…

День фатальних помилок

Гра в Полтаві почалася під акомпанемент доволі рясного дощу, який під кінець першого тайму перейшов у справжню зливу. Негода, певно, налякала чимало глядачів, на трибунах їх було менше 8 тисяч. Але ті, які прийшли, не пожалкували. Матч вийшов цікавим і розв’язка настала на останніх хвилинах. На жаль, не на нашу користь. Мокрий газон вніс свої корективи в дії гравців. Зрештою, португальці до нього пристосувалися краще.

Морозов дещо здивував складом, виставленим на гру. Це було викликано як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами. Орбу, отримавши травму в Скопьє, поїхав десь лікуватися, та так і не повернувся. Доценко відбував дискваліфікацію через вилучення. Травмувалися й кілька гравців. Зате подивувала поява Маковських, які перед відповідальною грою хутко скинули зайву вагу й перебували у непоганій формі. Хоча допомогти новій команді у внутрішньому чемпіонаті чомусь не поспішали…

Отже «Ворсклу» представляли Ковтун, Баланчук, Першин, Микитин, Омельчук, Костюк, Онопко, Кобзар, Мелащенко, брати Маковські, на заміну в другому таймі виходили Мачоган (56 хв.), Черняк (75) і Мазяр (85).

Усе для нас починалося добре. З перших хвилин «Ворскла» почала масовану розвідку, щораз небезпечніше атакуючи ворота гостей. Відмінно увійшов у гру молодий Мелащенко. Граючи «під нападаючим», він міг відзначитися принаймні 4 рази. На жаль, лише один його удар виявився влучним. На 38-й хвилині саме завдяки грі у другому ешелоні він встиг на добивання після удару В.Маковського, забивши вже третій гол у міжнародних зустрічах. Кілька нагод мали обидва Маковські, але їх змарнували. Далося взнаки і мокре поле, і відсутність ігрової практики.

Коли команди пішли на перерву, обличчя португальських журналістів і гостей були похмурими. Мабуть, вони сподівалися на легку прогулянку для їхньої команди. Але в другому таймі «Боавішта» заграла зовсім по-іншому. Замість дрібного пасу пішли довгі передачі й навіси в сподіванні на помилки наших гравців, які виявилися до цього не готовими. Вже через 5 хвилин рахунок став нічийним. Хтось із полтавців елементарно послизнувся, м’яча прийняв Коуту (до речі, молодший брат відомого захисника «Лаціо» й Португальської збірної) і хитро пробив повз Ковтуна, який кинувся назустріч. Гості раділи безмежно.

Але наші билися до кінця. Могли відзначитися Омельчук, Мелащенко, кілька прекрасних пасів Костюка й Кобзаря не дійшли до адресатів лише через дуже слизьке поле. Ворота, які захищав чорношкірий бразилець Вільям були ніби зачаровані. Не дарма ж у першому таймі їх не змогли «розпечатати» португальці. Здається, «Ворскла» того дня показала все, на що вона здатна. Але не вистачило зовсім небагато: повної концентрації кожного гравця. А ось гості довели, що вміють витиснути максимум із кожного моменту. Спливала 89-та хвилина, коли елементарний навіс Санчеса, який можна й треба було перервати або захисникам, або воротареві, знайшов у штрафному Літуша. Той м’яко скинув м’яча Веллітону, котрому не залишалося більше нічого як розстріляти ворота. Ковтун у ривку послизнувся… Тоді подумалося: як не вистачає в центрі захисту досвідченого Доценка, який у Скопьє на рівному місці отримав два «гірчичника». Фінальний свисток бельгійця Бларо пролунав через 4 хвилини, поховавши всі сподівання на почесну нічию. До речі, рефері після матчу зазначив, що у виконанні обох команд побачив гру справді європейського рівня. Але що нам було з того?

«Не все втрачено»

Так сказав на післяматчевій прес-конференції Сергій Морозов. За його словами, того дня нарешті важко було пред’явити претензії фактично жодному з футболістів. Не вистачило функціональної і технічної підготовки.  Та й підбір виконавців у португальців кращий. А з іншого боку гра показала, що ми на правильному шляху, усі точно виконали тактичні настанови і закономірнішою була б нічия.

З цим погодився і Жайме Пашеку. На його думку, справа ще не зроблена, і в Порту потрібно налаштовуватися на серйозну гру, адже «Ворскла» дуже небезпечна і на фоні більшості португальських команд виглядала пристойно. А ще гість висловив відверте здивування тим місцем, яке посідала наша команда в чемпіонаті України.

До речі, для гостей це був 69-й матч у єврокубках, для господарів — лише 13-й. Ось і не вір у фатальність чисел…

Далі буде

Олександр БОРОДАЙ