Володимир Мазяр: «Після виходу «Ворскли» до єврокубків нам півроку не платили зарплату»

Володимира Мазяра дуже добре пам’ятають полтавські вболівальники. З’явившись у «Ворсклі перед стартом сезону 1999/2000, на той момент маловідомий нападник почав наводити жах на оборонців команд-суперниць. У першому колі Мазяр забив дев’ять голів і тоді здавалося, що ось він, достойний спадкоємець Сергія Чуйченка. Але надалі результативність Володимира впала до нуля й він перейшов до «Дніпра». Владиславу Власенку вдалося взяти відверте інтерв’ю в нового головного тренера комсомольського «Гірника-Спорт». Ми приводимо лише ту його частину, яка стосується полтавського періоду кар’єри Мазяра.

– У 1999-му ви почали виступати за «Ворсклу». Чи не було у Вас відчуття, що кар’єра йде на пониження. У Києві команда чемпіон, Лобановський, перспектива грати в основі, а у Полтаві звісно теж єврокубкові амбіції, але ж не такі.

– Ну у нас тоді особливо не запитували, сказали їдеш в оренду, значить їдеш в оренду (сміється). Для мене тоді це було навпаки дивом, що мене з другої ліги, з дубля — бере команда Вищої ліги, при чому під основу. До того ж, тоді я поїхав до Полтави не один, було багато динамівців: Сєрий Черняк, Андрій Ковтун, Саша Головко, Міша Маковський… була гарна компанія. Ми всі досі спілкуємося.

– Тренером «Ворскли» тоді був Анатолій Коньков. Його репутація зараз зіпсована роботою на посту голови ФФУ, але Ви завжди говорили про нього добре. Розкажіть якийсь випадок, щоб можна було зрозуміти, що Коньков – крутий.

– Коньков – це людина слова. Я багато чому в нього навчився в плані психології. Пам’ятаю, були ми на зборах. В мене взагалі не йшла гра. Ми провели чотири матчі і я жодного разу не забив. Коньков просто перестав зі мною спілкуватися, наче мене й немає в команді. Потім збори закінчилися, в нас був матч з «Чорноморцем». В день гри він викликав основну обойму і мене не покликав. І вже перед самісінькою грою, на установці у роздягальні він оголошує стартовий склад і називає моє прізвище. Він витримав паузу і дав зрозуміти, що в мене є шанс.

– Подіяло?

– Так, я в тому матчі забив два голи і віддав гольову передачу, а потім ще тричі забив у ворота донецького «Металурга».

– Зараз Полтаву часто називають не футбольним містом через малу кількість вболівальників на трибунах. Коли Ви грали у «Ворсклі» ситуація була кращою?

– Завжди ходили 8-10 тисяч. Нас впізнавали люди у місті. Тоді все було простіше без зайвого пафосу. Я міг спокійно вийти до вболівальників і годину з ними поговорити. Нас любили і впізнавали у місті. Пам’ятаю, я винаймав квартиру на вулиці Зіньківській і в мене там поруч зі мною жили четверо дідів, які ходили на футбол. Вечорами у нас була традиція, я разом з ними грав у доміно. Мені навіть не треба було дивитися свою гру по телевізору, я під доміно завжди мав повний розбір своїх дій після кожного матчу (сміється).

– Частіше лаяли чи хвалили?

– Вони говорили щиро і я завжди цінував їх слова. Пам’ятаю, навіть коли я вже грав у Дніпрі, один з них, здається його звали Микола Григорович передзвонив мені перед матчем з «Кривбасом» і каже: «Ти мені сьогодні снився, значить заб’єш гол». І я таки забив.

– У вас залишилися улюблені місця в Полтаві?

– Так, я й зараз коли там буваю, із задоволенням прогулююся містом. Для мене це як перша любов (сміється). Тоді моїм улюбленим місцем було кафе «Берізка», що навпроти «орла».

– Яким було прощання з Полтавою?

– Після того як «Ворскла» вийшла до Єврокубків нам півроку не платили зарплату. Взагалі. Нуль гривень, нуль копійок. Пам’ятаю, ми тоді у кваліфікації Кубка УЄФА пройшли македонських «Работнічків», потім з боєм вилетіли від «Боавішти». Ну а згодом Анатолія Конькова змінив на посту Сергій Морозов. Він вже будував свою команду, а я підписав контракт з «Дніпром».

– Цей перехід вже можна було вважати підвищенням?

– На той момент ще ні. Коли я переходив, «Ворскла» була четвертою, а «Дніпро — дванадцятим. Це вже потім ми там стали третіми вийшли у Єврокубки. Тоді якраз почалися перші серйозні заробітки.

По матеріалах інтернет-видання “Полтавщина-Спорт”