Богдан Шуст: “У першу чергу потрібно бути Людиною”

“Забивати голову дурними думками немає сенсу”

– Богдане, як вам зараз відпочивається?

– Поки що з поїздкою на море не складається. Проводимо час вдома – у Хмельницькому, Львові, Судовій Вишні, де я народився.

– У цьому сезоні УПЛ ви зіграли за Ворсклу 16 матчів. Не малувато?

– Звичайно, хочеться грати якомога більше. Той час, який тренер відводить мені на полі, потрібно використовувати максимально.

– Шовковський розповідав, що ніколи не стежить за розминкою голкіперів, які сидять за його спиною в запасі. А як ви будували стосунки із Сарнавським та Непогодовим?

– Непогодова вже немає – поїхав у Тобол. Залишився Бодя Сарнавський. У принципі, в усіх клубах, де я виступав, у голкіперів були побудовані дуже дружні стосунки. Звичайно, на футбольному полі присутня конкуренція і потрібно працювати на максимумі. Від цього великий плюс – ти професіонально зростаєш.

– Наприкінці сезону з вами трапився прикрий епізод – ви пропустили курйозний гол від Зірки. Вже оговталися? Боляче отримувати такі м’ячі?

– Я б не сказав, що боляче, але неприємно. Найголовніше – не повторювати помилки.

– Як ви відновлюєте психологічну рівновагу після невдалих матчів?

– Насамперед потрібно переглянути відеозапис матчу. Проаналізувати моменти, які трапилися, і намагатися їх не повторити. Забивати собі голову дурними думками немає сенсу. Звичайно, у юному віці зовсім по-іншому на це реагував. Тепер став досвідченіший.

– А як налаштовуєтеся перед матчем?

– Намагаюся не завантажувати себе зайвими думками. Звичайна підготовка до гри. Переглядаю відеоматеріали, які демонструє нам тренер. Самотужки також дивлюся ігри суперника. Якихось супермоментів підготовки немає.

– За підсумками сезону 2016/17 Ворскла здобула кубок за перше місце у Групі 2. Наскільки це почесний трофей для команди і наскільки серйозно команда боролася за нього?

– Ворскла не боролася за цей кубок. Ми просто налаштовувалися на перемогу в кожному матчі. Команда розпочинала цей чемпіонат з однією групою футболістів. Потім, у зв’язку із не дуже хорошою економічною ситуацією в Україні загалом і нашому клубі зокрема, 70-80 відсотків гравців покинули Ворсклу. Прийшли інші люди. Належало відчути один одного і налагодити ігрові зв’язки, щоб розумітися без слів. Більш-менш нам це вдалося. Зокрема, були кілька дуже непоганих матчів за якістю гри. Ну а кубок – це приємний бонус.

– Цей сезон у плані інтриги – найслабший в історії українського елітного дивізіону. Погоджуєтеся?

– У плані чемпіонської інтриги – безумовно. А от в зоні Ліги Європи боротьба тривала до кінця. У зоні вильоту також інтрижка була. Але навіщо цей поділ на дві шістки? Напевно, федерація відштовхувалася від загальної ситуації в Україні. Там є спеціалісти, які вирішують, що краще.

– Можливо, керівництво Ворскли почало окреслювати завдання на новий сезон? Цікаво, чи йде мова про єврокубки?

– Ні, поки що таких розмов не було. Конкретні завдання перед командою поставлять безпосередньо перед початком чемпіонату. Тоді стане зрозумілою вся картина, яка на нас чекає.

“За Карпати – з дитинства”

– Ваш батько – відомий декан історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Як людина науки сприйняла той факт, що син обрав футбол?

– У цьому плані я дуже вдячний своєму батькові. Рішення приймав я, а він мене в цьому підтримував. Не було такого, що вони із мамою гнули свою лінію. Навпаки, їздили у Польщу, привозили мені голкіперські рукавички, форму.

– Чи вдалося батькові хоча б трохи зацікавити вас історією? Якщо так, то який ваш улюблений історичний період?

– Все, що стосується науки, підхопив мій брат.

– Можливо, вам передалося його хобі – нумізматика?

– Батько багато про неї розповідав. Якщо чесно, це дуже складна наука. Потрібно було вчитися з самого початку. Для мене це виявилося не під силу. Там настільки багато нюансів, що мені важко було вклинитися. Хобі потребувало багато часу.

– За львівські Карпати – з дитинства?

– Так. Я починав із чемпіонату області, потім – Друга ліга, Перша ліга. Вище з Карпатами не дійшов, бо став гравцем Шахтаря. Спогади про ті часи – найкращі. Досі уважно спостерігаю за Карпатами, вболіваю за клуб.

– У Карпатах ви починали у не найкращий період – команда вилетіла в Першу лігу. Це покращило ваші шанси на те, щоб зарекомендувати себе?

– Звісно, що покращило. Адже тоді у команді виступали такі воротарі як Тлумак і Налєпа. Особливих шансів виграти у них конкуренцію не було. Але вони пішли з команди, тому я отримав гарну можливість довести, чого вартий, і нею скористався.

– В 1/8 фіналу Кубка України 2005/06 першолігові Карпати вибили із турніру Шахтар. Ваш найяскравіший спогад про той епічний матч на “Україні”?

– Найяскравіший момент був після фінального свистка. Увесь стадіон радів, святкував, світив ліхтариками і підпалював газети. Це було фантастично.

– Карпатам тоді вдалося дійти до півфіналу, де ви поступилися Динамо. У чому полягала фішка тієї команди?

– Добре згуртований колектив. У нас існував прекрасний мікроклімат, а склад був міцним сплавом досвіду та молодості. Карпати проходили суперника за суперником, а вболівальників щоразу більшало на трибунах. Їх відчутна підтримка також допомагала добиватися високих результатів.

– Як мотивував команду Юрій Дячук-Ставицький? Він же, насамперед, тренер-мотиватор, чи не так?

– Ой, Юрій Михайлович – справді чудовий мотиватор. Від його слів Карпати грали дуже добре. Умів зарядити команду. Ми виходили на поле і нам усе вдавалося.

“Димінський викликав до себе: “Ми тебе продаємо”

– Ви були зовсім молодим хлопцем, аж раптом Шахтар пропонує за ваш трансфер 1 мільйон доларів. Голова пішла обертом?

– Та ні. Від чого голова мала йти обертом? Ці ж гроші надійшли до президента клубу.

– І все ж вас оцінили в таку суму. Це велика відповідальність…

– Я про це не замислювався – у скільки там мене оцінили. Петро Петрович (Димінський, – “Футбол 24”) викликав до себе і сказав: “Ми тебе продаємо. Ти отримуєш дуже хороший шанс себе проявити”. Приємно поспілкувалися, я подякував президенту за все.

– Чи були люди, які намагалися вас відмовити від цього переходу?

– У той момент – ні. Але раніше – так. Я ще навчався у футбольній школі – Шахтар вже тоді хотів мене взяти. Володимир Журавчак запросив тренуватися з першою командою Карпат, які ще грали у Вищій лізі, і відмовив від переходу у Шахтар – мовляв, зарано. Це було правильне рішення, за що відчуваю вдячність до Володимира Олексовича.

– Хто став вашим найпершим помічником, порадником і другом, коли ви освоювалися в Шахтарі?

– Тимощук, звісно. Толік допомагав у всіх моментах. Мені з ним було зручно, комфортно. Відчував опору і допомогу від нього.

– Перша розмова з Мірчею Луческу. Мандражували?

– Я б не сказав, що дуже хвилювався. Луческу настільки зарядив своїми словами і довірою! Каже: “У моїх командах були молоді воротарі, яким я довіряв. Ти не станеш винятком, якщо будеш добре працювати”. Я одразу відчув впевненість у своїх силах. Вдячний йому за те, що отримав можливість розвиватися.

– “Молоді футболісти повинні вкалувати, як Папа Карло”, – сказали ви нещодавно. Перейшовши у Шахтар, відчули значно більше навантаження, ніж у Карпатах?

– Я б не сказав, що відчув. Завдяки тим позитивним емоціям, які я переживав у той період, всі навантаження витримував дуже легко. Мотивація вирішувала усе. Тим паче, коли у молодому віці футболіст потрапляє до хорошого клубу, не може бути й мови про якесь навантаження. Бажання зашкалює настільки, що ти здатний звернути гори.

– Хто був найобдарованішим футболістом у тому складі Шахтаря?

– Матузалем. Вважаю, він зробив помилку, коли пішов із Шахтаря. Міг досягнути із цим клубом значно більших висот.

– У той час прес-аташе Шахтаря працював українофоб Руслан Мармазов. Ви, хлопець із Галичини, відчували його негативне ставлення до себе?

– Чесно кажучи, ні. У Шахтарі так все вибудувано, що там навіть натяку немає на якийсь негатив. Атмосфера настільки хороша, що не відчуваєш жодних проблем. Потрібна допомога – телефонуєш і тобі допоможуть.

У Шахтарі все працює, як швейцарський годинник. Ти сконцентрований лише на футболі. В Україні більше нема клубів із таким високим рівнем організації

– Ви стояли у воротах Шахтаря в тому трагічному для нас матчі Кубка УЄФА проти Севільї. Що коїлося у роздягальні “гірників” після поразки?

– Та нічого особливого. Всі, звісно, були дуже засмучені. Важкі хвилини, але їх належало пережити.

– У ваших воротах розписався, зокрема, Андрес Палоп. Голи, пропущені від колеги по ремеслу, вдвічі образливіші для голкіпера?

– Немає жодної різниці. Найголовніше – командний результат. Тобі забив форвард чи голкіпер – результат від цього не зміниться.

– Погоджуєтеся, що після цього матчу ваша кар’єра у Шахтарі різко пішла на спад?

– Не скажу, що на 100 відсотків, але більшою мірою так, звісно.

– Було образливо?

– Та чому мало бути образливо? Це – футбол, чоловічий вид спорту. Кожен тренер реагує по-своєму. Ображатися на це немає сенсу. Потрібно працювати над собою, щоб не припускатися помилок.

“До Шуховцева можна зайти на чашку кави”

– Донецький Металург, Зоря та Іллічівець – туди вас відправляли в оренду. Де ви демонстрували найкращу гру, на ваш погляд?

– В усіх клубах, де грав, отримав багато задоволення і надбав нових друзів, приятелів. Про жоден клуб не можу сказати щось погане. Перебування там однозначно заношу собі в актив.

– У Металісті ви перетнулися із Маркевичем. Чим вас здивував Мирон Богданович?

– Думаю, це кожен бачить – за його спілкуванням, манерами. Це тренер, який вселяє у футболістів впевненість. У Маркевича дуже цікавий тренувальний процес.

– “Ну то таке” ви чули неодноразово?

– (Усміхається) Так, він вживав цю фразу і, напевно, досі її використовує. У цьому немає нічого поганого.

– У Металісті ви також перетнулися з Ігорем Шуховцевим. Це правда, що молоді гравці мали обов’язок транспортувати кавомашину голкіпера, коли команда вирушала на виїзди?

– Та ні, це неправда. При ньому ніколи не було ніякої дідівщини. Кавоварку він справді завжди брав із собою. Варив каву і пригощав нею всіх охочих – можна було зайти до нього на чашечку.

– Ви були свідком того тренування, коли Шуховцев, якому вже за 40, діставав ногою до перекладини?

– Я не лише був свідком, а й також виконував цей трюк. Більш ніж впевнений, що Шуховцев зараз може повторити ті стрибки. І навіть у 80 років (Сміється). Це настільки унікальна людина! Анекдот розповість, розрядить атмосферу. Душа колективу!

– Потім ви поїхали у Волинь. Не боялися, що Кварцяний змусить пити “ослиную мочу”?

– Та ні, не боявся. Приїхав у Луцьк після того, як у Металіста почалися серйозні проблеми. Я дуже задоволений етапом своєї кар’єри у Волині. Кварцяний зібрав хороший колектив. Давно мені не випадало опинитися в такій прекрасній атмосфері. Віталій Володимирович – цікавий співрозмовник. Такі речі може розповісти…

– Наприклад?

– Йому 60 “з копійками”, але він пам’ятає КОЖНОГО футболіста. Більше того, знає усі команди із чемпіонату області. Він по-доброму хворий футболом, бачить футболістів наскрізь і вміє розвивати їх.

– І все-таки Кварцяного важко уявити без фірмових “розборів польотів”.

– Він такий емоційний через свою велику любов до футболу. Під час матчу увесь – в грі. Емоції зашкалюють настільки, що в той момент краще не потрапляти під його гарячу руку. Попри те, Кварцяний дуже швидко перепрацьовує негатив і наступного дня приїжджає до команди у зовсім іншому настрої.

– Після якого з матчів Кварцяний влаштував команді найкрутіший рознос?

– Я б не сказав, що це було після якогось конкретного матчу. Чогось особливого не можу пригадати.

– Читав, що вашим кумиром є Петер Шмейхель. А як щодо Шовковського?

– Мені дуже подобалася гра Шовковського. Доводилося тренуватись із багатьма голкіперами, але Олександр виділявся своїм талантом і професіональним ставленням до справи. В Україні він – голкіпер №1.

– Що ви почерпнули від нього?

– Від Шовковського багато чого можна було почерпнути. Вибір позиції, гра на виходах, правильна оцінка ситуації. Усі компоненти воротарської майстерності у нього на одному рівні. Це робило його великим голкіпером.

– Голкіпери – особлива каста футболістів. Шовковський – філософ. Рева захопився астрологією. А якої філософії дотримуєтеся ви?

– У першу чергу потрібно бути Людиною. От і вся філософія (Усміхається).

– Наостанок розкажіть про свою сім’ю. Хто є найвірнішими фанатами Богдана Шуста?

– Дружина у мене з Хмельницького. Вона подарувала мені доньку Софійку. У перший клас доня пішла в Луцьку, у другий клас – вже в Полтаві. Скоро в нас народиться друга дитинка – найближчим часом очікуємо на поповнення в сім’ї (Усміхається).

football24.ua